Я не вірив до самого останнього моменту і не можу повірити досі… Ми познайомилися 27 березня на дитячому святі, організованому громадським рухом «Донецьк – це Україна».
Минуло трохи менше двох місяців… 19 травня ми спілкувалися і Льоха розповідав, що в батальйоні дуже багато роботи. А сьогодні він загинув. Загинув, як герой. І ніхто про нього не говорить… Очам не віриться. Як сказав мені вранці телефоном Семен Семенченко: «Та яка тут допомогу, тут машина часу потрібна». Та вже, Сьома, машина часу дійсно потрібна… Понівечений фашистськими знаками труп Олексія цілий день кадировці тягали по дорозі причепленим до машини…
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
