У неповні 18 років Юля залeтіла від чоловіка, з яким познайомилася, коли ми каталися автостопом по нічній Москві. На випускних іспитах, вона виклала свій вагітний живіт на стіл, отримала четвірку «автоматом» і попрямувала в сімейне заможне щастя.
Вона, одягнена як зі сторінок Vogue, після весілля, вискакувала з класної машини в кафе і мило вибачалася:
«Вибачте, давала домробітниці вказівки, що приготувати на вечерю». Звичайно ж, всі ми, її подружки, відчайдушно їй заздрили – адже ми купували хот-доги, пили один чай на трьох, взувалися «на Черкізоне», а у неї – домробітниця!
Ми думали, що все-таки Попелюшки рідко стають принцесами. А ось принцеси просто ними залишаються.
Мама, вдова професора, називала її не менш ніж принцесою і оточувала комфортом, як могла. Що з нею, що з чоловіком, Юлькину життя будувалася за однаковим принципом – улюблена балувана дівчинка. На щастя, вона не була відчайдушною і безглуздою тусовщицею – любила чоловіка, займалася з сином, але не втрачала себе і насолоджувалася молодістю. Часу не вистачало тільки на вищу освіту. Потім народився другий син, за ним чарівна дочка.
У 2008 на зустрічі випускників Юля поскаржилася, що в справах чоловіка «криза». Але приїхала на новенькому mini. Ми не повірили. До того ж навіть після трьох пoлoгів вона виглядала шикарно. Що означало не тільки класну генетику, але і великі вкладення.
В суботу я їздила в салон краси неподалік від мого старого будинку, до свого майстра. Практично в дверях зіткнулася з Юлькою. Втратила лиск, блідf і втраченf.
– Юль, ти?
– Так, – відповіли мені, старанно відводячи очі.
– Підемо швидше пити каву! Сто років не бачилися! – запропонувала я.
Виявилося, що пару років тому у мами стався інсyльт, Юля почала допомагати з сімейного бюджету. Чоловік дозволив, благо, теща в справи сім’ї не лізла. Ще й балував свою дівчинку: півроку на узбережжі в Іспанії з дітьми, дорогі сукні, свята з розмахом – звичайно, мила.
Ще не з’ясувалося, що благополуччя – тільки видиме, а справа чоловіка давно пішлa крахом. Залишилися тільки борги. Продали все, що мало вартість, навіть Юлині діаманти пішли під роздачу. Вона думала у них є план і загальний курс – «Продамо, ще купимо, головне – разом». Вона помилялася.
Коли від майна залишилася лише одна квартира, а чоловік розрахувався з боргами, тут же підніс їй черговий сюрприз: «Йду будувати нове життя з іншою жінкою. Як з’являться гроші, буду привозити дітям. Поки прости, допомоги не чекай. Роби що-небудь. Викручуйся».
Юля вже не може навіть плакати. Сьогодні вона, золота дівчинка, намагалася влаштуватися на роботу в салон адміністратором. Не взяли. В черговий раз не взяли. Під час кризи без освіти і досвіду. Жити нема на що, троє дітей і мама на руках.
Хтось скаже, мовляв, так їй і треба, нехай повертається в реальне життя, стисне зуби і вперед в битву. Але уявіть собі, як їй, адже ні дня з моменту свого народження вона не долала труднощі. Не працювала. Гроші не рахувала. Їй гірше, набагато гірше, ніж якби вона була звичайною жінкою – як я, як ви.
Перспектив ніяких. Нікому не потрібна.
– У тебе немає якоїсь роботи?
– Я подумаю, Юль. Але зараз криза, навіть постійні замовники розбігаються.
– А тобі домробітниця не потрібна?
За каву платити їй було нічим. Дуже за неї образливо. А чоловік її мудак першорядний.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook