Дівчата, які в шлюбі з іноземцем, поділитися своїм досвідом життя в новій країні і спостереженнями про чужу культуру: їжі, побутові звички і відносини в сім’ї.
Чоловік – німець
Я білоруска. Німці деруни з варенням і яблучним мусом їдять. Я до сих пір перенести цього не можу. У Білорусі дерун – це священне і обов’язково солоне блюдо, яке їдять зі сметаною і всякими підливами. А ще свекруха ображається, що я її на «ви» називаю. Це у них тут у випадку з сім’єю не ознака особливої поваги, а як би невизнання її як члена сім’ї. Мовляв, «я вас не знаю, ви мені чужі люди». Ще німці сильно дивуються, що я кожну ранку рвуся горілкою протерти. Що до східноєвропейської кухні, їх вражає, скільки ми готуємо, коли чекаємо гостей або на свята.
Чоловік – турок
У великих містах Туреччина – це така мусульманська Європа. Тільки вранці не дзвони дзвонять, а муедзини кричать, до цього треба просто звикнути. Я до сих пір не звикла до кінця. Важко ходити з маленькими дітьми по вулицях: накриває хвилею громадського розчулення. Тут справжній культ дитинства. Це не напоказ, в сім’ях він ще сильніше: турецьких дітей дуже сильно балують, задаровують, обіймають. Зате дуже легко ходити по магазинам, навіть не знаючи мови. Місцеві продавці так прокачані, що зрозуміють навіть мукання і жести – і викладуть на прилавок саме те, що треба.
Майже всі жінки люблять готувати, і багато чоловіків теж, це дуже впадає в очі. Їсти всі люблять не менше: порції великі, пікніків формату «шашлик-сік-салатик» не буває, з собою тягнуть сумки-холодильники з величезною кількістю їжі. З чоловіком проблем на ґрунті різних культур у мене не було: він відразу налаштувався, що одружується на європейці і «подай-принеси» по клацанню пальців не буде, хочеш кави – попроси вголос або сам зроби. Єдина битва, яка у нас була, – через інтимні зачіски. Тут волосся прийнято видаляти наголо, ніяких найскромніших і коротких стрижок не приймається, це бруд. Але ця битва була ще до весілля.
Чоловік – італієць
У мене в Італії культурного шоку не було, тому що до заміжжя я туди часто їздила. Ну так, були основні моменти, що дивують слов’янських дружин.
Прийом їжі строго за розкладом. Якщо прийшов гість, вивалювати з холодильника все, що є, не прийнято. Не тому, що жаднюги, – вважається, що в необідній час людина просто не може бути голодною. А в обідню пору ввічлива людина просто ніколи ні до кого не зайде і навіть не подзвонить, бо це святе. Гостям пропонують напої: аперитив, кава, воду. Щоб людину погодувати, треба запросити її на обід або вечерю. Якщо запитати італійця, чи хоче він їсти, – він, перш ніж відповісти, дивиться на годинник. Їжа для італійців – це все. Зате допивати до дна не треба, можна навіть взагалі не пити.
Не прийнято робити зауваження навіть в самій ніжній і ввічливій формі. А натяк на з’ясування відносин вважається неадекватною поведінкою. Деякі, звичайно, лаються з сусідами, з родичами, але це зазвичай означає остаточний розрив дипломатичних відносин. Обговорювати якісь серйозні теми і тим більше сперечатися – це не вітається. Прийнято згідно кивати на будь-яку ахінею, яку тобі кажуть. Я спочатку дивувалася: а чого це всі зі мною згодні завжди? Потім розібралася.
Це все з досвіду спілкування в невеликому селищі в Ломбардії (один з найбільш економічно розвинених регіонів на Півночі Італії). На Півдні дещо може бути по-іншому. Але їжа – це святе по всій Італії.
Чоловік – грек
Одне з перших відкриттів – гаряча вода буває не завжди, а нагрівається бойлером і закінчується досить швидко. Опалення взимку включаємо на годину або дві. Тому що +18 градусів в будинку – це цілком тепло, і до цього можна звикнути. А ось +15 – досить холодно.
Це вони не лаються – вони говорять про погоду. Це вони не вбивають один одного – вони говорять про футбол. Це вони не б’ються в припадку, а говорять про політику. Місця в громадському транспорті стареньким краще поступатися. А особливо літнім людям: ціліші будеш. Наші водії в порівнянні з афінськими – зайчики. В Афінах поїхати на червоне світло, прямо між пішоходами – звичайна справа. Ще й вилаяти їх за те, що недостатньо швидко розбігаються.
Не питайте, як звуть малюків до двох років: їх звуть малюк або малятко. Ім’я дадуть на хрестинах. Забудьте про те, як вам хочеться назвати свою дитину: її назвуть по імені свекра або свекрухи. Така традиція, непорушна. Ну-у, а якщо хочете наполягти на своєму – готуйтеся до війни.
Який ще день народження? Іменини – ось це свято з подарунками та привітаннями. Який ще Новий рік? Різдво! А найголовніше свято – це Великдень. Святкують його всі, навіть атеїсти.
Чоловік – баск
Я українка. Як стикалися наші культури? Елементарно. Борщ їм тільки я, тому що «буряк – це їжа корів». Ну і будь ласка. В помсту я не готую страви місцевої кухні. Що? Тортілья? Це су-у-уперважко, і цим можуть займатися тільки місцеві жителі. Ось нехай і займаються. Щочетверга у нас така вечеря, а в інші дні тижня придумується щось теж місцеве і що я теж не готую.
Не знаю, хто більше говорять про їжу – іспанці або італійці. З холодом та ж петрушка, що і в Греції: +18 – це вже майже жарко. +19 – відкриваються всі вікна і стоїть стогін, що нічим дихати.
Чоловік – іспанець
Іспанія здивувала мене, мабуть, більш трепетним ставленням до іменин. Деякі люди їх люблять більше, ніж сам день народження. Ну і по дрібниці – свята інші. Сімейна вечеря, коли запрошують всіх, – це Різдво. Новий рік – це так, для молоді привід вибратися на дискотеку, а другого січня будьте ласкаві на роботу!
Обідати, особливо на роботі, краще з кимось. Спочатку це напружувало, а тепер уже нормально говорю колегам, мовляв, замовте і на мене місце в ресторанчику. Якщо це обід або вечеря по карті, а не комплексний обід, то замовляють кілька страв, щоб розділити з усіма. Одружені чоловіки, особливо з дітьми, ділять тяготи побуту навпіл з дружинами. Але це більшою мірою стосується молодих людей, не старше сорока років.
Чоловік – канадець
Взаєморозуміння з ним набагато більше, ніж зі словянськими чоловіками, але я все ще борюся з деякими звичками. Не люблю, коли вдень сидять з закритими шторами при електричному світлі – тут часто з таким стикаюся. І ще у мене діє «закон поверхонь»: те, що стояло невідомо де на підлозі, на обідній стіл не ставиться. А місцеві дуже спокійно до такого ставляться: можуть в кухонну раковину вилити воду після миття підлог.
Наші страви народ їсть, іноді готую їх за заявками. Але ніхто не їсть ікру, і дуже шкода: її іноді хочеться, але одній мені багато навіть маленької баночки. І ще коньяк ніхто, крім мене, не п’є.
Чоловік – японець
У цій країні іноземна дружина ніколи не буде своєю, і їй це демонструватимуть, хоча і не на зло. Вона назавжди чужа. І роботу їй знайти важче, ніж японці. Доведеться звикнути до того, що всі гроші і вся власність – на чоловіка. Навіть дитячі посібники отримує він на банківський рахунок. Загалом, чоловіка-японця треба вибирати ще ретельніше, ніж будь-якого іноземця. Дружина буде дуже фінансово залежна.
Японському чоловікові в голову не прийде якось допомогти по дому. Прохання його здивують. Він чашку за собою зі столу в мийку не віднесе, навіть якщо чоловік дуже добрий і люблячий. У кращому випадку піде гуляти з дітьми, щоб дружині було легше прибратися. Дружинам не прийнято допомагати носити важкі сумки або дарувати подарунки. Насправді років за п’ять можна навчити його трохи допомагати – наприклад, закидати брудні шкарпетки в пральну машину, але це вимагає колосальних зусиль.
Коли японський чоловік ввечері приходить додому, там все повинно бути ідеально: вечеря готова, будинок прибраний, діти симпатично одягнені. І ніяких подруг в його будинку! Для подруг є день. Якщо чоловік раптом прийшов раніше, ніж звичайно, а ти з японською знайомою п’єш чай, японка підірветься і, постійно кланяючись і вибачаючись, буквально втече.
І ще деталь: чоловік і дружина тут майже не розмовляють, це нормально. При цьому він її може навіть дуже любити, але про що тут говорити, не уявляє. Він висловлює свою любов двома способами: або заробляє більше, щоб дружина могла дозволити собі милі особисті покупки, або викроює час, щоб побути вдома, сходити кудись всією сім’єю погуляти.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
