На полігоні 32-ї Сталевої бригади молодший сержант Максим, 32-річний командир відділення ПТРК на позивний «Шквал», спокійно спостерігає за новобранцями. Ці хлопці щойно з навчальних центрів, але самі висловили бажання приєднатися до протитанкістів. Вони тягнуться до досвідченого воїна, який пройшов найгарячіші точки фронту з 2023 року.
З новобранцями він чесний. На питання, яка вона, робота в ПТРК, з ледь помітною усмішкою відповідає: «Розповів їм, що робота нескладна. Хоча насправді — складна». Ця сувора щирість не відлякує — хлопці залишаються, готові вчитися.
Шлях Максима у протитанкісти почався з майже анекдотичного діалогу, коли його, інженера-механіка з Яготинського маслозаводу, мобілізували.
— Що вмієш? — спитали.
— Нічого.
— По танчиках стріляти будеш. В «танчики» граєш?
— Ну, бачив таке.
— Навчишся.
І він навчився. Спочатку на симуляторах, а потім — у реальних боях на Сватівському, Куп’янському та Торецькому напрямках. На його рахунку — підбиті ворожі БМП і танки. Його улюблена зброя — українська «Стугна».
«Ти виставив її і можеш відійти в безпечне місце на 70 метрів. Сидиш собі в бліндажі й працюєш», — пояснює він переваги вітчизняного ПТРК.
Проте хід війни змінили дрони. Те, що було перевагою «Стугни» вчора, сьогодні стало її вразливістю.
«Раніше було цікавіше, — згадує Максим. — А зараз не вийдеш — над тобою наче рій гуде. Виставити “Стугну” відкрито — це майже вирок, ворожі “пташки” все бачать».
Сьогодні головне завдання його підрозділу змінилося. Замість полювання на бронетехніку вони найчастіше прикривають піхоту від штурмових груп противника, працюючи уламково-фугасними боєприпасами. Але Максим не з тих, хто просто приймає нові виклики. Він шукає рішення.
«У “Кракена” бачив інженерно продуману річ — “Стугна” на автоматичному підйомнику. Вирита позиція, платформа піднялася, відпрацювала, опустилася і накрилася. Хай тоді тебе шукають».
Війна для «Шквала» — це не лише техніка та тактика. Це, перш за все, люди. Він з болем говорить про необхідність належних укріплень, щоб піхота заходила на підготовлені позиції, «а не під три дрючка зверху».
Його головна мотивація — проста і незмінна. Це родина: дружина та двоє дітей, 5 і 9 років, які чекають на нього вдома. Заради них він тут. Заради них вчить новобранців, передаючи свій досвід, здобутий на передовій.
Історія молодшого сержанта Максима — це історія професіонала, який адаптується до жорстоких реалій сучасної війни, знаходить нові рішення і щодня робить свою складну роботу, захищаючи тих, хто поруч.
Бийся і перемагай!
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
