Як мені важко.
Дитинство було не цукор. Я мала великий страх. Страх, що мене за все накажуть.
А почалось з того, що старий(вітчим) вічно скандалив, п’яний приходив і теж скандалив. Як приходив п’яним, то ми мусіли сидіти тихо або все йому потакати. Він бігав по хаті і кричав. Кричав, що повбиває, кричав:”Здохніть!”, кричав:”Господи забери мене з цього світу”, кричав до мами, що вона курва. Мені тоді було лише 7. Наказував, поклавши на коліна і руки догори. Мене в одній кімнаті, а Вову – в іншій. За мною постійно ходив, пильнував чи стою, а головне чи руки догори. Як це було боляче, ноги терпли, палац в’їдався в коліна, а Вова в той час вже грався.
Я дуже його боялася, жалілася мамі. Вона говорила, що в інших сім’ях ще гірше. Приводила мені приклади інших сімей. Але там рідні батьки, а тут чужий і ще б’є. Коли мама йшла на роботу, я залишалася сама з старим. Постійно плакала. Я стояла коло вікна, проводжаючи поглядом, і тримала її заколку в руках, плакала. Рахувала години скільки їй лишилося доробити до 18.00.
Одного разу він побив мене до синяків. Коли я прийшла зі школи, то він попросив щоденник. Там була погана оцінка, зі злості він гнався за мною з кімнати в спальню. В спальні було дитяче ліжечко в кутку, в яке складали постіль і я, втікаючи, вилізала на нього. Він здер мене з ліжка і дубасив до синяків. Я ридала, просила не бити. Мама, повернувшись з роботи, побачила що щось не те. Але я не бачила якихось дій захисту.
Постійні сварки, сварки. В пам’яті нема любові від мами. Згадую, як вони вечорами лежали втрьох на ліжку дивилися тв, а я сиділа на кріслі.
Страх, боязнь. Мама лиш казала, що розумне телятко дві матки ссе, а дурне ні одної. Вона навіть не старалася зрозуміти чому так. Поміняти ситуацію.
Одного разу прийшов з роботи п’яним, я була дома сама. Роздіваючись в коридорі він зразу почав до мене кричати. Я зробила вигляд, що прибираю. Була дуже налякана. Він пішов в туалет і мені вдалося втекти в загальний коридор. Там я ще годину чекала маму з роботи.
Він постійно настроював Вову проти мене. Говорив, що я недопоможу в майбутньому, що він буде один, так і є зараз – ми вже давно не спілкуємося.
В училищі мені гроші виділялися лише на 2 булочки. Запасних не було. Одного разу, щоб купити проїзний, мені прийшлося пішки обійти пів міста, бо на наступний день вже було перше число і я б немала чим їхати на науку. Чому так. Стипендія була невелика, але її в мене не було, бо він забирав, говорячи, що в хаті кошельок один. Зимою, як був мороз і я немала грошей на маршрутку, довго стояла та чекала тролейбус, якого не було, бо лінії порвалися від 30-ти градусного холоду. До училища не попала, відстоявши годину на зупинці, пішла додому. Штани джинси, коли їх зняла, просто стояли, бо замерзли.
Ці сварки дуже напрягали.
Причому починав вічно старий. Я його ненавиділа. Він постійно казав, що як би не він, то нічого ніхто не мав би. Заставляв стригти його. Заставляв маму, щоб вона мене просила його стригти. Як можна спершу скандал закатати, а потім за годину заставляти його стригти?!
Закінчивши училище, на випускний не йшла, бо не дали грошей. Працювала – теж вимагав грошей, щоб віддавала йому. Намагався будь-якими шляхами виманити. Я взяла в кредит комп’ютер. Хотіла купити столик, але мама не дозволила, сказавши, що не можна, бо в її інтер’єр не підходе. Інтер’єр – це два старі дивани і коврик на стіні. Зате Віталік в іншу кімнату зміг купити куток комп’ютерний і він в інтер’єр вписався.
Весілля мені не робили, бо старий сказав, що не заплате за місця таку суму. Сказав, що краще я тобі дам їй на майбутню хату. Він мав на увазі 10000 тисяч. в 2009 році це було багато. Не дав.
Як їхала в Херсон дали 800 грн. Суть не в грошах, а в тому, що я за своє життя лиш вибивала щось для себе. Мені здається, що батьки самі повинні дитині давати все, і не виказувати.
Хотіла бути в білому платті. Можна було б всіх не кликати, а лиш своїх. Але ні, не здійснилося. Тоді ми вирішили розписатися в Гайсені. Про це всі знали і якщо хотіли б бути присутні, то приїхали б. А нє дзвонити в день розпису і питати чи приїжати чи ні. Де тут слово родина. Повернувшись з Херсону, я старалася все купувати в хату з їди. Старий був недовольний. І раз видав, що ми все купляємо, а туалетний папір не взмозі. Це була крапка.
Я ридала. Вирішила, що варитиму лиш на двох. Старий тоді почав брати з нас за квартиру. Мама мовчала. Вона нічого не поміняла. Ми платили, а Вова ні. Де справедливість?
Перекривав газ, щоб я не могла їсти варити. Виганяв, казав, що мого тут немає нічого.
Коли ми переїхали, Вова одружився і жив з ними. Але з них грошей ніхто не брав. Вони ж РІДНІ.
Якось мама сказала, що тепер в неї 4 дітей і вона їх любить однаково. Я ридала, бо де була її любов до мене?!
З мамою відносини не складалися ніякі. Вона категорично не сприймала те, що я говорила. Як я завагітніла вона не знала. Хоча зазвичай доньки діляться перше з мамою. Але тут не так, бо вона мене відштовхувала таким холодом. Мама постійно пхала, гилила, щоб я з старим мирилася. Коли робили христини, то чоловік пішов по табуретки і сказав, що чекає всіх. Старий відповів, що його в останній момент не потрібно кликати. Коли мало бути весілля в Вови, то мене запросили в арці будинку і просила Іра, а не Вова. Звичайно я не взяла, сказавши що так не просять. Вова прийшов за два дні до весілля сам просити, бо місця пропадали. Коли в Ромчика був рочок я просила пофоткати Вову. Фотки пропали. Я дзвонила, щоб розібратися, на що почула, що на мене часу не має. Я зробила порівняння з їхнім весіллям. Відповідь була, що то небо і земля. Іру почали хвалити всі. Яка хазяйка, як вона прибирає. Мама її хвалила. Коли вони одружилися, то мама їздила до Іриних батьків в Тернопіль. А в Гайсин за 10 років – ні. Чому так? Бабця теж каже, що Іра дюймовочка, мініатюрненька. Коли Вова мав стафілокок і я попросила не лізти до Ромчика в коляску, бо він груднічок. Стафілокок – вірусне захворювання. То мене звинуватили, що я Вову обізвала прокаженим. Причому мама була в ту хвилину там і не стала на мою сторону. Вона ніколи не ставала на мою сторону. І зараз я маю просто все забути і спілкуватися, як нівчому не бувало?
Як би ви будували стосунки з такими рідними? Як пробачити та забути? А може варто жити без них.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
