В середині липня 231 народний депутат (поіменний список тут) проголосував у першому читанні за законопроєкт, який нібито мав на меті підвищити ефективність укладення угод зі слідством, а насправді ж дарує можливість топкорупціонерам відкупитися від покарання. При цьому фігуранти не мають обов’язково викривати організаторів схем особливо тяжких корупційних злочинів і можуть лише частково відшкодувати збитки чи шкоду.
Розповідаємо, чому така редакція законопроєкту є шкідливою і фактично знищить інструмент укладання угод про винуватість у справах щодо топкорупції.
Що таке угода зі слідством?
Угода про визнання винуватості – це домовленість між прокурором і підозрюваним чи обвинуваченим. Останній погоджується визнати себе винуватим за певних умов. Ініціювати укладення угоди може як сторона захисту, так і прокурор.
Для підозрюваного чи обвинуваченого основна цінність угоди полягає в тому, щоб або зменшити собі строк ув’язнення, або отримати умовне позбавлення волі, або отримати покарання, не пов’язане з позбавленням волі (наприклад, штраф). Усе залежить від тяжкості злочину, ступеня вини конкретного фігуранта та показань, які він може надати слідству.
Для прокуратури та суспільства ключові вигоди від угоди – це економія ресурсів і часу на розслідування та судовий розгляд, швидка невідворотність покарання, відшкодування завданих збитків чи нанесеної шкоди та – найважливіше – викриття інших фігурантів справ, зокрема організаторів корупційних схем.
Для того, щоб угода була успішною, добровільної згоди двох сторін недостатньо. Далі таку домовленість має затвердити суд і обов’язково пояснити, в чому ж інтерес суспільства від її укладення. У випадку зі справами про топкорупцію це – робота Вищого антикорупційного суду (ВАКС).
Реклама:
Де криється “зрада” в новому законопроєкті № 11340?
Задачею законопроєкту “на папері” було вирішити дві ключові проблеми, які виникають із угодами про визнання винуватості в корупційних справах (детальніше про це розповімо нижче).
Проте Кабмін і депутати вирішили використати цю нагоду, щоб спростити життя корупціонерам. А саме передбачити, що підозрюваний чи обвинувачений у корупції може отримати завдяки угоді м’якше покарання або взагалі умовний строк без необхідності викриття інших осіб, задіяних у схемі. Укладати такі угоди хочуть дозволити навіть із організаторами корупційних схем.
У цьому разі такі організатори отримають можливість звільнитися від відбування покарання з випробуванням чи покарання нижчого від нижчої межі, передбаченої за певний корупційний злочин. Для цього використали спеціальну конструкцію “та/або”, вказавши, що підозрюваний/обвинувачений може викрити інших осіб та/або відшкодувати повністю або частково завдані збитки або заподіяну шкоду.
Тому ключовою “зрадою” в прийнятому в першому читанні законопроєкті є те, що “умови” для укладення угоди прописали так, що залишили величезне поле для зловживань. При цьому народні депутати та урядовці прикрилися тим, що нібито саме такі “умови” для вдосконалення інституту угод від нас вимагає ЄС.
Зокрема, після піднятого публічного скандалу, пов’язаного з прийняттям недолугої редакції законопроєкту, віцепрем’єр-міністр із питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Ольга Стефанішина почала виправдовуватися, що нібито саме такий законопроєкт відповідає світовій практиці та був вимогою ЄС.
Що насправді передбачають наші домовленості з ЄС?
Український уряд до ІІІ кварталу 2024 року зобов’язався внести зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів щодо угод зі слідством. Це передбачено у вимогах ініціативи ЄС Ukraine Facility (це програма фінансування України на 50 мільярдів євро).
В документі чітко прописано: “Реформа передбачає внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів щодо удосконалення процедури про угоди зі слідством”. І все. Крапка.
Фактично влада зіграла в наперстки з нашими міжнародними партнерами. Вони використали вимогу ЄС покращити інститут угод зі слідством для того, щоб цей інструмент вбити. А коли це стало публічним і викликало обурливу реакцію в українського суспільства, влада вирішила прикритися іменем партнерів, що нібито вони від нас вимагають саме такі зміни.
Хто відповідальний за те, що в парламенті з’явився цей текст?
Законопроєкт до ВРУ всередині червня вніс Кабінет міністрів України за підписом Дениса Шмигаля. Його розробкою займалося Міністерство юстиції України під головуванням Дениса Малюськи.
Також немає сумнівів, що такий важливий законопроєкт не могли робити без погодження Офісу президента. А хто у нас відповідальний там за координацію правоохоронного блоку та законодавчих ініціатив, пов’язаних з кримінальним процесом? Правильно – Олег Татаров, який і сам свого часу отримував підозру в корупційній справі про хабар експерту.
Ну і важлива роль у цій “схемі” була відведена профільному комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності. Його очолює “слуга народу” Сергій Іонушас.
Влада хотіла протягнути через парламент текст, в якому зашита можливість організаторів топкорупційних схем “відкупитися”?
Усе виглядає саме так. Махінації від влади почалися ще на етапі проходження тексту законопроєкту через профільний парламентський комітет “слуги” Іонушаса.
Комітет розглянув законопроєкт раптово і кулуарно. Уже на наступний день його внесли у порядок денний і одразу ж проголосували в першому читанні. При цьому спікер Руслан Стефанчук взагалі пропонував голосувати за текст без обговорення.
А потім депутати ще й хотіли протягнути скорочену процедуру для розгляду законопроєкту, щоб його можна було остаточно проголосувати вже наступного тижня. На щастя, остання ініціатива набрала лише 215 голосів і не пройшла.
Зараз уже, здається, всі учасники процесу публічно визнають, що в тексті є проблеми і його необхідно змінювати.
Але ж у розробці законопроєкту та комітетському слуханні брали участь професійні юристи, які, без сумніву, ще до моменту голосування прекрасно знали, які наслідки несе пропонований текст урядового законопроєкту.
У зв’язку з цим виникає декілька логічних запитань:
Чому профільний комітет погодив проєкт закрито і поквапом?
Чому депутати так поспішали, що навіть готові були голосувати за текст без обговорення і за скороченою процедурою?
Чому профільний комітет вирішив враховувати позицію САП та НАБУ лише після голосування в першому читанні і суспільного розголосу?
Чому лише зараз, після скандалу, текст цього квазіреформування інституту угод передали для оцінки Європейській Комісії?
Видається, що такий поспіх із законопроєктом був пов’язаний із бажанням влади урятувати народних депутатів, справ щодо корупції яких останнім часом все більшає.
Інша причина дуже швидкого руху законопроєкту – неабиякий інтерес Офісу президента. Адже, узаконивши механізм легального відкупу від в’язниці, Офіс зможе вирішити численні проблеми з народними депутатами.
По-перше, останні, перебуваючи під слідством НАБУ і САП, несуть небезпеку, бо можуть викрити корупційні дії як представників Офісу президента, так і інших осіб у владі.
По-друге, уже давно не секрет, що з часом Офісу все важче збирати голоси на потрібні закони. А в умовах, коли депутати з провладної фракції систематично попадаються на корупції і влада не може їх відмазати, то взагалі може назріти бунт.
Як на законопроєкт відреагували антикорупційні органи?
САП та НАБУ вказують, що законопроєкт у такій редакції взагалі не відповідає меті укладання угод зі слідством і не стимулює рядових фігурантів викривати організаторів корупційних схем.
Вони наголошують на необхідності передбачити дві умови при укладенні угод у тексті проєкту, який мають підготувати до другого читання. Простими словами вони передбачають наступне:
– організатор корупційного злочину може отримати умовний строк або м’якше покарання, ніж передбачає закон, лише за умов, що він викриває іншого організатора та відшкодовує збитки;
– особа, яка є співучасником злочину, але не є його організатором, може отримати умовний строк або м’якше покарання, ніж передбачає закон, виключно якщо вона викриє інших осіб та відшкодує збитки.
При цьому правоохоронний комітет провів зустріч з керівниками антикорупційних органів чомусь тільки після голосування за текст у першому читанні та публічного скандалу. За результатами зустрічі сторони домовилися внести необхідні зміни. Після доопрацювання НАБУ і САП оприлюднять свою оцінку тексту законопроєкту до другого читання.
Як насправді мають працювати угоди?
Концепція угоди про визнання винуватості виникла в англо-американській системі. Але вже давно вона активно застосовується в багатьох європейських країнах. Для того, щоб угоди працювали на практиці, вони мають бути привабливими для обох сторін.
Однак ця привабливість не має перекривати собою завдання кримінального провадження – зокрема забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду. При цьому кожний, хто вчинив злочин, має бути притягнутий до відповідальності, жоден невинуватий не повинен бути засудженим і до кожного учасника кримінального провадження має бути застосована належна правова процедура.
У США переважна більшість справ вирішується за угодами. Зокрема, в останньому звіті “Plea Bargaining Task Force” Американської асоціації юристів йдеться про те, що понад 90% усіх засуджень проходять через визнання провини.
Яскравим прикладом застосування угоди є справа Джека Абрамоффа, колись впливового лобіста й консультанта у Вашингтоні. Його звинувачували в ухиленні від сплати податків, обмані клієнтів, змові з метою підкупу посадовців та фінансових махінаціях.
У 2006 році Абрамофф визнав себе винним і отримав 5 років і 10 місяців ув’язнення та штраф у розмірі 21 мільйон доларів.
Але найважливішим було те, що він викрив багатьох конгресменів у незаконних діях. Зокрема, його свідчення стали одним із ключових епізодів, що призвели до відставки й ув’язнення Боба Нея (Bob Ney), впливового представника республіканської більшості в Палаті представників США. На початку червня 2010 року Абрамофф вийшов на свободу і влаштувався на роботу в кошерну піцерію Tov Pizza в місті Балтімор.
Ще одним прикладом може бути географічно ближча до нас Румунія. Місцевий бізнесмен і власник великої медіагрупи Раду Будеяну в 2020 році уклав угоду з Національним антикорупційним управлінням (DNA). Будеяну зізнався, що був посередником під час передачі 3,8 мільйона доларів хабаря міністру регіонального розвитку і туризму Олені Удреа. За це він отримав дворічний тюремний строк умовно.
Натомість колишню керівницю міністерства та одну з найвпливовіших жінок Румунії Олену Удреа на початку квітня 2022 року засудили до шести років ув’язнення за хабарництво та зловживання службовим становищем. Вона втекла з країни до рішення суду й була спіймана в Болгарії, звідки її екстрадували назад до Румунії. Зараз вона відбуває покарання в жіночій колонії.
Чому угоди так не працюють в Україні?
У нашій державі угоди зі слідством запровадили понад десять років тому. Але в корупційних справах вони працюють обмежено, бо умови угод, які за законом може запропонувати прокуратура, часто не приваблюють фігурантів справ. Далі розберемося, чому так відбувається.
Спершу потрібно пояснити, що кримінальні правопорушення діляться на два види: кримінальні проступки та злочини. Злочини ж бувають нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі. Все залежить від того, яке основне покарання передбачено в санкції відповідної статті:
кримінальний проступок – штраф не більше ніж 51 тисяча гривень або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі.
нетяжкий злочин – штраф не більше ніж 170 тисяч гривень або позбавлення волі до п’яти років.
тяжкий злочин – штраф не більше ніж 425 тисяч гривень або позбавлення волі до десяти років.
особливо тяжкий злочин – штраф понад 425 тисяч гривень або позбавлення волі на строк понад десять років чи довічне ув’язнення.
На сьогодні Кримінальний процесуальний кодекс України (стаття 469) встановлює, що угода зі слідством може укладатися винятково в провадженнях щодо:
кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів;
особливо тяжких злочинів, віднесених до підслідності НАБУ, але лише за умови викриття підозрюваним чи обвинуваченим подібного корупційного злочину іншої особи;
особливо тяжких злочинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб, організованою групою чи злочинною організацією або терористичною групою за умови викриття підозрюваним, який не є організатором схеми. При цьому інформація від нього має бути підтверджена іншими доказами.
Окрім того, для корупційних кримінальних правопорушень (їхній перелік міститься в примітці до статті 45 Кримінального кодексу) закон встановлює певні особливості, зокрема:
– у таких справах не можна призначати більш м’яке покарання, ніж передбачено законом;
– у таких справах не можна звільняти від відбування покарань з випробуванням, окрім випадку, коли це передбачено в угоді зі слідством. При цьому в такій угоді має бути узгоджено покарання на строк не більше ніж п’ять років.
Тепер давайте детальніше розберемося, чому такі обмеження для справ про корупцію не дозволяють у повній мірі використовувати потенціал угод зі слідством.
Якими є ключові проблеми угод зі слідством у корупційних справах?
Угоди не працюють, бо прокурор не може запропонувати взамін покарання нижче нижчої межі, передбаченої в санкції статті Кримінального кодексу.
У справах про топкорупцію сьогодні не передбачена можливість призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Кримінального кодексу. Наприклад, якщо санкція передбачає від 7 до 12 років ув’язнення, то запропонувати за угодою строк, менший за найнижчу цифру, прокурор просто не може.
Наприклад, у справах про “привласнення майна в особливо великих розмірах” або про “хабар в особливо великому розмірі” усе, що може запропонувати прокурор по угоді – це мінімум 7 років або 8 років реального ув’язнення. Хто ж піде на такі умови?
Інша справа була б, якби замість перспективи отримати від 7 до 12 років, прокуратура могла б запропонувати покарання в 3–4 роки реального ув’язнення, але з обов’язковим визнанням винуватості, відшкодуванням збитків чи шкоди та викриттям організаторів та інших фігурантів схем.
У своєму торішньому інтерв’ю для “Дзеркала тижня” керівник САП Олександр Клименко якраз звернув увагу на те, що слідство дуже часто дістається до менеджерів середньої ланки в схемі, але не верхівки.
Щоб дістатися верхівки, потрібно отримати викривальні свідчення від виконавців. Однак законодавство виписане так, що менеджерам не вигідно підписувати угоду зі слідством, адже все, що їм можуть запропонувати натомість – ті самі 7–8 років ув’язнення, які вони можуть отримати і без угоди. На такі умови ніхто не хоче йти, і тому угоди не працюють.
Угоди не працюють, бо прокурор не може запропонувати умовний строк.
На сьогодні прокурор справді не може запропонувати умовне покарання замість важливих для слідства показань та одночасного відшкодування збитків фігурантами великих корупційних схем. Навіть для виконавців, якщо йдеться про особливо тяжкі корупційні злочини.
У корупційних справах суд може звільнити від відбування покарання з випробуванням. Однак обов’язково має бути узгоджено покарання, яке не повинно перевищувати п’яти років позбавлення волі.
Водночас санкції в особливо тяжких корупційних злочинах починаються із 7-ми або 8-ми років ув’язнення, тому пропонувати умовне покарання в таких справах не можуть. Відповідно, і давати викривальні свідчення немає стимулу.
Які найголовніші зміни пропонує урядовий законопроєкт про угоди зі слідством?
Можливість укладати угоди в особливо тяжких злочинах, підслідних НАБУ, за умови повного або часткового відшкодування підозрюваним або обвинуваченим завданого збитку або заподіяної шкоди. При цьому немає необхідності обов’язково викривати іншу особу, що вчинила корупційний злочин. Тобто в разі остаточного ухвалення законопроєкту в чинній редакції достатньо буде відшкодувати збиток чи шкоду (повністю або частково), а також опційно сплатити штраф.
При цьому розмір штрафу буде варіюватися залежно від тяжкості злочину та становитиме від мінімальних 204 тисяч гривень для проступків і до максимальних 204 мільйонів гривень для особливо тяжких злочинів. Застосувати штраф як додаткове покарання суд зможе у випадках, коли таке покарання не передбачено в санкції статті.
Можливість призначення умовного покарання, якщо сторони угоди погодяться, що обвинуваченому варто призначити іспитовий строк і звільнити від основного покарання. При цьому вони також мають узгодити основне покарання у вигляді позбавлення волі до 8 років або інше більш м’яке покарання. Іспитовий строк у такому випадку встановлюється судом тривалістю від 2 років до 6 років.
Наразі можливість умовного покарання передбачена лише тоді, коли сторони угоди домовляться про звільнення від покарання з іспитовим строком від 1 до 3 років. При цьому вони також мають узгодити основне покарання у вигляді позбавлення волі до 5 років або інше більш м’яке покарання.
Загалом це хороша зміна, однак тільки в тому разі, якщо умовою для угод щодо злочинів, вчинених у співучасті, все одно залишатиметься обов’язкове викриття інших осіб, а для організаторів таке обов’язкове викриття має стосуватись виключно інших організаторів. При цьому викривальні показання повинні бути підтверджені іншими доказами.
Можливість призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Кримінального кодексу. При цьому підозрюваному/обвинуваченому знову ж таки не обов’язково викривати інших осіб, достатньо відшкодувати повністю або частково завдані збитки або заподіяну шкоду. Укладати такі угоди зможуть навіть з організаторами схем. Щоправда, отримати умовне покарання фігуранти таких угод не зможуть.
Законопроєкт передбачає штраф як додаткове покарання, а не основне. Отже, просто відкупитись не вийде, бо все одно призначать тюремний строк?
Ні, оскільки під виглядом штрафів та відшкодування якраз можуть легалізувати “відкуп”. Така ситуація може мати місце у випадку, коли заможні організатори мільярдних корупційних схем домовляться з прокурором про умовне покарання. Їм не становитиме труднощів відшкодувати встановлені експертизами збитки. І ще докинути згори дві сотні мільйонів у вигляді штрафу. А отриману судимість вони сприйматимуть як тимчасові негаразди.
Проте взамін не потрібно буде викривати інших співорганізаторів, як і отримувати нехай і мінімальне, але тюремне покарання. Тому сам по собі штраф та відшкодування збитків чи шкоди без обов’язку для організаторів викрити інших співорганізаторів (якщо вони є) та відбути хоча б мінімальне тюремне покарання, по суті й можна назвати “відкупом”, просто легалізованим державою.
Якщо можна буде відкупитися від покарання, то ці витрати просто закладатимуть у корупційну маржу в схемах. Практика показує, що люди бояться лише в тому разі, коли вони розуміють, що можуть потрапити до в’язниці й ця перспектива у випадку викриття є невідворотною.
При цьому навіть за умови викриття інших осіб та повного чи часткового відшкодування самі штрафи як додаткове покарання все одно повинні залишатися значними. Очевидно, що в особливо тяжких корупційних злочинах такий штраф повинен вимірюватися сотнями мільйонів гривень.
Чому ми не можемо довірити прокурорам можливість самим визначати, якими мають бути умови угоди зі слідством?
Угоду зі слідством має підтримати прокурор у справі, потім особисто погодити керівник САП, а далі її має затвердити ВАКС, тобто існує декілька етапів перевірки. Навіщо обмежувати дискрецію прокурорів і так чітко виписувати умови укладання угод?
Законодавство приймається не на строк повноважень конкретної особи, а на довгострокову перспективу. Прозорість і справедливість угод зі слідством не має залежати від того, хто обіймає крісло прокурора, керівника прокуратури чи судді. Питань щодо доброчесності чинного керівника САП не виникає, проте за протилежним прикладом не потрібно далеко ходити.
Попередній голова САП Назар Холодницький був притягнений до дисциплінарної відповідальності за розголошення таємниці досудового розслідування, порушення прокурорської етики й гальмування деяких розслідувань, а згодом через кризу довіри подав у відставку. На той час Центр протидії корупції навіть вів Реєстр злитих справ САП, щоби зафіксувати, де саме пан Холодницький допомагав фігурантам уникати відповідальності.
Найкращим запобіжником від повторення подібних історій є чітко виписані в законодавстві рамки для укладення угод. Цю думку поділяє і сама Спеціалізована антикорупційна прокуратура. Вона наполягає на тому, щоб однозначно формулювати умови, на яких укладаються угоди зі слідством, у вигляді одночасного викриття інших осіб та відшкодування збитків.
Хто, крім влади, отримає вигоду від законопроєкту в проголосованій редакції?
Однозначно можливість “відкупитися” від в’язниці протягує чинна влада. Саме вона є головним ініціатором і вигодонабувачем від цієї схеми.
Роблять це для того, щоб убезпечити себе любих від в’язниці, адже антикорупційні органи останнім часом все частіше ловлять на корупції виконавців від цієї самої влади. І у високих владних кабінетах бояться, що в якийсь момент ці виконавці почнуть здавати головних організаторів схем.
Але не варто забувати, що також свою вигоду отримають фігуранти вже існуючих топкорупційних справ, які теж зацікавлені саме в такій редакції законопроєкту про “вдосконалення” угод зі слідством:
колишній народний депутат Максим Микитась, який фігурує одразу в декількох справах антикорупційних органів. Зокрема, Микитася обвинувачують у схемі з квартирами для Нацгвардії на понад 81 мільйон гривень. Окрім того, ексдепутат є обвинуваченим у справі про пропозицію ймовірного хабаря в 22 мільйони євро меру Дніпра Борису Філатову за сприяння з контрактами на добудову метро, а також у провадженні щодо можливих розкрадань 312 мільйонів гривень під час будівництва складів Міноборони.
одеські бізнесмени Борис Кауфман і Олександр Борухович, а також ексмер Одеси Олексій Костусєв у справі про ймовірно незаконне заволодіння майном Міжнародного аеропорту “Одеса” та 2,5 мільярда гривень доходу від його діяльності.
ексголова Верховного Суду Всеволод Князєв, якого звинувачують в отриманні хабаря від олігарха Костянтина Жеваго. Ці кошти Князєв нібито отримав за ухвалення Верховним Судом рішення на користь олігарха щодо купівлі 40,19% акцій Полтавського ГЗК.
агробарон Олег Бахматюк, якого обвинувачують у передачі 722 мільйонів гривень хабаря колишньому голові ДФС Роману Насірову, а також у незаконному заволодінні 1,2 мільярда гривень виділеного стабілізаційного кредиту для ВіЕйБі банку.
колишній очільник Державної фіскальної служби Роман Насіров, якого звинувачують в отриманні хабаря розміром 722 мільйони гривень від Олега Бахматюка, а також у зловживанні службовим становищем через незаконні розстрочення податків фірмам, пов’язаним з екснардепом Олександром Онищенком.
мер Одеси Геннадій Труханов, якого обвинувачують у незаконному заволодінні 92,6 мільйона гривень місцевого бюджету. Це ціна, яку сплатили за будівлю збанкрутілого заводу “Краян” і яку обвинувачення вважає завідомо завищеною. Також Труханов має підозру у справі про незаконне заволодіння коштами місцевого бюджету та земельними ділянками Одеси.
олігарх Костянтин Жеваго, якого підозрюють у передачі 2,7 мільйона доларів за ухвалення Верховним Судом рішення на його користь щодо купівлі 40,19% акцій Полтавського ГЗК.
нардеп Ярослав Дубневич, якого звинувачують в організації схеми заволодіння 93 мільйонами гривень Укрзалізниці та підозрюють в організації заволодіння газом на понад 2,1 мільярда гривень та легалізації незаконно отриманих коштів.
А також колишній “господар” Одеси Володимир Галантерник, “бурштинові” депутати Борис Розенблат і Максим Поляков, ексголова Нацбанку Кирило Шевченко, колишній керівник Фонду держмайна Дмитро Сенниченко, нардеп від “Слуги народу” Олександр Юрченко, олігарх Олександр Онищенко, депутат Київради від “Слуги” Владислав Трубіцин, колишні народні депутати Микола Мартиненко та Сергій Пашинський, чинний народний депутат від “Слуги народу” Андрій Одарченко, депутат Полтавської облради від “Батьківщини” Сергій Бєлашов, забудовник Сергій Копистира, ексрадник Офісу президента Артем Шило, колишній керівник Держспецзв’язку Юрій Щиголь і багато інших фігурантів топкорупційних справ.
Звичайно, для укладення угоди цим фігурантам потрібне буде не тільки власне бажання йти на угоду, а й добра воля прокуратури такий документ погодити, а потім його ще має затвердити суд. Однак ухвалення законопроєкту в чинній редакції може дати перерахованим особам шанс “відкупитись” від можливої відповідальності за звинуваченнями в корупції.
Що треба поліпшити в законопроєкті до другого читання?
У законопроєкті до другого читання необхідно повернути правило, за яким обвинувачений у корупції не може зменшити собі покарання, якщо не здасть організаторів або співучасників схеми. Або ж не надасть інформацію щодо іншого корупційного злочину.
Простіше кажучи: хочеш м’якшого покарання – маєш викрити того, хто стояв над тобою у схемі.
Також треба обмежити можливість для організаторів корупційних схем укладати угоди з умовним позбавленням волі або з призначенням покарання нижче нижчої межі, встановленої в санкції статті Кримінального кодексу. Організатор повинен мати право на укладення такої угоди лише за умови, коли він викриває іншого організатора.
Парламентарям необхідно уточнити, чи можлива розстрочка виконання штрафу як додаткового покарання. Також потрібно передбачити обов’язок для підозрюваного/обвинуваченого довести, що кошти, сплачені як штраф за угодою зі слідством, були отримані ним законним шляхом.
Також у законопроєкті ніяк не враховуються коливання курсу валют, адже вкрадені кілька років тому кошти можуть суттєво знецінитися і навіть при повному відшкодуванні збитків та сплаті штрафів корупціонери все одно залишатимуться “в плюсі”.
Необхідно також встановити заборону для засуджених по корупційних злочинах, які визнали свою вину, на десятиліття обіймати державні посади. А пов’язаним із ними компаніям необхідно заборонити участь в угодах з бюджетними коштами.
Потрібно також застосовувати спеціальну конфіскацію до майна осіб, які погоджуються на угоди зі слідством. Зокрема, будь-які активи засудженого за вчинення корупційного злочину мають бути конфісковані, якщо йому не вдасться підтвердити законність підстав, на яких набуто права на такі активи.
Такі доповнення та зміни забезпечать справедливіший механізм укладення угод про визнання винуватості та сприятимуть ефективнішій боротьбі з корупцією.
Центр протидії корупції
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
