Смішні збіги.
Олександр Дугін, якого багато хто чомусь вважає чи не головним радником Путіна і концептуалізатором всього, що відбувається в останні місяці (з російського боку), ще 25 лютого написав в інтернеті фразу, яка не відразу, але саме за минулі півтора тижні стала справжнім хітом: “Нашими взято острів Зміїний. Острів Зміїний у Чорному Морі відіграє ключову роль у сакральній географії, згідно з Василе Ловінеску (Гетикус). Там розташовувалося найдавніше святилище Аполлона. Хто контролює Зміїний, той контролює хід світової історії”.
Зрозуміло, дугін — аж ніяк не головний і не радник путіна (колись давно, на рубежі століть, він був радником Геннадія Селезньова — тодішнього спікера держдуми, а ще його книги про геополітику та євразійство були популярні серед генералів генштабу МО РФ та “патріотично” орієнтованих російських олігархів), – нагадує політолог Андрій Окара в тексті, оприлюдненому OBOZREVATEL. – Просто дугінська філософія смерті та небуття та його тоталітарна політична теорія виявилися найточнішим обґрунтуванням дій кремля, починаючи з 24 лютого. Адже саме смерть і небуття можуть вважатися головними цілями “спеціальної військової операції в Україні” — і не лише стосовно України та всього цивілізованого світу, а й стосовно самої росії та російських солдатів теж.
Але дугін (який останній тиждень незграбно виправдовувався — з приводу управління світовою історією) — як би над ним не потішалися, вгадав із Зміїним — як вимірником, датчиком, маркером актуальних подій. І все, що відбувається з цим мікроскопічним островом-скелею, який по-румунськи називався Шерпілор і де туристи і дайвери досі мріють відшукати легендарний щит Ахілла, слід розглядати одночасно у двох вимірах: раціональному військово-аналітичному та метафізично-ірраціональному.
Спочатку про те, що очевидно й осяжно для розуму: Зміїний, що знаходиться за 35 км від українського берега, потрібен російській армії для того, щоб контролювати морські торгові маршрути, якими зазвичай вивозиться з Одеси і Чорноморська (Іллічівська) зерно, а також — щоб розмістити радіолокаційну апаратуру, установки ППО та ракети, якими можна було б безперешкодно стріляти по Одесі та околицям, тобто для підтримки повного вогневого контролю в акваторії та на узбережжі між Кримом та Одеською областю (почасти ці функції виконував легендарний ракетний крейсер “Москва”, але після негативного спливання він опинився на негативній морській висоті — десь на півдорозі від Зміїного до Одеси).
У разі, якщо буде поставлене завдання штурмувати Бессарабію (південну частину Одеської області), а потім Молдову, Зміїний міг би стати важливим плацдармом, опорним пунктом і точкою вогневої підтримки.
Однак після того, як на озброєнні української армії з’явилися далекобійні ракети та ПЗРК: “HIMARS”, “Harpoon”, а також гаубиця (українського виробництва) “Богдана”, завдяки чому Україна почала контролювати акваторію на відстані близько 300 км від берега, російська сторона переглянула свою тактику і вирішила, що, мабуть, вона могла б і далі утримувати Зміїний у своїх руках, але кількість безглуздих жертв з її боку буде такою, що зашкалює, і дасть привід українським дотепникам називати операцію з утримання українського острова “морською Чорнобаївкою”.
– Не витримавши вогню наших артилерійських, ракетних та авіаційних ударів, оккупанти залишили острів Зміїний. І низький уклін конструкторам та виробникам української самохідної гаубиці “Богдана”, що відіграла важливу роль у звільненні острова. Подяка іноземним партнерам за надані засоби ураження, — написав Головнокомандуюючий ЗСУ Валерій Залужний у Telegram.
“Жестом доброї волі” назвали свій відхід з острова ЗС РФ рано-вранці 30 червня — на двох моторних надувних катерах (у прес-релізі генерала-спікера Конашенкова йшлося про “крок”, але чомусь усім запам’яталося про “жест”). Це пояснювалося тим, що РФ не перешкоджає ООН у зусиллях вивезення українського зерна з України і зовсім не намагається провокувати світовий голод.
Можна, звичайно, розглядати залишення (втечу, “жест”, “крок”) Зміїного росіянами (а також обмін полоненими – по 144 з кожного боку) як спробу Росії пом’якшити світову громадську думку – після удару по Кременчуку 27 червня, де в торговому центрі “Амстор” жертвами ще старої радянської ракети Х-22 стало кілька десятків людей, які там випадково опинилися, — з цього приводу ще засідав Радбез ООН.
Проте вже в ніч проти 1 липня від удару по багатоповерховому будинку в селищі Сергіївка Білгород-Дністровського району загинуло понад 20 людей, а сам будинок став непридатним для життя. Не виключено, що цілили в багатостраждальний залізничний міст у гирлі Дністровського лиману (це приблизно за 6 км від зруйнованого будинку). Але, мабуть, це був ще один “жест доброї волі”.
До речі, наприкінці березня таким же “жестом” називали і відступ ЗС РФ із Київської, Чернігівської та Сумської областей. Той “жест” теж виглядав як спроба зберегти боєздатні сили — для їхньої подальшої концентрації на Донбасі, але російська дипломатія і тоді казала про “добру волю”.
Але після “жесту” на Зміїному російські Су-30 двічі вдарили по острову фосфорними бомбами (з чотирьох влучила одна) — мабуть, щоб знищити секретну техніку, яку неможливо було забрати з собою.
ЗСУ обстежили острів і 7 липня встановили величезний, видний здалеку синьо-жовтий прапор, що свідчить про відновлений суверенітет України. Але Зміїний перебуває під перехресним російським та українським вогневим ураженням, тож поки прикордонників там не буде — захопити острів набагато легше, ніж утримати. Ну а з російського боку повторне захоплення та утримання мають сенс лише у випадку, якщо ЗС РФ розпочне штурм української Бессарабії та Молдови. Або якщо завдяки контролю над островом можна буде контролювати вивезення українського зерна з Одеси.
Примітно, що російське командування ухвалило рішення про “жест доброї волі” саме після того, як виявилося, що Росія в принципі ніяк не зможе впливати на вивезення українського зерна Чорним морем.
Так виглядає історія Зміїного останніх чотирьох із половиною місяців, розказана раціональною мовою військової аналітики.
Але та сама історія, розказана мовою таємничих провісток і знаків, виглядає дещо інакше і охоплює кілька тисячоліть.
Отже, один із перших епізодів 24 лютого — спроба штурму та спроба оборони цього острова. З крейсера “Москва”, що підійшов до Зміїного, в мегафон звучить пропозиція здатися: обіцянки кар’єрного зростання в російській армії і життєвої перспективи в “єдиній великій країні”. На що один із прикордонників посилає “російський військовий корабель” відомо куди. Фраза буквально наступного ранку стає головним українським слоганом, девізом, промовкою, логлайном усього, що відбувається. Завдяки цій фразі в українському мовному побуті протягом останніх чотирьох місяців вишукане вживання нецензурних слів стало цілком цензурним та допустимим. А випущена “Укрпоштою” з приводу “російського військового корабля” та острова Зміїного поштова марка стала абсолютною світовою сенсацією у світі філателії.
В українській традиційній культурі прокляття, як відомо, займають значне місце і дуже часто спрацьовують: 13–14 квітня крейсер “Москва” затонув. Але це далеко не вся загадкова чортівня — на кшталт Булгакова, Гоголя та українського “магічного реалізму”.
Після встановлення синьо-жовтого прапора над островом у багатьох спостерігачів, не тільки українських, а й іноземних і навіть російських, виникло відчуття, що “бог війни” тепер майже на боці української армії – хоч нею вже після Зміїного і був залишений Лисичанськ, та й на острові вирішили доки не тримати прикордонний гарнізон. На жаль, “військовий успіх” і “бога війни” не можна виміряти будь-якими об’єктивними датчиками або удачометрами – переломи у війні стають очевидними лише після перемоги. Але схоже, що саме острів Зміїний справді став головним барометром того, що відбувається.
Адже згаданий дугіним автор книги “Гіперборейська Дакія” Василе Ловінеску (1905-1984), румунський дослідник “сакральної історії”, алхімії та метафізики, дійсно вважав, що саме Зміїний є найважливішим духовним і священним центром – і не тільки в Румунії, не тільки у всьому Чорноморському регіоні, але набагато ширше. Він думав, що саме давня Дакія кілька тисячоліть тому стала священним центром гіперборейської традиції, а гіперборейці переселилися з полярної Гіпербореї на південь — на територію між Дунаєм і Карпатами, де утворили ще один, вторинний по відношенню до північного, сакральний центр — попередника сучасної Румунії.
Саме в цьому регіоні, вважав Ловінеску, знаходився Центр Світу, духовний полюс, подібний до Острова блаженних з грецької міфології — те саме місце, де Земля спілкується з Небом. Зона “сакральної території” мала майже круглу форму і була відокремлена від “профанного” світу Дунаєм, Тисою та Дністром. Три річки вважалися трьома “енергетичними” центрами. А “святість” і “духовність” цього регіону пов’язані з 45-ю паралеллю, що простягається від Альп до Китаю (до речі, географічні координати Зміїного: 45°15′18″ п. ш. 30°12′15″ сх. д.).
Ну й якщо звернути увагу на форму, конфігурацію Зміїного, можна помітити, що цей невеликий скелястий острів площею 200 га схожий на зменшену копію ще одного проблемного регіону України — але півострова. І поки те, що відбувається зі Зміїним і на Зміїному дуже нагадує те, що відбувається на цьому півострові. Але теж — у зменшеному часовому масштабі: все, що на острові сталося за місяці та тижні, на півострові триває роки. А ось фінал вимальовується ідентичний: ще один великий російський “жест доброї волі”. До речі, попереднього разу Росія (точніше, Російська імперія) втратила контроль над Зміїним 1856 року — після програшу у Кримській війні.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
