До “Електронної книги скарг України” надійшов лист від листоноші з м. Снятин, Москалик Марії Миколаївни, в якому вона описує болючу несправедливість, з якою стикаються люди маленьких, але таких важливих професій….
До “Електронної книги скарг України” надійшов лист від листоноші з м. Снятин, Москалик Марії Миколаївни, в якому вона описує болючу несправедливість, з якою стикаються люди маленьких, але таких важливих професій.
Ось її лист:
“Шановні добродії, я, Москалик Марія Миколаївна, проживаю в м. Снятин Івано-Франківської обл. по вул. Київська 17, листоноша 2 класу відділення поштового зв’язку Снятин 1 ЦПЗ №3 м. Коломия Ів.-Франк. дирекції ПАТ «Укрпошта». Загальний стаж близько 35 років, з них 11 років і 2 місяці на Снятинській пошті. У 2006 р., коли я прийшла на роботу, був великий операційний зал для обслуговування клієнтів, тепле приміщення. Моя дільниця має 15 км. яку як не щодня то по через день потрібно всю обійти – не зважаючи на погодні умови: сніги, дощі, морози, завірюхи чи пекуче сонце влітку – преса до людей повинна прийти вчасно. Але праця на той час ще була можлива. Та не довго було тієї радості!
Осінню 2006р. Снятинське відділення було приєднано до Коломийського ЦПЗ №3 м. Коломия. З того часу все пішло шкереберть! Коломийське начальство одразу ж забуло про наше відділення, і поступово почали перетворювати життя в пекло. Спершу відключили газ, а згодом половину людей з операційного залу скоротили, а сам зал перевели у напівзруйноване приміщення з потрісканими стінами та вузькими коридорами, де 2 людям з надмірною вагою важко розминутись. Самих листонош а нас є 7, залишили в тій самій будівлі без газу, де в осінню та зимову пори року працювати було надзвичайно важко. Хоча був і плюс: влітку там можна було сховатись від жари. Але жарти жартами! Коли приїздило Коломийське начальство на жалоби листонош ніхто не звертав особливої уваги для головне – це підписка та торгівля товару, товар який був дорожчим чим у міських магазинах.
У 2008р. на св. Миколая нам все ж таки зробили приємний сюрприз: а саме – видали нові велосипеди. Проте, кожен день під важким грузом та не зовсім зручним асфальтним покриттям, велосипед почав ломитись, колеса доволі часто пробивались, а деталі куплялись за власний кошт, протягом років. З кожним роком життя листоноші ставало все нестерпнішим, на території пошти зруйнували все, що тільки можна було, не повірите, але зруйнували навіть туалет, якого немає і по сьогоднішній день. Піти у відпустку нормально, як всі люди, теж не було змоги, оскільки в документах підмінна рахувалась, а як такої працюючої не було. Останнім часом байдужіти почали не тільки Коломийські вищі чини, але й наші, можна сказати рідні які б мали підтримати і вразі чого захистити чи допомогти, як не діями то хоча б словом! Але страх за своє місце переважає всі людські чесноти, багато хто там працює без вищої освіти, тому хамство і зневажливість до листонош зростала!
А саме наболіле – це те, що 19 травня 2017р. зі мною трапився нещасний випадок. Під час роздачі преси та пенсій на своїй дільниці я впала з робочого велосипеда та одержала травму (складний перелом колінного суглоба), на який потрібна було операція. Коли я впала, то одразу ж зателефонувала своєму начальнику Снятинського відділення Зубрину В. М. реакції чи якихось дій від нього не було, залишивши мене на призволяще саму з чималою сумою грошей для виплат пенсій. Дякую Господу за те, що небайдужі люди мене помітили дали води і запропонували відвезти в лікарню. Оскільки ні відповіді, ні дзвінка від начальника я не дочекалась, то сказала, щоб мене відвезли додому, бо з чужими грошима та рекомендованими листами одразу в лікарню їхати не наважилась. Тому залишивши все те вдома я зателефонувала в карету швидкої, де мене направили в Снятинську ЦРЛ. По дорозі в швидкій до мене зателефонувала пані Рутковська Л. В., інженер по техніці безпеки. Не питаючи про те як я себе почуваю, почала вмовляти про те, щоб я не говорила нікому що це виробнича травма. В шоковому стані, і поганий зв’язок мобільної мережі, нічого на це не відповівши, я поставила трубку. Згодом, коли мені робили рентген, пролунав ще один дзвінок від начальника Коломийського ЦПЗ№3 пана Матрофайла М. М. з обіцянками якщо я не скажу що це виробнича травма, то він оплатить мені лікування. А в той же час на коридорі Зубрин В. М. просив моїх дочок, щоб я написала своє падіння заднім числом, а саме 18 травням, так як то був останній день моєї відпустки. Лікар, оглядаючи мій знімок, застеріг про можливу операцію, тому я сказала правду, що це трапилось на робочому місці. Комісія, яка навідалась до мене ще в лікарні, під тиском заставили написати так би мовити пояснення, в якому з наївними думками я написала все по правді, не очікуючи підстави! У поясненні я вказала на робочий велосипед, а вони в той же день його списали. Ще пізніше прийшли з фонду соціального страхування, які чисто по-людськи, розуміннями та жартами спонукали написати заяву як все сталося, їм я написала те саме що і попереднім, але як і попередні користуючись моєю нездатністю після лікарства логічно мислити забули й обманули в той же день.
Після всіх візитів були складені Акт №1 про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом (форма Н-1), та Акт розслідування нещасного випадку, що стався 19 травня 2017 року (форма Н-5), затверджені 26 травня 2017 року в. о. директора Івано-Франківської дирекції ПАТ «Укрпошта» Томашівською С.Я. Голова та члени комісії, що склали дані акти, у висновку комісії, зазначеному в акті про розслідування нещасного випадку, вказали, що причиною нещасного випадку є моя особиста необережність, що я неправильно оцінила рельєф дорожнього покриття та природню кам’янистість на маршруті, проявила неуважність, чим порушила ст. 14 Закону України «Про охорону праці».
Користуючись нагодою, тим що в мене чоловік після інсульту, сама ж закрита в чотирьох стінах з нездатністю пересуватись і 2 доньки з грудними дітьми, дурять на чому тільки можна. Страхова компанія відхрещується від мене, вже 2 місяць не приймають в мене чеки, за які повинні були оплатити лікування. Сама ж пошта також мене ігнорує, не приймають документи ті які я здаю, або ж приймають але відправляють все з довгими затримками. Допомоги з їхньої сторони немає ніякої. Телефонувала в Київ на гарячу лінію, там допомогти теж нічим не можуть, оскільки такий випадок у них не зареєстрований, а тому з цього випливає, що дальше області моя справа не пішла.
Враховуючи наведене мною, прошу вжити всіх передбачених чинним законодавством заходів для проведення повторного повного і об’єктивного розслідування вищевказаного нещасного випадку та встановлення його істинних причин”.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
