Святвечір або Свята вечеря в Україні відзначається православними християнами 6 січня – напередодні Різдва Христового. Як й католики, православні цей вечір проводять спершу в колі родини, потім – у храмі. Господарі готують 12 пісних страв напередодні того, коли прийде Святвечір. Крім того, християни не вживають 6 січня алкоголь, заміняючи його узваром або компотом. А на столі лишають одну тарілку – для духів померлих родичів.
Франківська блогерка Ірина Симчич розповіла, яких традицій на Святий вечір дотримуються у її родині. Про це вона написала у своєму блозі, в соціальній мережі Інстаграм.
То ж такий список оприлюдила Ірина:
- Звичайно на столі все пісне: без м’яса, яєць, молочки і без алкоголю.
- Готується 12 страв.
- Перед тим як сідати за стіл, господар хати приходить з дідухом і вітає всіх зі святом.
- За стіл сідається після того, як перша зоря зійде.
- Перша страва яку їдять – кутя і вона головна на столі, її не ховають навіть після того, як її всі скуштували.
- На підвіконня кладуть порожню тарілку (якшо чесно, я не знаю деталей цієї традиції).
- Обов’язково на столі є саламаха – це такий ніби то соус з подрібленого часнику і олії. Його дають просто до всього.
- Діти залазять під стіл і кукурікають, мукають і тд.
- У кінці вечері вся сім’я колядує.
Ну а вже 7 січня чекають у своїх домівках на прихід вертепу. Такий собі мандрівний театр, який з хати до хати прославляє новонародженого Ісуса Христа у Вифлеємі.
Вертеп – це молитовне прославлення Бога через театральне дійство та комічне відображення побутового життя, якого вже дотримуються декілька століть поспіль.
В Україні старовинний мандрівний маріонетковий театр виник в барокову добу (друга половина 17-18 століття). Хоча перша письмова згадка про вертеп датується ще 1666 роком і вона міститься в матеріалах львівського ставропігіального братства.
Першу різдвяну частину вертепу, яку називали “свята”, мала зазвичай стабільну композицію, а от друга частина змінювалася в залежності від місцевих умов, традицій та дотепності вертепника.
Найбільше на появу вертепу чекають маленькі діти
Самі вертепні ляльки, які рухалися за допомогою прикріплених до них знизу дротів, мали свої окремі ролі. Ними рухав вертепник, який стояв позаду скрині і водив ляльку по прорізах у підлозі, спостерігаючи за дією у спеціальні віконечка.
Ляльок у вертепах могло бути до 40. Вертепник говорив і співав за всіх героїв, змінюючи голос для надання певної характеристики персонажам та брав відповідальність на себе за цілу постановку.
Зі століттями вертеп видозмінювався – до нього почали приставати різні музичні супроводи, які додавали видовищу більшої містерії. Згодом ляльковий вертеп перетворився у “живий” вертеп, виконавців яких інколи іменували машкаратами, – ця назва походить від слова “машкара”, що означає маска, личина.
Це був наче маскарад, який ніс добрим людям звістку про народження Ісуса Христа. У вуличному Вертепі ходили колядувати діти й підлітки, а в машкарати приймали лише дорослих парубків: діти бути одягнуті в звичайний одяг, а дорослі, котрі грали серйозніші ролі (смерть, царя, янголів) були в масках.
Зазвичай учасники “живого” вертепу готують заздалегідь релігійну виставу, розподіляють ролі, вчать віршовані тексти, шиють та лагодять костюми. Дійовими особами у таких вертепах є: Ангел, Пастушки, Три Царі, Жид Мошко та його дружина Сура, Чорт, Смерть, Цар Ірод та його воїни, Козак та інші. З вертепом також часто ходять колядники старшого покоління.
Вертепну драму зазвичай ділять на дві дії — релігійну та світську, але, розвиваючись, вона майже завжди втрачає релігійний характер, що призводить до злиття обох частин вистав вертепу в цілісну дію.
Сюжети різдвяних вертепів були більш-менш однакові: цар Ірод дізнається від волхвів та трьох царів, що народився Христос, претендент на його престол. Щоб позбутися суперника, він кличе воїна і наказує йому вбити всіх вифлеємських дітей віком від 2 років і молодше.
“Живі вертепи” часто діляться на три основні вікові групи: маленькі діти, віком приблизно від 6 до 10 років, у другій — діти 11-15 років, третя — молодь.
Сценарії Вертепу записували, запам’ятовували селяни і передавали з покоління в покоління, так як вони були засновані на реальних історіях з побуту українців. Справжній фольклор, який часто видозмінювався та доповнювався в залежності від подій.
З плином часу, простота та зрозумілість сюжету відродила вертеп у західних і центральних регіонах України. Стало помітно більше вертепних композицій у костелах, на площах та у великих магазинах, почали з’являтись вертепні театри на дитячих святах у садках та школах. У період різдвяних свят відкривається багато гуртків по створенню фігурок та ляльок для вертепу з дерева, паперу, у вигляді оріґамі та інших матеріалів.
Все це несе великий вклад у нашу історію. Багато дослідників та українських письменників досліджували явище вертепу і, що цікаво, його актуальність не зменшується з роками.
Ми чекаємо на вертепне дійство у своїх домівках під час різдвяних свят, ми чекаємо його на місцях роботи, коли доводиться працювати у свято Різдва, ми чекаємо його на вулицях міст і сіл, тому що саме актори вертепу додають справжнього духу Різдва, який нам завжди потрібний незалежно від віку, погоди чи місця перебування.
Зі святом Різдва! Нехай добрі пастушки з царями принесуть радісну вістку у ваш дім та наповнять ваші серця щастям та спокоєм!
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
