Ветеран АТО Руслан Косенко живе у «Бандерівському схроні», що під Франківськом, з початку року. Проходить реабілітацію від посттравматичного синдрому за допомогою особистого терапевта – собаки Урсули.
У схроні Руслан ще й заміняє психолога, каже, аби допомагати бійцям, вони планують взяти ще одного пса.
Право на собак
На зустріч Косенко прийшов сам, без Урси. І хоча, за правилами лікування, вона мала би бути з ветераном завжди, у банк, аптеку чи маршрутку з нею не зайдеш. Тому чотирилапа подруга залишилася у «схроні».
«Законами у нас таке не передбачено, написано тільки, що є службова собака, але її обов’язки і права її та господаря – не вказані, – пояснює Руслан. – У Канаді теж була схожа проблема, але там ветерани недавно вибороли право на собак. А нам поки що не дуже комфортно зайти кудись з псом – можуть сваритися. Хоча, в Києві багато місць, де можна, а от у метро – ні, навіть незрячим».
За словами атовця, після війни бійцям некомфортно на вулиці, серед натовпу, вони не відчувають себе у безпеці. З собакою – спокійніше.
«Я знаю, що до мене ніхто не підійде, хоча мій пес ніколи не вкусить і не гавкне на когось, – каже Косенко. – В Урси є спеціальний жилет, де написано «не гладити», щоб та не відволікалась на людей, дітей. А ще, коли ти сам – ніхто не звертає на тебе уваги, а коли з нею – то до уваги потрохи звикаєш, перехожі тобі усміхаються. Люди приїжджають з фронту, їм важко з емоціями, а собака їх викликає – не важливо, позитивні чи негативні. Це працює як тілесний напрям психотерапії, через дотики – гладити пса, або коли він просить гратися, облизує господаря».
«Друг героя»
Урсула у Косенка майже рік. Він проходив міжнародний тренінг для ветеранів з посттравматичним синдромом у Києві і там познайомився з хлопцем, який брав участь у програмі «друг героя». Руслан зацікавився, подав заявку, і йому підібрали собаку-психолога. Їздив до Києва знайомитись з собакою, а потім Урсу готували спеціально для нього. Пса мають підлаштувати під фізичний та емоційний стан людини, щоб не приносив дискомфорту. Нині таких навчених псів в Україні лише чотири.
«Не всі собаки підходять. Основна вимога – щоб зовсім не було агресії, – говорить атовець. – Кінологи спеціально підбирають, скільки б собака не коштувала, чи якої б породи не була. Наприклад лабрадори – активні собаки, вони добре витягують людину з депресії. А в мене золотистий ретривер – як лабрадор, тільки волохатий. Він добре підходить для людей, схильних до агресії».
Одна собака – на одну людину. Косенко каже, йому не шкода, якщо комусь із бійців важко і він схоче погладити Урсу. І хоча тренери не дуже дозволяють, товаришам він не відмовляє. Окремо готують собак-терапевтів, які помагають групам людей. Такі чотирилапі працюють не більше п’яти годин на тиждень, бо ж пес не може, як людина – по вісім годин.
Аби за характером підійшов
За кордоном є спеціальні розплідники, там собаки проходять курс і їх одразу готують для ветеранів, а у нас – нічого. У кінологів зовсім інший підхід, поліцейських собак тренують на пошук вибухівки, наркотиків. А тут – навпаки, пес повинен відчувати емоційний стан господаря.
“Коли я сумую, Урса сідає поряд і примушує лапкою, щоб я її гладив, чи іграшку принесе, – розказує Руслан. – От тільки всі службові пси – як малі діти, будеш надто лагідним – сядуть на голову, тож треба постійно контролювати».
Зараз у «схроні» обговорюють ймовірну появу нової собаки, але все впирається у фінансування. І ще треба знайти когось, хто буде займатися чотирилапою, поїде з нею тренуватись до Києва. Коли буде ще пес – людина з ним один-два рази на тиждень приїжджатиме до бійців, і ті зможуть відволікатися, гуляти з собакою. Руслан Косенко впевнений – це витягне ветеранів з поганих думок. Знайти собаку планують вже до осені.
За словами Косенка, пес потрібен, бо така терапія працює – у США, Канаді, Великій Британії. У США це на державному рівні, люди з посттравматичним синдромом можуть користуватись цією послугою і отримати таку собаку.
Коли я лежав у інституті медицини праці в Києві, то там постійно приїжджали волонтери з собаками-терапевтами і всі їм тільки раділи, – згадує Руслан. – Пес може бути породистим, а може й з притулку, це не має значення – аби за характером підійшов. У одного учасника програми собаку цуценям знайшли на смітнику».
Руслан ще не має психологічної освіти, але цього року буде поступати до ПНУ на психологію.
«Ветерану простіше прийти до такого, як сам, ніж до цивільного психолога, – каже Косенко. – А військових психологів у нас лише декілька на всю країну, війна ж у нас не так давно. В ПНУ дають психологічну базу, її все одно потрібно знати, а далі моя ціль у житті – займатися ветеранами, допомагати їм».
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
