Заробітчанка з Тернопільщини мріє відкрити сироварню, як в Італії

Ганна Гармаш (із Чорткова) поїхала до батьків в Італію п’ять років тому. За цей час вона встигла пише досконало вивчити італій­ську, а й по-справжньому закоха­тися в культуру харчування цієї країни. Нині дівчина навчається на сировара і мрії відкрити влас­ну справу у рідному містечкуш на Тернопільщині

Маршрут успіху

Ганна родом із Черкащини. Копи їй виповнилося сім років, родина пере­їхала до Чорткова. Тут Ганна закінчила гімназію, вступила до Тернопільського медичною університету и здобула фах стоматолога. Попрацювавши кілька років лікарем, вона вирішила поїхати до батьків у Рим.

– Мені дуже хотілося пожити в іншій країні, цікаво було більше дізнатися про її культуру та побут, – розповідає Ганна.

– Спочатку навіть планувати продов­жити тут свою професійну діяльність, але коли ближче ознайомитеся з італійською еногастрономією, то вирішила неодмінно спробувати себе у дій сфері.

В Італії – справжній культ їжі, люди при­скіпливо ставляться до того, що спо­живають. Їхні національні страви, продукти харчування не просто смачнні, а й корисні, бо виготовлені з натуральної сировини. Мене цікавило все, але най­більше до душі припало сироваріння. Я завантажувала з Інтернету спеціальну літературу, переглядати відео. Як кажуть італійці, «крала своїми очима».Тоді я іде не володіла італійською мовою, але мій рівень англійської дозволив з легкістю опанувати нові знання. За це щиро вдяч­на своїй учительці з Чорткова Ірині Дми­трівні Чепизі.

Згодом я вирішити вступити до університету, але навчання поштує тут дуже дорого. За один рік треба запла­тити п’ять-шість тисяч євро. Тож я ви­брала інший шлях – курси сироваріння, вартість яких три тисячі євро. Упродовж кількох місяців слухала лекції, відвідувала ферми, сироварні, вивчала санітарні норми і процес виготовлення сиру. Саме тоді зробила свій вибір – захотіла стати сироваром і в майбут­ньому відкріпи власну справу в Україні.

Італійський досвід

Половину шляху до своєї мрії Ганна Гармаш пройшла. Нині вона працює у сироварні «Casal del Pino», що в пе­рекладі на українську означає «Сосновий за­мок». Власницею фер­мерського господар­ства, до складу якого і входить сироварня, є Іларія Фенді – донька відомої італійської ди­зайнерки Анни Фенді.

У господарстві утри­мують шістсот голів овець. З їхнього мо­лока і виготовляють різні сорти сиру, як-от Пекоріно стаджонато, рікотта солодка та солона, качотта і навіть моцарелла. Заз­вичай господарі збувають сир закладам харчування. Також його можна придбати в крамниці, що поруч із сироварнею. Особливість цього підприємства в тому, що тут використовують лише натуральну сировину і не додають жодних консер­вантів.

– Робота те сироварні не з легких, – розповідає наша землячка. – Окрім мене, працює іде один старший сировар. Варимо сир три дні на тиждень. Щод­ня переробляємо триста літрів молока, з якого виготовляємо 14-15 головок сиру по чотири кілограми. Спочатку пе­реливаємо малою у сироварну ванну, відтак витягуємо згусток і розкладаємо у форми. Далі завантажуємо сироватку. Цей процес досить тривалий. Крім того, наше завдання – не лише зварити сир. Цей продукт – живий організм, його не можна просто покласти на полицю. Сир потребує догляду. Треба постіймо пиль­нувати за температурою та вологістю у камері зберігання, контролювати попу­ляцію сирного кліща.

І хліб пече, І дегустатором буде

Крім виготовлення смачного сиру, Ганна ще й випікає духмяни домашній хліб на заквасці та освоює ще один фах – дегустатора. Це супутня професія си­ровара. В Україні вона зустрічається рід­ко, а от в Італії дуже цінується. Після навчання Ганна отримає сертифікат, який дозволить їй брати участь в оцінюванні якості сиру.

Нині Ганна живе мрією повернутися в Україну І розпочати власну справу – утримувати невелике господарство і варити сир. Та головне її бажання – прине­сти культуру правильного харчування, щоб рухати вподобання і смаки україн­ців до кращого.

– Знаю, що реалізувати таку ідею не просто, – каже жінка. – Мої знайомі, які започаткували справу сироваріння в Україні, розповідають, що для того їм довелося «пройти сім кіл» бюрократії, Але я – оптиміст. Мені дуже хочеться ре­алізувати свої бажання в Україні. Я мрію прославити рідне місто. Тож надіюся, що вже невдовзі ми з батьками та донькою Анною-Марією повернемося додому і м’яку моцареллу та ніжну рікотт, які вже давно є візитівкою Італії, можна буде спробувати і в Чорткові.

Марія Безкоровайна