Сьогодні Віталії із невеличкого райцентру Кам’янка-Бузька на Львівщині одинадцять років. Вісім із них дівчинка бореться із страшною хворобою, хоча точний діагноз медики не можуть встановити досі – Віта практично не розмовляє. Сталося це внаслідок стресу, отриманого після розлучення батьків.
Ще кілька років тому вона не могла вимовити й звуку, але говорити дівчинку потроху «навчив» улюблений пес Томас. Днями його не стало – собаку збив на джипі якийсь «крутелик». Не допомогло ні дороге лікування, ні дві операції, гроші на які збирали усі львів’яни. Тому тепер мама Віти Марія Бурлова боїться, що дитина внаслідок пережитого горя від втрати чотирилапого друга, знову замкнеться у собі та втратить мову. Однак про все по порядку…
Коли Віталії було лише три роки, із сім’ї пішов чоловік. Дівчинка понад усе любила батька. Щодня чекала, що він от-от прийде додому, вона всядеться йому на коліна і щось щебетатиме про свої дитячі клопоти. Марія досі пам’ятає той страшний день.
В гості завітав приятель Марії у схожій куртці, яка була у її чоловіка. Маленька Віта з усіх сил кинулася незнайомцю на шию, аж раптом перелякано відскочила – вона побачила, що це не її тато, а чужий дядько.
– В неї почалася страшна істерика, вона плакала, верещала, билася, а коли заспокоїлася, не промовила жодного слова, – розповідає кореспонденту PRESS-ЦЕНТР Марія. – Відтоді ми за два роки не чули від неї практично жодного звуку. Що тільки не робили, до яких лікарів не їздили! Всі лише розводили руками – одні діагностували затримку в розвитку внаслідок стресу, інші –навіть ДЦП. Мені довелося звільнитися з роботи, адже дитині потрібен був цілодобовий догляд. Чоловік аліментів не платив, не допомагав. Жили практично за рахунок моїх батьків-пенсіонерів, допомагали знайомі.
Медики в один голос радили Віталії так званий «білий стрес», тобто позитивні емоції. Тоді Марія на останні гроші (бо задоволення не з дешевих) наважилася повезти її у Крим, на дельфінотерапію. І тут сталося диво – дівчинка почала вимовляти окремі букви. Тоді жінка зрозуміла, що саме тварини допоможуть її дитині одужати. Так в сім’ї три роки тому з’явився
Для Віти Томас став справжнім другом.
– Я його купила на базарі у Львові за 100 гривень, – каже Марія. – Це була суміш такси з мопсом. Він був таким кумедним, непосидючим! І практично Томас навчив мою дочку говорити – вона зачинялася з ним у кімнаті і могла розмовляти годинами, щось йому розповідала, ділилися своїми переживаннями, сміялася. А він так лежав і уважно-уважно слухав, схиливши голову на бік. Дивився розумними очима на неї, ніби людина. Навіть коли я Віту сварила за якийсь непослух, то вона йшла і жалілася Томасу. Він був членом нашої сім’ї.
Потроху Віта почала розмовляти – зараз вона вимовляє лише початкові склади окремих слів. Вміє побудувати речення, лише не договорює до кінця слова. Марія переконана, що заслуга у цьому, нехай і маленькому, але прогресі, саме їхнього домашнього улюбленця, з яким дитина дозволяла собі бути відвертою і такою, як є. Віта навіть пішла у звичайну школу, а не для дітей із обмеженими можливостями. Хоча займається за індивідуальною програмою і на уроках постійно присутній хтось із рідних – мама або бабуся.
Трагедія сталася 8 лютого, коли чоловік Марії (жінка вийшла заміж вдруге і має зараз ще й шестимісячного сина) гуляв із молодшим сином та Томасом на околиці міста.
– Там таке поле є, де всі собак вигулюють, – продовжує співрозмовниця. – Але через це поле йде дорога, де автолюбителі напідпитку полюбляють поганяти на своїх авто. Чоловік відпустив Томаса з повідка, щоб він побігав. Сталося все за долі секунди – він помітив, як на величезній швидкості летить джип, глухий удар і нашого Томаса відкинуло в канаву. Цей водій дивом не зачепив чоловіка із дитячим візком, і навіть не зупинився.
Після аварії Томаса виходжували майже два місяці.
Потім були довгі тижні лікування – в Томаса виявився зламаний хребет. Його прооперували (на це Марія позичила 4 тисячі гривень). Однак чи то лікарі щось зробили не так, чи пес був надто рухливим, але вся конструкція, вмонтована у скелет тварини, розсипалася просто всередині. Томаса готували до другої операції, на яку волонтери допомогли зібрати шість тисяч гривень. Увесь цей час Марія сама доглядала паралізованого собаку – колола антибіотики, ставила клізми, мила та прибирала за ним. Він навіть не огризався і не гарчав, а спокійно дивився, ніби розумів, що господиня намагається йому допомогти. Окрім того, на руках у жінки був ще шестимісячний син та хвора донька, які теж потребували цілодобового догляду.
До чергової операції Томас не дожив. Його не стало минулої суботи, 25 березня. Закопали собаку недалеко від хати, каже Марія, навіть тюльпани поруч посадили.
– Віта досі не знає, що він помер, боюся, щоб через стрес її хвороба не повернулася, – витираючи сльози, каже Марія. – Вона знає, що він був у лікарні, тепер ми їй говоримо, що Томас пішов жити на веселку, йому там буде добре і він звідти завжди її бачить. Вона навіть тепер малює веселки із собакою. А ще кажемо, що Томас пришле їй свого братика чи сестричку, готуючи, що купимо іншого пса, та вона про це й слухати не хоче. Сідає на його підстилку, накривається одіялом і чекає свого Томаса.
Попереду у Віталії кілька курсів лікування у Дніпрі. Знайомі порадили професора тамтешнього психотерапевтичного реабілітаційного центру. Черга до нього розписана на два роки вперед, але Марія сподівається повезти доньку значно швидше, адже часу, аби виправити проблему, не так багато. Потрібно встигнути, поки не розпочалися гормональні зміни в організмі дитини.
Цю картину Марія зробила разом із дочкою і хоче продати, щоб заробити на лікування Віки.
Проте лікування там не з дешевих. Один курс коштує мінімум 15 тисяч гривень. А Віті для повного одужання потрібно принаймні чотири.
– Я думаю, що Томас виконав свою місію – «навчив» мою Віту говорити і пішов. Тепер вона просто зобов`язана одужати, – каже Марія.
Щоб заробити на лікування, дівчинка разом із мамою виготовляє картини в техніці квілінга і продає. Одну таку вже продала за 750 гривень, на черзі наступна. Її собівартість 600 гривень, тож Марія з дочкою хочуть заробити хоча б 1300. Мама дівчинки також сподівається на допомогу небайдужих людей. Тож, якщо хтось хоче і може фінансово допомогти у лікуванні 11-річної Віталії, прохання перераховувати кошти на картку ПриватБанку – 5168742602210464 (Бурлова Марія Михайлівна).
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
