Поки ми живемо у своєму світі високих цін і низьких зарплат, поганих політиків і хороших поліцейських, поряд існує не помічена нами і тому майже невідома реальність. Реальність, у якій люди радіють гнилій картоплині з ринку та називають домом півметра землі біля міської річки. Де кожен із них має свою історію і свою філософію.
Знайомтеся: наш сьогоднішній співбесідник — Віктор Филипович, безпритульний. Чоловік, чиє ім’я згадували на цьоготижневій оперативній нараді в мера, бо він вперто відмовився від будь-якої соціальної допомоги й оселився на Пасічній поблизу скверу “Первоцвіт”.Про це говорить 0342.ua.
Ми спілкувалися “в” (“на”? “поблизу”? — чи як сказати?) його теперішньому місці проживання, на березі Бистриці Солотвинської. Холодно було — не передати. Ледь не задубла. А Віктор Филипович вогнище палить і сміється, йому, здається, й не холодно.
Говорили багато і заплутано, тож доведеться чималу частину слів переповідати.
Приїхав із Донбасу, має 78 років, хоча виглядає молодшим.
Перше, що розказав — як йому в обличчя 21 травня влучив невідомий осколок, а лікарі за браком коштів виписали напівживого з лікарні. (На лиці справді видно слід від поранення).
— 500 грам капельницю прокапати, а медсестра 100 грам прокапала, а 400 украла. І за гроші потім прокапає ті грами.
Каже, що родом із Ровеньок на Луганщині. Об’їздив цілу Україну, але поселився з літа у Франківську — мовляв, тут річка, природа. Мав двоєрідного брата, який нібито працював у Донецькому фізико-технічному інституті (очевидно, йдеться про інститут НАНУ ім. О.Галкіна), і якого невідомим способом вбили начебто “за замовленням” сепаратистів на автобусній зупинці. Мав дружину — росіянку з Воронежа, та чотирьох дітей, проте зараз не підтримує з ними контактів. Один із синів, молодший, до слова, служив в “Айдарі”. Втім, безпритульний запевняє, що “Айдар — дуже плохий був, там мільйони відмивали”.
Про національність
Розповідає, що з дружиною не був одружений офіційно і розійшовся давно, а зараз вона цілком перейшла на позиції сепаратистів. А ще вважає Путіна винуватцем усіх бід.
— Приїжджаю якось до неї [дружини — автор], а вона й каже: “А где это ты так быстро научился по-украински говорить?”. А ти, кажу, питала, хто я по національності? “Ні”. Я українець! Українську школу закінчував.
Про побут без побуту і притулок “без притулку”
Скаржиться, що двоє нових знайомих у Франківську встигли на його добре ставлення відповісти бійками і крадіжками.
— Як узагалі живете? Як день минає?
— Я вон, бачиш, водичку нагрів, губочку зранку взяв, мило, кап-кап, умився, взяв станочок, побрився, витягнув — пшик-пшик подушився (показує непогані на запах парфуми, каже, що знайшов на смітнику — автор).
…Я коли в лікарні був, то медсестра каже, голочку треба купити, таку, що кров брати. А та голочка коштує 50 копійок. Всі кажуть, що то 50 копійок, мало, а в мене нема. То робила мені медсестра бесплатно. Всі звикли, що то не гроші…
— А як дощ, де дінетеся?
— Як дощ, я найшов з машини тент (щоправда, той тент у чоловіка напередодні вкрав новий знайомий — автор). Я знайшов шапочку чорну в’язану, оддав, а він (новий злодійкуватий знайомий) приніс пилочку. Вона хоч і старенька була, ржава, я ножом взяв ото почистив.
— Що ви тут їсте?
— Ну як.. Піднявся, взяв костьорчік розжог (розпалив вогонь себто), супчик там зварив, кашку… Де крупи купив в супчик, де найшов, картошину… На критий ринок ходив, хтось підгнившу викинув — ти ж не купляєш ту, ти цілу береш. Учора 5 гривень розтратив, цибульку купив.
— А гроші звідки?
— Десь щось здав, де щось комусь поміг. Я не п’ю, не наркоман, не курю. Чайок у термосі — я маю термос. Чайок варю. Шиповника сам назбирав. Ніч сидів у циганів, прийшов — клейонку зняли (той тент). Отак пригрів одного і другого, людей жалко. А вони крадуть. “Знімаю”, то гроші дають.
— Що знімаєте?
— Порчу знімаю всяку.
— А як ви її знімаєте? Маєте якийсь дар?
— Ну як як, ну знімаю. Всєму свойо врємя. В 91 році в январі в Києві курси екстрасенсів були, я там був. У циганів там, тих, що поселилися, вони з Закарпаття, ціла сім’я, 14 людей, я там знімав. Одна дитинка була, 2 годіка, “чиста”.. А решта всіх знімав. То 12 гривень дали…
— А в щось вірите? У Бога?
— Він один. Ісус у нас у християнстві, “О, Аллах” мусульманин каже, можу піти помолитися туди, “харі Крішна”, у євреїв Єгова… Я можу й туди, й туди піти, мені немає різниці (видно, що безпритульний симпатизує крішнаїтам, але мало про це розповідає. Зате радить мені купити “Гіту” і читати “як Біблію” — автор)… До Крішни попав у Києві… Десь ще у двохтисячних роках. Крішна робитиме Божий суд, після Божого суду всі підуть на дрова в космос.
(Отака-от філософія — автор)
Про дружбу
— А маєте тут якихось друзів?
— Боже упаси! Якби хароші були… Друг, коли такий, як ти самий. А то так, товаріщі.
Хлопці із муніципальної варти, які патрулюють мікрорайон “Пасічна”, намагаються переконати Віктора Филиповича, що краще перейти на тимчасове перебування в соціальний будинок на вул. Млинарській, але безпритульний вперто відмовляється.
Мені Віктор Филипович зізнався, що насправді хоче мати якесь нормальне житло, але побоюється злодіїв та іншого подібного “контингенту” у будинку нічного перебування.
— Який-то за**аний угол, я можу його оборудувати. Но жити я там не буду. Я знаю, що там за люди.
До слова, Віктор Филипович із міркувань свого дару “знімати порчу” заборонив публікувати його портретне фото. Довелося замаскувати обличчя — це має убезпечити чоловіка від втрати цілющої сили боротися з відьмацтвом.
Звичайно, коли йшла на розмову з безпритульним, не очікувала дізнатися, що то буде вельми оригінальний чоловік. Не очікувала переконатися, що люди справді можуть жити простонеба й радіти тому, що мають 5 гривень на базарну цибулю. Дивно все це, особливо у світлі нашої чиновницько-депутатської лихоманки з їхніми задекларованими численними квартирами під Києвом, золотими годинниками, десятками автівок. Бо поруч живе людина — ну як живе, радше животіє, яка не має пару гривень на хліб.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
