Цікаво життя закручує нас і події ведуть саме в потрібне місце. І якщо вам там добре, то значить в певний час зробили правильний вибір чи сказали потрібні слова. А як ні, то ще не дійшли до шляху “істини”.
Мені пощастило! Хочу зараз саме розвіяти міф “свекруха звір”… кожна невістка по-своєму каже, але суть одна.
Моя історія довжиною в 4 роки розпочалась доволі загадково, пропустити момент романтики, його якось іншим разом до дня закоханих висповідаю, а зараз про відносини і як мати дружню родину “мій варіант”- мої випробування.
Я навчалась в університеті, жила в гуртожитку , ну і ясне діло, що “залетіла ” по молому коханню, яке залишилось зі мною по сей день.
Вийшло так, що я з багатодітної сім’ї , а він має лише одного брати. Відповідно бідно моя сім’я живе в порінянні з ними, я й досі відчуваю цю різницю, але вона тепер ніяк не впливає на мене, я її прийняла як є.
9 місяців аду з раєм. Рай- в моєму животику й ад- відносини з людьми.
Як вже зрозуміли йде мова про свекруху. Зараз суто про, як” кіт з собакою” при моїй вагітності жилось.
Моя мама зрадістю прийняла звістку про вагітність, вона була на сьомому небі від щастя, бо вона бабусею стане. А от батьки чоловіка не зраділи, бо хто я така, проста і ніяка ще з мене мама і господиня в 17 то років. Тай “не нагулявся мов ще син” казав свекр. Змирившись з тим всім, вони знаходились організовувати весілля на задушливе літо. Нагадую – я вагітна! Я розумію, що моя мама не взмозі оплатити половину торжества і не хочу, щоб через мене в борги лізли. А найголовніше, я два рази на збережені лежала, а якось в дитинстві, попавши з запаленням жіночих та всіх органів лівої сторони в лікарню: мені сказали, що вірогідність, що я завагітнію, виношу та народжу дитину рівна одному відсотку. Тому берегла це малятко, як могла…. бо чесно кажучи не думала, що Бог мені зішле його.
Весілля відмінилось. Завдаток за ресторан “згорів”, а закуплену горівку ще досі гостим. Та й я не подарунок загалом.
Ми вирішили розписатись, щоб до родів я мала вже його фамілію а в наслідок і дитина. Але свекруха проти, бо сина ростила і хоче погуляти за його щастя, відмітити так би мовити.
Ось тут я з величезним животом нервую за таке і ми один одного щиро тихо не злюбили. Але обдумала я ситуацію і вирішила, що мої нерви та відносини мого чоловіка з його мамою важливіші чим той штамп. Просто сказала: якщо хочете, щоб поки не розписувались-ок!
Вона постійно передавала шось смачне і навіть, як був останній місяць приїхала навідати, і ще забула сказати,що всю вагітність з чоловіком жили окремо. Я у своїх батьків поки живіт величезним не став, а він продовжував навчання та в себе вдома був, як мав можливість приїжав. Останні місяці були найважчі, як для вагітних взагалі, а для мене особливо, бо жила в хаті одна і без умов, лиш газова плита. В мене від того часу образа на чоловіка таїлась….чому я була сама? З цим потрібно якось змиритись і прийняти та ще не прийшов час мабуть.
Неприязнь була до моменту родів…
Роди були важкі, коханий пройшов зі мною всю цю важку і дуже важливу подію. З здоров’ям дитини були проблеми. Як був тиждень синочку свекруха змогла приїхати і тут почалось:
відтаяли всі льодовики і затопили полум’я ворожнечі. Бо вона стала бабусею і ще й такого красеня, як дві краплі води з її сином. А я відчула від неї підтримку і нарешті бажану схвалу в невістки. Мені було важко душевно , не через те, що цілий місяць пробули в лікарні і я не спала взагалі нормально , а через те що не знали чи бачитиме наша дитина. Моя свекруха гори для нього звернула, вона все зробила, щоб моя дитина зараз повноцінною росла.
З лікарні забрала, організувала транспорт в далеку дорогу в місто, де народився мій чоловік, там винайняла та облаштувала нам квартиру і досі підтримує. Вона ніколи не дорікає, що в мене в квартирі бува не прибрано чи я не вмію готувати, не дає непроханих порад, не накучає приходами вгості, розуміє мене. А я в свою чергу стараюсь дослухатись її порад, бо впевнилась, що вона таки знає, що говорить.
Оте одне рішення не робити на перекір, тобто не розписуватись-виявилось правильним. Я їй безмежно вдячна і тепер з огидою згадую своє ставлення до появи дитини… Тепер мені приємно дарувати їй щось, мені добре з нею в неї ж на кухні, мені цікаво вчитись від неї готувати, мені хочеться їхати та допомогти, бо це приємно і комфортно.
Так у мене вийшло. Може комусь допоможе в житті. Люди бувають різні
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
