У 1978 році у британки Джанет Паркер діагностували натуральну віспу. Вона була медичним фотографом, мала хорошу роботу в Бірмінгемському університеті й люблячу родину. Та 1978 року Паркер загадково занедужала. Для британців ця історія перетворилася на справжнє розслідування з детективних романів.
Тоді хвороба вже вважалася такою, що зникла в усьому світі. Але раптом віспа повернулася у друге за розмірами британське місто.
Якщо колись ви з жахом в очах дивилися фільми про зомбі, наприклад, “Я – легенда” або ж “Мерці, що ходять”, то забудьте. Те, що у них зображено, виглядає не страшно. Справді постапокаліптично виглядають хворі на натуральну віспу. Усе їх тіло вкривається пухирцями. Через це пацієнтам стає важко дихати, ковтати, у багатьох випадках заражені віспою втрачають зір, а на тілі залишаються великі рубці.
Віспа – що це?
Гостра інфекційна хвороба. Вона передається від людини до людини через інфіковані аерозолі та дрібні краплі від інфікованих людей з клінічними проявами віспи.
► Перші згадки про віспу
Віспа має ну дуже давнє походження. Перші відомості про неї вчені побачили у медичних джерелах ще за 3 тисячі років до нашої ери. Археологи знайшли мумію фараона Рамзеса 5 з відмітинами віспи на обличчі. А він, між іншим, помер за 1157 років до народження Христа.
Маріаталє – це індійська богиня віспи. Народ Індії вірив, що хвороба – це молода жінка з дуже вибуховим характером. Люди намагалися задобрити її, приносивши жертви. А вже як Маріаталє приходила до будинку і вселялася в чиємусь тілі, то її називали “поважна гостя віспа”. Хворого вдягали в червоне, аби виманити її назовні. Час ішов, а середньовічні лікарі теж вірили в легенди своїх прапредків, одягаючи хворих на віспу в червоний одяг. Мовляв, хвороба цей відтінок любить.
► Звідки з’явилася ця хвороба
У появі цієї небезпечної та невиліковної недуги звинувачують верблюдів. Мовляв, саме ці тварини стали носіями вірусу, який мутував і почав вражати людське тіло і розум. Variola vera, а саме так звучить назва вірусу латинською, блискавично чіпляється за людський організм.
Віспа – симптоми:
гарячковий стан;
нездужання;
головний біль;
слабкість;
сильні болі в області спини, іноді – в області живота;
блювота.
Симптоми з’являються через 12 – 14 днів після інфікування, вже через 2 – 3 дні температура спадає і з’являється висип, спочатку на обличчі, руках і передпліччях, а пізніше на тулубі.
Едвард Дженнер – це англійський лікар та науковець, що зробив одне з найважливіших відкриттів для збереження людства, винайшов протидію важким інфекційним хворобам. Здогадалися, про що йдеться? Звісно ж, про вакцину! Саме її він вигадав у 18 столітті. Цікаво, що термін “вакцинація” походить від латинського vaccina. У перекладі на українську – коров’яча віспа.
Існує кілька видів віспи:
натуральна – менш небезпечна вітряна віспа. У народі просто вітрянка.
коров’яча. Вірус “хапається” за тварин, але може заразити й людину.
Дженнер помічав, що жінки, які працювали біля худоби й підхоплювали коров’ячу віспу, пізніше мали імунітет до натуральної. Тож науковець одного разу зібрав гній із ран заражених доярок та інфікував ним маленького хлопчика. Той занедужав на коров’ячу віспу, але згодом виробив імунітет. А терміном “вакцинація” цю процедуру охрестив уже французький мікробіолог Луї Пастер – він, власне, уже у 19 столітті винайшов вакцину від сказу.
Зверніть увагу! Сказ: чому домашні улюбленці можуть переносити смертельну небезпеку
Натуральна віспа – єдине захворювання людини, яке було ліквідовано в результаті кампанії глобальної вакцинації. Це досягнення залишається одним з найбільших тріумфів медичної науки. Вакцина проти віспи, в складі якої, вірус коров’ячої віспи, виявилася високоефективною.
Ця хвороба в минулих сторіччях полонила ледь чи не увесь світ. Специфічних ліків проти віспи просто не було, а третина хворих просто гинула. Тож лікарі могли повпливати лише на симптоми – тобто збити температуру хворому або ж дати знеболююче. Але бажання захистити людей від недуги заздалегідь приводило медиків до божевільних експериментів. Наприклад, в Іспанії дітей заганяли на один корабель. Хтось із дітлахів був заражений коров’ячою віспою. З гнійників маленького хворого, так би мовити, “вакцинували” інших дітей. Щойно дитина починала одужувати, заражали когось іншого. І так доти, допоки імунітет не вироблявся у всіх.
Ця хвороба побутувала завжди. Оскільки, спочатку, ліків проти неї не було, то косила віспа людей добряче на всіх континентах. Натуральна віспа за майже 60 років – між 1920 і 1978 – заразила 11,6 мільйона людей у світі. Ось, наприклад, дані ВООЗ за 1950 рік: найбільше випадків віспи було тоді у Китаї, Індії, Індонезії, Бангладеші. Трохи менше в сусідньому Пакистані. На інших континентах кількість хворих тисячами вимірювали в Конго, Танзанії, Аргентині. Майже не зустрічалися випадки у Європі, Америці та Канаді.
► Як у світі боролися з віспою
20 століття Всесвітня організація охорони здоров’я почала боротися з віспою на міжнародному рівні, ухваливши резолюцію. Ця спецоперація розпочалася 1967 року і передбачала:
вакцинацію;
ізоляцію хворих;
карантин для тих, хто контактував зі зараженими.
А вже 1977 року вчені гордо заявили про ліквідацію натуральної віспи у світі. Усе виявилося не так просто. Недуга не зникла, а лише зачаїлася. 1978 року у Великобританії сталася біологічна аварія, і зразок вірусу віспи поширився через вентиляційну систему університетської лабораторії, заразив двох людей і вбив одну.
Так, ідеться про Джанет Паркер – медичного фотографа. Після роботи в лабораторії вона раптово занедужала. Лікарі спершу діагностували у неї вітрянку. Та мати Джанет забила тривогу: адже пухирі, які з’являлися на тілі доньки, геть не були схожими на майже безневинну хворобу, що в нас вона асоціюється зі зеленкою. Тож пані Паркер ушпиталили. А тоді в її медкарті з’явилося те саме страшне слово: віспа.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
