Аккерманська фортеця – одна з найбільш вражаючих середньовічних споруд в Україні.
Аккерманська або Білгород-Дністровська фортеця в Одеській області – це історико-архітектурний пам’ятник XIII-XV століття, що омивається водами Дністровського лиману.
Потужні оборонні стіни й вежі, що практично повністю збереглись до наших днів, вказують нам на те, якою значною й неприступною була ця споруда. Скільки ж історичних подій і середньовічних таємниць пам’ятають ці древні стіни!
Колись, на місці Аккерманської фортеці, тут існувало грецьке місто Тіра, яке було засноване в VI столітті до н. е. Археологами були відкриті численні вулиці й будівлі, кріпосні вежі й інші споруди давнього міста, що дає підстави назвати Тіру важливим торговим центром Північно-Західного Причорномор’я. Доречі, з правої сторони біля входу до фортеці й досі ведуться археологічні розкопки.
За часів Київської Русі слов’яни називали це місто Білгородом. А в 14 сторіччі, ставши частиною Молдавського князівства, на його території починається будівництво Білгород-Дністровської фортеці, яке продовжувалось близько двохсот років. У 15 столітті фортеця стає турецьким володінням й отримує назву Аккерман, що в перекладі означає «білий камінь». Фортеця й справді побудована із вапняку. Назва прижилась і збереглась до наших днів.
Дівоча вежа Аккерманської фортеці над Дністровським лиманом
Навколо Аккерманської фортеці протягом XIV-XV століть формувалося укріплення, що складалось з: цитаделі або генуезького замку, північного (гарнізонного), південного і портового дворів. Найбільш давньою є цитадель, яка на думку науковців, споруджена в другій половині XIII сторіччя генуезцями. Цитадель являє собою чотирикутник з чотирма наріжними круглими баштами. У південній оборонній стіні цитаделі влаштовано в’їзну браму, а на замковому подвір’ї розташовувалися пристінні житлові корпуси та каплиця. Могутні оборонні мури завтовшки 3-5 м і заввишки близько 15 м завершувалися зубцями-мерлонами. Відкритими бойовими галереями вони поєднувалися з п’ятиярусними наріжними баштами, увінчаними зубцями-мерлонами та конусоподібними дахами. У вежах збереглися щілиноподібні бійниці. Кожна вежа мала підвальні приміщення, де зберігалися боєприпаси, а верхні яруси використовувалися за певним функціональним призначенням. Так, у південно-західній розміщувалася в’язниця, у північно-західній – скарбниця, а південно-східна була комендантською. Саме в ній в 1789 році комендант турецького гарнізону передав ключі від фортеці Михайлу Кутузову – російському полководцю.
За всю історію свого існування фортеця неодноразово була в облозі та страждала від нападів татарських, турецьких, козацьких та російських військ.
Археологічні розкопки грецького міста Тира поруч з Аккерманською фортецею
На початку ХІХ століття Аккерманська фортеця переходить у власність Росії, а вже у середині ХІХ століття вона втрачає своє стратегічне значення.
Серед 24 башт, що збереглись, є дві башти, з якими пов’язані легенди: башта Пушкіна та Дівоча вежа.
Згідно давніх переказів, царський уряд відправив Олександра Пушкіна у вигнання в місто Кишинів, де він прожив три роки. Вигнання поет зазнав за те, що писав вірші, які породжували революційний протест. Одного разу, військовий історик і підполковник Іван Ліпранді їхав до Аккерманської фортеці у справах, взяв за компанію з собою Пушкіна. Поет протягом триденного перебування у фортеці написав знамените послання «К Овидию», бо саме ця місцевість нагадувала йому про вигнанця Овідія, який, за ще однією легендою, був засланий саме в грецьке місто Тіра.
Аккерманська фортеця з висоти пташиного польоту
Існує ще одна легенда, яка стосується Дівочої вежі. Оповідають, що молдовський господар Олександр Добрий мав дочку на ім’я Тамара, яка була дуже розумною і вродливою. Олександр практично постійно ходив в походи, а Тамара залишалась вдома. Коли дівчина подорослішала, вона почала вести розбійницький спосіб життя. Одного разу Тамара попросила батька виділити гроші на будівництво монастиря. Олександр виділив гроші та скликав місцевих жителів для будівництва святині, а сам поїхав у похід. Проте, замість монастиря Тамара наказала побудувала могутню фортецю і оголосила себе незалежною царицею. Поселившись у фортеці, розбійники здійснювали напади на сусідні міста і села. Коли ж Олександр Добрий повернувся з походу додому і побачив замість монастиря фортецю та дізнався про дії своєї дочки, він прокляв її. Потім батько наказав замурувати Тамару живцем у стінах фортеці, і з того часу вежу називають «Дівоча».
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
