Сьогодні в похмурих роздумах про те, що зі мною сталось. До знайомства з дружиною, я не збирався: ще раз одружитися, ремонтувати квартири, будувати будинки, садити дерева, виховувати дітей, працювати на знос, збирати на старість, доживати до похилого віку.
А вийшло все навпаки.
Взагалі, коли ми тільки познайомилися, я думав: «Молоденька дівчинка, так мені подобається. Полюблю – і кину». Я так робив постійно. Але щось не заладилося. Не вийшло. Вона мене зустрічала з офісу смачними стравами, годувала так, що я просто не їв ніколи нічого подібного. І я став з офісу приїжджати до неї, і тільки вранці їхати на роботу. Сам не помітив, що вдома я майже не живу.
Пам’ятаю, як вона сказала:
– Давай одружимося. Все одно разом живемо.
Настрій був веселий. А давай. І подали заяву в РАЦС. Бац – вже весілля. І навіть банкет – само собою, за мій рахунок. Вона ж студентка. І запрошених гостей багато. Хоча я хотів скромно, у вузькому колі.
Потім кудись пропали мої шинки і усі, хто друзі. Так подобалося в п’ятницю влаштувати бурхливий вечір, продовжити в суботу. Ні шинків, ні посиденьок з друзями, практично одна робота. І мені це подобається. Життя сповнене сенсу.
Дитину я взагалі не планував. Нехай діти ростуть з мамами. Але капання на мізки дало свої результати. Зважився. І боже, який же він прекрасний – Лев Андрійович Єгоров. Коли він посміхається, показуючи два нижніх зуба, посміхається весь світ.
У ремонти думав, що не встрянемо більше ніколи. Ремонт, ремонт, ремонт. Дача. Я ненавидів дачу. Тепер я дачник. Називається, припливли. І на дачі теж ремонт, альтанка, знову ремонт.
Навіщо мені машина, думав я. Пішки походжу. Одна, друга, третя. Навчив дружину водити. Вона наполягла. Дружина не буде водити мою машину, думав я! У нас одна машина на двох. І я не чиню опір.
У неї ще купа планів: ще діти, величезний будинок в двісті квадратних метрів, нова машина через кілька років. І все це у неї буде. Тому що у неї є я. Але ж вона мене обкрутила, обдурила, приручила. Як у неї це вийшло, я не знаю.
Дай Боже кожному мужику справжню жінку поруч. Яка непомітно міняє і його самого, і його життя на краще.
А потім він дивується – як я став настільки щасливий.
Похмурі роздуми ось до чого. А може, дружина розумніша за мене?
Запитав у дружини. «Ні, не розумніша. Це інтуїтивно. У нас просто є такий спеціальний ген».
Так ось, цей ген є не у всіх. Але це якийсь дуже хитрий ген.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
