Однакові дерев’яні хрести з чорними табличками. На них десь лише імена, десь дата смерті, а над чиєюсь могилою напис «Невідомий». Таких могил тут близько сотні. Більшість цих людей померла на вулиці – на вокзалі, на ринку, в підвалі.
Нині всі вони знайшли вічний притулок на околиці цвинтаря в Чукалівці, у секторі 139-а, пише Репортер.
Вмер – і вмер
Нині на обліку в Будинку нічного перебування (БНП) – близько 50 людей, які добровільно звертаються в центр. Крім того, соцпрацівники ходять у патруль по місту, ведуть облік, там ще приблизно записують безпритульних.
«Але це не всі безхатьки, – наголошує Іван Боберський, директор БНП. – Це ті люди, яких ми звикли бачити й називати так, бо вони спиті, брудні й занедбані. Втім, вони мають житло, родину, але ведуть такий асоціальний спосіб життя. Десь 48 % тих, кого ми бачимо, – мешканці Франківська, а решта – з навколишніх сіл, районів, областей».
Під час соціального патрулювання працівники Будинку виявляють таких людей і заносять у спеціальну базу даних, яка полегшує роботу і їм, і поліції.
Наприклад, коли треба встановити особу померлого, одразу звертаються сюди. Якщо померлий є в базі – особу встановлюють. За словами Івана Боберського, випадки, коли не вдається встановити особу померлого, трапляються нечасто.
Тіло 20 днів лежить у судово-медичному бюро, а за той час працівники БНП зв’язуються з родичами.
Боберський каже, зазвичай рідні не відмовляються забирати тіло і ховають самі.
«Дивно, що при житті вони цих людей і знати не хотіли, а зараз при смерті турбуються, – говорить Іван Боберський. – На поховання виділяється певна сума, то було, що прибігають тут до мене і скандалять, аби дав якусь довідку, що померлий був тут зареєстрований. Таке буває часто».
Пригадує й інші випадки. «Чоловік тричі судимий, помер у страшних муках. Сам із села під Франківськом, – згадує пан Іван. – Родичі навідріз відмовились його забирати. Того безхатька бачив, напевно, кожен франківець».
Таких ховають за гроші місцевого бюджету й на окремій території. Боберський говорить, що за 2018 рік померло десять безхатьків, особу двох із них встановити не вдалося.
Багато розказує за покійного на прізвище Бойко. 35-річний випив якогось сурогату і помер. «Я був шокований, як почув, – зізнається Боберський. – Молодий, здоровий, веселий. Не буянив. Привезли до лікарні на Матейка і там він помер».
Вмирають безхатьки у віці 30-40 років. Найбільше їх – з Закарпаття. Перша причина смерті – цироз печінки, рідко – переохолодження.
«На вокзалі багато вмирає, – каже Боберський. – Минулого року циганка молода померла, потім через півтора місяця її мати. Ми ту молодшу навіть з «боями» у лікарню влаштували, пролікували трохи. Потім вона знову вернулась на вокзал… Ніхто тих померлих не провідує. Життя вулиці набагато складніше, ніж ми собі думаємо. У них усе жорсткіше – вмер і вмер».
Легше шукати
Вже чотири роки безрідних – так тут називають безхатьків і тих, від кого відмовились рідні, – ховають у спецсекторі 139-а на Чукалівському цвинтарі. Приблизна площа – 0,3 га. Сектор у самому кінці кладовища.
Довго їдемо автівкою з директором цвинтаря Богданом Салітрою – асфальтом, попри надмогильні пам’ятники. Пан Богдан каже, відколи працює, то стільки поховань, як за минулий рік, не було. Хіба ще десь у дев’яностих.
Кінець асфальту, далі пішки по розмерзлому, трохи засипаному тирсою болоті, до сектора безрідних. На невеликій території, порослій жовтою тогорічною травою, невеликі горбики, а на них – однакові дерев’яні хрести з табличками. Три з них впали, ще кілька похилилені.
Серед десятка могил лише один хрест з написом – «Невідомий». На решті є імена та прізвища. В когось рік народження, а в когось – лише рік смерті. Чоловічих імен більше.
Богдан Салітра каже, що потепліє, і працівники кладовища будуть впорядковувати хрести, як і територію сектора. Запевняє, що прибирають обов’язково перед Великоднем: косять траву, згрібають сміття, бо більше ніхто ці могили не провідує.
Хоча на трьох гробах ще яскраві штучні квіти, а посеред хрестів вирізняється надгробний пам’ятник з цементу. Пан Богдан розказує, що кілька років тому родичі з’явилися і поставили. До того не знали, що людина померла.
Показує на могилу, де багато штучних квітів. Там похований молодий чоловік, якого вбили чи минулого, чи позаминулого року. Його тут знайшли рідні і зараз хочуть провести ексгумацію та перепоховати звідси.
Ще пригадує, як одного разу приїхало дуже поважне подружжя зі Львова. Шукали могилу сина і знайшли тут. Той був наркоманом.
«Раніше ще чотири роки тому для безхатьків не було окремого місця для захоронення. Ховали їх по кладовищах міста, – говорить Богдан Салітра. – Порядку не було, могили безрідних западали, важко було когось знайти. Зараз усіх ховаємо тут. Сектор поділений на місця, на кожну є запис».
За словами пана Богдана, священика до кожного не кличуть. Назбирають 3-4 поховання, тоді приходить отець і відспівує їх разом.
Сухі цифри
Похованням безрідних займається комунальне підприємство «Міська ритуальна служба». За словами керівника Андрія Хруника, щодо цього є відповідний закон.
«Стаття 16 визначає, що поховання померлих одиноких громадян, осіб без певного місяця проживання та тих, від яких відмовилися родичі, знайдених, невпізнаних здійснюється за рахунок коштів з місцевого бюджету», – пояснює Андрій Хруник.
Одне поховання безпритульного обходиться місту приблизно у 1700-1800 грн. Минулоріч поховали 17 людей, витратили понад 28 тис грн.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
