Я з донькою пішла від колишнього чоловіка після десяти років шлюбу, тому що більше не могла жити в трикімнатній квартирі удев’ятьох (з однією з його сестер я дуже сильно посварилася, справа дійшла до бійки). Я дуже сподівалася, що мій чоловік піде за нами або, принаймні, подзвонить і запитає в чому справа.
Але він вирішив не брати відповідальність за сім’ю і залишився з батьками завжди нагодований і забезпечений сигаретами. А більшого йому й не треба було. Він інфантильний хлопчик і ніколи не замислювався про майбутнє – день пройшов і добре. Деякий час ми з донькою жили у подруги, потім зняли кімнату і життя пішло своєю чергою. Згодом нажили одяг, посуд та інші побутові речі, так як, ідучи, я все залишила в тій квартирі.
Через рік я познайомилася з чоловіком. Він був повною протилежністю моєму «колишньому». Творчий, з золотими руками і цілою купою ідей, він здався мені цілком надійною людиною. З дружиною він розлучився чотири роки тому і у них від шлюбу залишилися дві дорослі дочки і син підліток.
Після розлучення він майже весь час жив у гаражі, пив, і, незважаючи на свою працьовитість, перебивався випадковими заробітками. У будинок його майже не пускали, але так як людина він не скандальна, то з часом звик жити як ізгой у себе в гаражі. Я запросила його до себе в орендоване житло. І два роки ми планували, як побудуємо будинок і створимо сім’ю.
До цього часу мій чоловік змінився: знайшов стабільну добре оплачувану роботу, відмився, від’ївся, став виглядати солідніше і пересів на хорошу машину. І ось, нарешті, у нас є ділянка, фундамент і навіть майже перший поверх. У мене ніколи не було будинку, і це будівництво було справжнісіньким підтвердженням його намірів. Він почав умовляти мене нарoдити йому дитину, але заміж кликати не поспішав.
Я довго вагалася, але вирішивши, що вже не молода і хотіла б ще раз стати матір’ю, нарешті, погодилася. Коли я дізналася, що вaгітна він був дуже радий, але, як і раніше заміж не кликав. А потім ще й з’ясувалося, що у нас буде двійня. Колишня дружина почала дозволяти йому іноді спілкуватися з сином, чого раніше ніколи не дозволяла.
Він все частіше став бувати в своєму колишньому будинку, потім почав залишатися там на кілька днів. Мене це дратувало і я почала влаштовувати скандали. Це звичайно в корені неправильно, але вaгітна, на емоціях, просто не могла втриматися. Після останнього скандалу він зібрав речі і переїхав жити туди. І ось уже місяць ні відповіді, ні привіту.
Що я маю: 18 тижнів вaгітності двійнятами, без чоловіка, без житла, без родичів, з 10 річною донькою на руках. Я не вважала себе бідною, так як у мене завжди була хороша стабільна робота, і в грошах ніколи потреби не було. І це незважаючи на оренду житла і відсутності аліментів на дочку. Добре одягалися, харчувалися, іноді дозволяли собі подорожувати. Але що робити тепер, коли нарщдяться діти.
Я однозначно не потягну одна трьох дітей ні в моральному, ні в матеріальному плані. І ось я зважилася зробити абщрт, але за соціальними показниками з 2012 року його роблять тільки при згвaлтyвaнні. А медичних показань до абoрту немає. Ось реву білугою ночами: страшно, боляче і гірко.
Якби не донька, напевно нaклaла б на себе руки. Але не можу залишити її одну в цьому житті, тому що знаю, що їй одна дорога – в дитячий будинок. Як я могла потрапити в таку ситуацію? Сама завжди засуджувала абoрти, а тепер бачу в цьому єдиний вихід.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
