Це весілля мало відбутися у моєї прабабки. Але, на щастя, його так і не відгуляли. Чому «на щастя»? Та тому, що ми часто не знаємо, що для нас насправді добре, а що погано.
Так от, у прабабусі було велике кохання з одним хлопцем із нашого села. Тому всі їм щиро бажали щастя. Але ось її тато, а мій прапрадід, навпаки – став раптом мовчазним, пише «Екстра Закарпаття». Повідомляє vesti-ua.net
«Не треба їй такого!» – заперечував він. «Та що ти кажеш, – заламувала руки мати дівчини, – вони ж так люблять одне одного». Тато не міг як слід пояснити, чому йому не подобається наречений, але категорично був проти весілля.
Але хіба кохання, та ще й між такими юними людьми, слухає порад батьків? І на червень було призначено весілля. І от вони вже на церковному подвір’ї. Раптом з голови нареченої вітер зірвав фату. Наречений кинувся його ловити. Але за крок фату знову шарпонуло вгору. І так було тричі.
Люди почали перемовлятися між собою, мовляв, це якийсь знак. Але тут фату закрутило в повітрі і віднесло за десятки метрів на город одного ґазди. Той якраз розпалив вогнище, і треба ж такому статися, що фата опинилися у вогні.
Жінки почали хреститися, молода розплакалася. А батько не витримав і впав перед молодими на коліна. «Діти мої, простіть мене, не можна вам одружуватися, бо ви мої діти!» – він був схожий на зламане дерево.
Весілля заціпеніло від несподіванки. Виявляється, чоловік завжди жив подвійним життям. І це наклало на нього свій відбиток. Став суворим, жорстким, мовчазним.
Але якраз ця подія стала для нього ніби звільненням. Він переродився, в цьому радісному чоловікові вже не можна було впізнати колишнього насупленого ґазду.
А от прабабка вийшла заміж за приїжджого військового, який залишився у селі. А її наречений теж щасливо одружився з дівчиною із сусіднього села. Але довго вони обоє не могли одружитися, опам’ятатися від того шоку. А тепер ці родини дуже дружать, допомагають одне одному. У селі кажуть і досі, що це ґаздівство Івана Нареченого, а це Парасі Нареченої. І хоч минуло вже майже сто літ, а ця історія ще й досі пам’ятається у селі.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
