Я старанно готувалася до весілля, як і будь-яка наречена, продумувала усі дрібнички і прискіпливо підбирала вбрання. Весільну сукню я поїхала вибирати разом зі своєю тіткою, але за нами ув’язалася і Зіна, сестричка мого майбутнього чоловіка. От вона і вмовила мене купити ще й вечірню сукню. Коштувала вона неймовірно дорого, майже моя місячна зарплата, але дійсно була гарна, тому я вирішила вдягти її на другий день весілля.
За день до назначеної дати я з подружками продумували останні дрібнички, активно прибирали в будинку, готували салати і прикрашали залу. Словом, метушились усі. Я неймовірно нервувала аби усе пройшло за “сценарієм” і побоювалась, щоб нічого не забути. А тут ще Зінку нечиста сила принесла.
Стала вона скаржитись, мати її ганяє і все через моє весілля, а от у неї є проблеми важливіші. От щойно виявила, що вона трохи погладшала і сукня, яку вона собі придбала на завтрашнє святкування, зовсім їй не пасує, тільки підкреслює недоліки.
І тут вона просить у мене: пам’ятаєш ти купила собі вчірню сукню? Ну дай будь ласка її надіти завтра на весілля? Ти ж завтра будеш у весільній сукні? А я один день поношу і тобі його поверну. І ти її одягнеш на другий день?
Я неймовірно засмутилась, ну як так вона поносить. а потім я вдягну… Що за дурниці?
І тут Зіна каже: – А мама сказала, що ти виходиш заміж за мого брата і ти тепер мені як рідна сестра, ми завжди повинні виручати одна одну! Це вона мене відправила до тебе попросити сукню.
Я була в розпачі, але псувати стосунки зі свекрухою напередодні весілля не дуже хотілось. Довелось поступитися.
Я віддала їй свою сукню, сказавши: «можеш залишити її собі», і вона радісна утікла.
Але повний треш був не тоді, коли Зіночка красувалась у моїй сукні, а на другий день, коли я зрозуміла, що вдягти мені зовсім нічого. У селі ж немає магазинів, щоб терміново щось купити, а їздити спеціально в місто часу вже не було. І чуже, у подруг, я не люблю ходити просити, принизливо це.
Перебираючи речі я зрозуміла що мені нема чого одягти – навіть мою сукню з випускного давно загребла собі Зінька-жебрачка – їй нічого було вдягнути на свій випускний. Таким ось безрадісним видався другий день мого весілля.
І ось в першу річницю мого весілля прибігла Зінка, ні, не привітати, а сукню мою весільну приміряти.
– Я прийшла, щоб поміряти твоє весільне плаття! Рік після весілля минув, за прикметами – вже можна!
Одягнувши мою сукню, фату, рукавички і навіть туфлі, вона влаштувала в моєму будинку цілу фотосесію, нафотографувавшись вдосталь. Я і сама із задоволенням подивилася ще раз на свою сукню з боку. Але на наступний день чоловік мені сказав:
– Досить дозволяти їй чіпати твої особисті речі!
А виявляється, що коли він був у батьків, Зінька показувала матері фотографії, де вона в моїй весільній сукні і мама з дочкою самовдоволено обговорювали, що Зіні сукня пасує краще, ніж мені і що Зіна в ній виглядаж привабливіше, як наречена, ніж була я.
– Навіщо ти мені це сказав, – засмутилася я.
-А ось не роби добра, не отримаєш і зла.
Напевно чоловік має рацію. Мені було неприємно, що свекруха навіть тут, в дрібницях, порівнює мене зі своєю дочкою, переконуючи себе в тому, що її дитятко краще, ніж я, невістка. Дійсно погана прикмета – давати приміряти свої речі.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
