Після експерименту, на якому наполіг чоловік, я хочу розлучення Все починалося, як невинна гра. Застілля алкоголь, відверті розмови, танці… Мені було незручно, але я не протестувала. І коли Наталя взяла мого Антона за руку та потягнула до спальні — я їж не спинила.
А варто було! МІЙ ЄДИНИЙ Я ніколи не мала іншого чоловіка. Світ замкнувся на Антонові. Ми почали зустрічатися, коли мені було шістнадцять. Я не могла повірити своєму щастю! Недосвідчена, сором’язлива дівчинка — а на мене звернув увагу ВІН: на сім років старший красень, якому досить тільки оком моргнути, і дівчата мліли від щастя. Я закохалася по вуха, ніхто інший не був мені потрібен. Я літала на крилах щастя! Але якось на дискотеці побачила, як мій Антон витанцьовує з Орисею, знаною розпусницею. Тоді зрозуміла, що піду на все, а коханого втримаю! І він став моїм першим. “Ти вагітна!” — сказала мені гінеколог, випровадивши маму з кабінету, пише lives
У мене підкосилися ноги. Від страху. І, на диво, від радості. Врешті-решт ми з Антоном пережили усі сварки, скандали, нерозуміння батьків. Ми одружилися. З роками усе вляглося, батьки обох тепер залюбки бавлять онука. А у нас — зразкова молода сім’я.
Принаймні була. ГОСТЯ З МИНУЛОГО — Очам не вірю, Антоне, ти? — в супермаркеті до нас підбігла довгонога, красива чорнявка. — Скільки літ, скільки зим! Так я вперше побачила Наталю. Колишня однокласниця Антона, вона давно виїхала до Києва. Там зустріла майбутнього чоловіка. Обоє приємні, приязні, відверті люди. Дуже скоро вони стала нашими найкращими друзями. Ми часто разом проводили вечори і вихідні. І одного разу… — Я хочу тобі відкрити невеличку таємницю, — неголосно заговорила Наталя. Ми з нею якраз вийшли удвох на кухню, покраяти тортик і винести чай. І тут вона раптом стишує тон і говорить якось так… до неприємності ін*имно. Я відчуваю, зараз будуть якісь подробиці, яких я, може, й не хочу чути. Ми вже випили по келиху вина, обидві захмеліли… Я поглянула на плиту. Чайник ще не закипів.
— Христинко, ти ж нікому не скажеш?.. — Наталю, ти випила, не розбовкуй зайвого! — спробувала спинити її. Але Наталя провадила далі: — Я давно хочу тобі розказати дещо. От ти зациклена на Антонові. А ми з Орестом любимо експерименти. Ми — св*нгери. Знаєш, хто це? Я заперечливо похитала головою. — Загалом, ми практикуємо груповий сімейний с*кс, обмін партнерами… — Як ти можеш так просто говорити про це, Наталю? — У мене в голові раптом, проти моєї волі, зринула на диво ясна картинка, як Антон, мій Антон, цілує Наталю, як вона млосно приплющує очі, як його руки пестять її… — Це брудно, жахливо!.. —Ти хочеш сказати: “Жахливо цікаво”? — підморгнувши, проворкотіла Наталя. — Ні! Як ти могла впасти так низько? — Помиляєшся, я тепер на вершині блаженства… І ти, якби спробувала, то… Я схопила тацю з чашками і вискочила з кухні.
— О, дівчатка потеревенили! — зраділи чоловіки. І я чомусь зрозуміла, що й Антон з Орестом щойно говорили “про це”. Той вечір запам’ятався мені задушливо-розпусною атмосферою. Наталя прийшла до кімнати, наче нічого й не сталося. Принесла тортик, ми далі сиділи вчотирьох, балакали. Але я вже не відчувала тієї легкості у спілкуванні. Я зрозуміла, що Антон уже знав все про них раніше! І це неприємно вразило. Я наче опинилася поза їхньою трійцею, у їхніх усмішках я почала вловлювати таємний підтекст. — І як тобі? — вже згодом спитав Антон. — Про що ти? — Ну… їхній стиль. — Свінгерство? По-моєму, це… — хотіла сказати “гріх”, але раптом побачила, що чоловік прагне почути від мене схвалення. І в мені спалахнула боротьба між моїми переконан-нями і бажанням лишатися “його дівчинкою”. — Це дуже незвично. — І цікаво, правда? —
Мабуть, – я не хотіла впасти в його очах, хотіла видаватися розкутою жінкою. А в душі був розпач. НАВІЩО Я ЦЕ ЗРОБИЛА? Тієї п’ятниці Наталя святкувала день народження. Вони з Орестом відчинили нам двері вже якісь дивно веселі. Ми привезли вино, торт. Подарували золотий ланцюжок, вона його одразу надягнула. Мене аж вкололо, коли зловила, як погляд мого чоловіка ковзнув по ланцюжку вниз, до кулона, що влігся глибоко у відвертому декольте Наталі.
Ми сиділи на кухні, розмовляли про життя, пили п’янке вино… Потім Орест ввімкнув музику і запросив не дружину, а мене потанцювати. Дивно. Та Наталя не образилася. Схопила Антона за руку, похитнулася, мало не перевернувши стіл, і дзвінко розсміялася: — Боюся, нам тут місця буде мало. Ми — в кімнату! Танцювати! — Ти ж не проти? — ще встигнете спитати Антон, як за ним уже причинилися двері. Ми залишилися на кухні. Дотанцювали, повернулися до столу. “Чому вони не вертаються?”— не давала спокою думка. — Чому ти така напружена, Христю?
Давай я тебе трішки розслаблю, — вкрадливо прошепотів Орест, нахилившись мені аж до вуха. — Що?! — перелякано стрепенулася я. — Масаж, дурненька, — розсміявся Орест. І, не чекаючи відповіді, трохи опустив лямки мого плаття й торкнувся плечей. У кімнаті грала повільна музика, і я могла тільки здогадуватися, що там відбувалося. Хвилин через п’ятнадцять вони повернулися. Наталя, розчервоніла, в розстебнутій блузці, поправляла спідницю. Антон трохи ошелешено зауважив, як я підняла бретельки. А я вже зрозуміла, до чого йдеться. Мені б встати тоді, піти звідти, забрати чоловіка! Але у захмелілій свідомості вже зародилася якась чорна впертість. “Ах, ти так хочеш?
Ну що ж, маєш!” Я відчула себе так, наче він мене уже зрадив. І люто хотіла йому відомстити. Найближчій людині, своєму чоловіку, який не соромився при мені взяти іншу і сам підштовхував мене під іншого! Потім уже господар запросив мене потанцювати, ми пішли до кімнати. Там під повільну музику потанцювали. Коли його рука торкнулася грудей, у якийсь момент мені хотілося закричати! Але з кухні я чула збуджене хихотіння Наталі. Ох, як же воно різонуло мені по серцю! Я відчайдушно відповіла на поцілунок чужих губ…
За якийсь час усе закінчилося. Ая була спустошена. Відчуженість. Це все, що я відчувала. Вийшла на кухню, тихо проказала Антонові: “їдьмо додому”. У таксі ми сиділи мовчки. А вдома Антон знову “любив” мене… Але щось у мені зламалося тієї ночі. Невідворотно. Я пережила важку депресію. Плакала, хотіла видерти ті спогади з мозку! Антон спершу не розумів, коли ж поговорила з ним відверто, здивувався: “Не мудруй, тобі ж сподобалося!”
Він вважав, що це безневинна пригода, експеримент і можна жити далі, ніби нічого не сталося. А для мене це стало неможливим. Я не могла більше бути з Антоном, знаючи, що він уже не тільки мій. Що я — уже не тільки його. Боляче дивитися на нього, боляче, коли він мене торкається. Я перестала йому вірити.
Може, і сама винна, сама ж була слабкою! Не прощу собі. І йому не прощу. Я попросила часу на роздуми, переїхала до батьків. Хочу повернути нашу довіру, але ця клята ніч назавжди лишиться в моїй пам’яті! Він просить повернутися. А у мене у вухах досі звучать стогони іншої жінки, коли вона була з ним.
Христина К., м. Рівне
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
