Колись австрійський Земмерінг був іконою альпійського туризму. Відновити славу курорту взялися загадкові українські інвестори. Але надії австрійців на світле майбутнє швидко розвіялися.
Фото: http://nbnews.com.ua
«Тут ви можете дихати на повні груди», – не без гордощів каже Горст Шреттнер (Horst Schrottner). За словами бургомістра Земмерінга, щорічні аналізи повітря підтверджують відсутність тут небезпечного дрібнодисперсного пилу. Земмерінг, курорт менш ніж у годині їзди від Відня, – місце легендарне. Зимовий спорт як такий, хваляться місцеві мешканці, близько ста років тому започаткували саме тут. Однак по приїзді сюди розумієш: золоті часи Земмерінга давно в минулому. Селище нагадує сплячу красуню: казково гарне, оточене засніженими лісами і горами, але спорожніле і завмерле, немов у летаргічному сні.
Панганс: історія і захват
Навпроти «чарівної гори», як з міркувань маркетингу прозвали місцеву гору Гіршенкоґель, величаво височіє пам’ятник славетного минулого: «Гранд готель Панганс». Цей готель доклався до творення міфу Земмерінга як жоден інший. Ще наприкінці 19-го століття він був місцем зустрічі заможних і поважних віденців. Виникненню буму сприяло й відкриття 1854 року мальовничої Земмерінгської залізниці, яка сьогодні входить до списку світової спадщини ЮНЕСКО. Це була перша у світі залізниця, яка возила пасажирів на висоту близько тисячі метрів. Унікально чисте повітря притягувало сюди перш за все багатіїв і світський люд, які хотіли поправити здоров’я у вишуканому товаристві. Коли у гранд готелі 1911 року відкрилися грандіозна зала урочистостей і казино, Земмерінг кинув виклик швейцарському Санкт-Моріцу у боротьбі за статус європейської столиці гламуру.
Декілька років тому у підзабутому Земмерінгу об’явилися грошовиті українські інвестори і пообіцяли повернути курорт до лав європейської еліти. Відтоді власники готелю «Панганс» помінялися двічі. Спершу готель купила австрійська фірма з українською участю – IBS Umwelt- und Verkehrstechnik GmbH. Роком пізніше готель перепродали Panhans Holding Group GmbH, яка належить швейцарській фірмі. Виконавчим директором холдингу є українець Віктор Бабущак. Лише перший етап інвестиційного плану холдингу, озвученого Бабущаком, передбачав 56 мільйонів євро в оновлення і розбудову туристичної інфраструктури. «Зробити тут другий Санкт-Моріц» – таку мету в австрійській пресі озвучив Бабущак.
«Гроші, здавалося, не мали жодного значення. Українці намагалися скупити все селище», – пригадує Едуард Абергам (Eduard Aberham), колишній директор готелю «Панганс». Після приходу українців до Земмерінга він деякий час був у них радником. Саме «Панганс» став першим готелем, який купили українці у Земмерінгу.
Один за одним Panhans Holding скупила майже всі великі готелі курорту. Далі були витяги і ресторани біля гірськолижних трас. Довжина трас для катання мала збільшитись у декілька разів. Для цього потрібно було викупити у місцевих землевласників їхні ділянки. «Це були перші палиці в колеса. Виявилося, що багато хто не хотів продавати землю», – розповів Абергам у розмові з Deutsche Welle. Утім, це виявилося не найбільшою проблемою українців.
Грошові потоки дають збій
Бургомістр Горст Шреттнер говорить і про інший головний біль українських інвесторів – проблеми з австрійськими відомствами фінансового контролю. За його словами, українцям завідомо інкримінують, що їхні гроші брудні і особливо прискіпливо їх перевіряють. «Але як довго можна перевіряти? Не рік же, чи півтора-два!», – обурюється бургомістр у розмові з DW. Він скаржиться на те, що гроші українців якщо і доходять, то лише невеличкими порціями.
У відповідь на запит DW речник Центральної прокуратури з протидії економічній злочинності та корупції у Відні підтвердив, що у зв’язку з інвестиціями у Земмерінгу ведеться слідство. «Стосовно продажу у 2012 році готелю «Панганс» відкрите провадження за підозрою у відмиванні коштів проти частково встановлених і частково невстановлених осіб», – повідомили у прокуратурі.
Таємничі інвестори
Хто ж вони, ці грошовиті українці, кошти яких так прискіпливо перевіряють австрійські відомства? Дати відповідь на це запитання непросто. Власницею австрійської Panhans Holding Group GmbH є швейцарська компанія Renco Invest. Імена бенефіціарів цієї компанії у реєстрах підприємств Швейцарії не розкриваються. Неодноразові запитання австрійських журналістів щодо походження грошей дотепер залишалися без відповідей. Відмовилися представники Panhans Holding відповідати і на запитання Deutsche Welle.
Формально Panhans Holding – нинішній власник готелю «Панганс» та інвестори, які ховаються за Бабущаком, – не мають нічого спільного з операцією купівлі-продажу у 2012 році, щодо якої розслідується справа за підозрою у відмиванні коштів. Холдинг купив готель лише роком пізніше. Водночас, як з’ясувала DW, за тодішніми покупцями і нинішніми власниками, вочевидь, стоять ті самі люди. Засновниками IBS були австрійський бізнесмен і політик Томас Шелленбахер та українець Ігор Палиця, який також багато років активний як у бізнесі, так і в політиці. Їх пов’язує давня дружба, визнав Шелленбахер 2015 року у розмові з журналістами видання «Profil».
Українська мережа в Австрії
Сьогоднішній керівник групи Panhans Віктор Бабущак ще у 2012 році працював на Палицю і Шелленбахера, а саме у проектах їхнього фонду IBS Palytsia Schellenbacher Fund. Місце проживання Бабущака зареєстроване у містечку Санкт Леонгард ам Форст – на малій батьківщині Шелленбахера. Виписка з реєстру майнових прав підтверджує припущення: будинок, в якому зареєстрований Віктор Бабущак, належить… Томасу Шелленбахеру і його дружині.
Шелленбахер донедавна був депутатом Національної Ради, де очолював групу міжпарламентських зв’язків з Україною. Однак зв’язки депутата від право-популістської Австрійської партії свободи з Україною носили не лише політичний характер. Починаючи з 2011 року, Шелленбахер зробив декількох українців співвласниками своїх фірм. Деяких з них австрієць, так само як і Бабущака, прописав вдома у себе чи у своїх батьків. За даними видання «Profil», у Шелленбахера прописався і Ігор Палиця. Реєстрація місця проживання та участь в капіталі австрійських компаній, вочевидь, мали полегшити українцям подальші інвестиції у країнах ЄС.
Поступово розвивалися і ділові контакти Шелленбахера в Україні. IBS продавала в Україні обладнання для малих гідроелектростанцій, водоочисне обладнання та іншу техніку «Made in Austria». 2012 року фірма Шелленбахера IBS Umwelt- und Verkehrstechnik GmbH отримала велике замовлення: побудувати у «Буковелі» – найбільшому гірськолижному курорті країни – водоочисну станцію. Тоді ж IBS виступила і формальним покупцем готелю «Панганс» у Земмерінгу.
Зв’язки з «Буковелем»
Про те, що за українськими інвестиціями, напевно, стоять саме власники «Буковеля», у Земмерінгу говорять багато хто з посвячених у справи. Бургомістр Горст Шреттнер на запрошення інвесторів вже відвідував «Буковель». «За переліт і готель я заплатив сам», – наголошує Шреттнер. В Україні він зустрічався, зокрема, з братами Олександром і Віктором Шевченками, які є співвласниками «Буковеля» і на місці завідують всіма справами. Як і в «Буковелі», в Земмерінгу за ресторани при гірськолижних трасах відповідає Віктор Шевченко, молодший з братів. В Австрії він, разом з двома молодшими партнерами, є засновником компанії Ambikom GmbH, засвідчує реєстр підприємств.
Ключову роль серед інвесторів у Земмерінгу, вочевидь, відіграє Ігор Палиця. «Коли ми ведемо переговори про щось, Бабущак постійно каже: «Мені треба узгодити все з Палицею», – зазначає Горст Шреттнер. Бургомістр особисто знайомий з Палицею, який регулярно буває у Земмерінгу. Про вплив Палиці за лаштунками у розмові з DW говорить і Андреас Штюлінґер, колишній власник і виконавчий директор санаторію, також купленого декілька років тому українськими інвесторами. Коли керівник Panhans Holding Group Віктор Бабущак у жовтні 2013 року підписував договір про купівлю санаторію, був присутній і Ігор Палиця. «Він виступав у ролі мозкового центру у групі інвесторів. Для інвесторів це придбання було наріжним каменем у реалізації планів. Тривалий час я думав, що інвестором виступав, власне, сам Палиця. Однак потім з’явилися чутки, що за ним стоїть ще важливіша особа».
Олігарх за лаштунками?
Цією важливою особою за спиною Палиці, вочевидь, є один з найвпливовіших оліграхів України: Ігор Коломойський. Разом із братами Шевченками мільярдер є співвласником «Буковеля» і, згідно з численними повідомленнями у пресі, головним інвестором. Для земмерінгців ім’я Коломойського також про щось говорить. «Ви знаєте цього пана?», – дивлячись на фото Ігоря Коломойського, Андреас Штюлінґер не довго розмірковує. «Так, це він», – киває колишній власник санаторію.
«Незадовго до продажу Бабущак приїхав разом з ним і попросив показати йому санаторій. Тоді я ще не знав, хто це такий. Але його ім’я українці вимовляли з трепетом, майже пошепки», – пригадує Штюлінґер і веде далі: «Він запитав мене, що би це коштувало, щоби зробити з мого санаторію «Лансергоф» (Готелі «Лансергоф» – розкішні санаторії для багатіїв в Австрії та Німеччині – Ред.)
Ігоря Палицю прийнято вважати «правою рукою Коломойського». Зокрема, він був представником компаній олігарха у наглядовій раді «Укрнафти». Донедавна Коломойський мав оперативний контроль над грошовими потоками у цій нафтовидобувній компанії, хоч мажоритарним акціонером і є держава. Коломойського та інших інвесторів «Буковеля» пов’язує не лише бізнес, але і політика. Всі вони є членами партії «Укроп», головним спонсором якої є Ігор Коломойський. Брати Шевченки представляють партію у Верховній Раді, а Палиця – голова Волинської облради.
Від ейфорії не залишилося і сліду
Сьогодні, п’ять років після продажу українцям, «Гранд готель Панганс» зачинений. З весни готель перебуває на ремонті, дата завершення якого невідома. Під час перевірок у готелі вже не раз затримували нелегальних робітників з України. «Українців депортували. У них не було ані дозволів на проживання, ані на роботу», – повідомив речник міністерства фінансів Австрії на запит DW. За даними міністерства, правоохоронні органи розслідують діяльність цілої мережі фіктивних фірм, які підозрюються у торгівлі людьми. Крім нелегалів, вистачає й інших негативних заголовків у ЗМІ. Зокрема, минулої зими на деякий час у гранд готелі вимикали світло за несплату. Співробітники нарікали на невиплату зарплатні. Цього року на початку зимового сезону не запрацювали навіть гірськолижні витяги, які належать українцям.
З чотирьох великих готелів, які в останні роки купили українці, цього зимового сезону відкрився лише один. В Андреаса Штюлінґера, санаторій якого декілька місяців тому також змушений був закритися, враження від співпраці з українцями залишилися змішані – від великої ейфорії «рятівників зі сходу» до гіркого розчарування від інвестицій, які так і не прийшли. «Навіть якби вони вклали у Земмерінг 100 мільйонів, ті люди, які нині тут здійснюють оперативне управління, і за 100 мільйонів нічого до ладу не доведуть», – з гіркотою каже лікар і колишній керівник санаторію.
У майбутнє земмерінгці дивляться з тривогою. Навіть витяги на гірськолижних трасах цього року на початку сезону не запрацювали. Спершу тривалий час не могли усунути технічні несправності, потім виявилося, що українці не знайшли керівний персонал. Аби врятувати зимовий сезон і відкрити траси, федеральна земля Нижня Австрія запропонувала взяти витяги і траси в оренду і надати персонал. Утім, українці відмовилися.
Євген ТЕЙЗЕ, Deutsche Welle
… А тепер – «Буковель»: ставка на Шевченка
Щоб зрозуміти причини стану австрійського курорту, описаного колегами авторитетного німецького Deutsche Welle, слід розуміти те, що впродовж останніх років відбувається в орбіті олігарха Ігоря Коломойського. І що може відбутися.
Ідея придбати австрійський курорт у власників «країни Буковель» виникла в час президентства Віктора Януковича, коли ребром стояло питання поділу гірськолижного курорту 50/50 зі структурами, афільованими до «сім’ї» гаранта. Примус до «порозуміння» здійснювався, зокрема, через порушення різноманітних кримінальних справ, що гальмувало розвиток туристичного бізнесу і ставило край амбітним планам власників «Буковеля» на розвиток та розширення гірськолижного курорту (в тому числі на Закарпаття).
Революція гідності зберегла і на певний час (з приходом на посаду голови ОДА Ігоря Коломойського) укріпила позиції бізнес-групи Приват. Однак Петро Порошенко не Віктор Янукович – перший мислить і діє системно. Будучи прекрасним дипломатом на міжнародній арені і гарантом з іскрами диктатора у власній країні, він не став ділити славу головного оборонця України з Коломойським (який вже носив лавровий вінок того, хто зупинив агресію Росії на сході), і обставив лідера Привату «червоними прапорцями» компромату в очах наших післяреволюційних союзників – країн ЄС та США. Саме новітні «старші брати» зі США наполягли на усуненні Ігоря Коломойського з посади голови Дніпропетровської ОДА. Згодом позбувся посади голови Одеської ОДА і найближчий соратник Коломойського Ігор Палиця, а на його місце тріумфально зійшов тодішній протеже дядька Сема Михайло Саакашвілі. Здавалося, то був початок руйнування не лише бізнесу, а й самого поняття – «бізнес-група Приват».
Націоналізація «ПриватБанку» (головного дітища Коломойського) наприкінці 2016 року (яку схвалили в тому числі й у МВФ) отримала гучне продовження наприкінці 2017 року. Високий суд Лондона видав наказ про всесвітній арешт активів українських олігархів Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова. Рішення ухвалили 19 грудня у межах розпочатого «ПриватБанком» судового процесу проти його колишніх власників та керівників. Сам Коломойський у коментарі ТСН телеканалу 1+1, який є головним рупором олігарха, наголосив, що «це тимчасовий арешт на час розгляду справи у суді». Так чи інакше, але два роки поспіль від Святого Миколая (чи від когось, хто під святого маскується) Ігор Валерійович отримує різку…
Неоднозначна ситуація не лише у бізнесі Ігоря Коломойського, а й у стосунках між самими партнерами, що формували групу Приват. Ось картина: міський голова Дніпра Борис Філатов у своїх інтерв’ю всіляко намагається відхреститися від впливів на нього опального олігарха; публічне вогнище розбрату в проводі партії УКРОП, що проявилося зміщенням Геннадія Корбана і призначенням тимчасовим головою політичної ради УКРОПу Дениса Борисенка; сам Корбан після кримінального переслідування тривалий час перебував у Ізраїлі і повернувся в Україну буквально недавно (Коломойському тоді закидали, що він відмежувався від проблем свого соратника, хоча, варто зазначити, в ситуації, в якій опинився Ігор Коломойський, його допомога Корбану могла б лише нашкодити).
На цьому фоні чи не найкращі результати показує наш земляк – Олександр Шевченко. До свого сходження на політичну арену Олександр Леонідович перебував у тіні Ігоря Палиці (правої руки Коломойського в нафтовому і туристичному бізнесі). Саме Ігор Петрович вважався куратором приватівських інтересів на Прикарпатті. Та після обрання народним депутатом України Олександр Шевченко відчутно підсилив свої позиції. В нього, представника опозиційного УКРОПу, чудові ділові стосунки з представниками центральної влади. Наочно це бачимо у багатомільйонних тендерах на будівництво доріг у Західній Україні, в яких фірма ПБС (близька до Олександра Шевченка) перемагає вже кілька років поспіль.
Тепер, в тандемі з молодшим братом Віктором Шевченком, який отримав депутатський мандат у вотчині братів Насаликів, Олександр Леонідович значним чином може сам визначати порядок денний для своїх партнерів по бізнесу і по партії. За деякою інформацією, сьогодні брати Шевченки звіряють свої годинники з прем’єр-міністром Володимиром Гройсманом. З ним будують дороги, з ним виношують і поступово реалізують ідею будівництва нового гірськолижного курорту в Закарпатській області, з ним «ділять» «Буковель». Звісно, тут «зв’язковим» є не лише куратор президентської БПП на Прикарпатті Анатолій Матвієнко (земляк нинішнього прем’єра і особистий друг Президента), а й коломийські корені Олександра Леонідовича, що тягнуться також до «коломийсько-чернівецької єпархії» Арсенія Яценюка. На цьому акцентуємо не випадково, адже тандем чинного і відставного прем’єрів може відіграти цікаву роль в долі (зокрема корпоративній) Олександра Шевченка (хоч сьогодні, можливо, і не зовсім зрозумілу для нашого героя).
Україна напередодні цілої серії виборів, що відбудуться у 2019 році, – президентських, а відтак парламентських (якщо не буде дочасних). Готується до них і УКРОП. «Укропівцям» на всеукраїнському рівні катастрофічно не вистачає яскравого публічного лідера. Тож, з огляду на тенденції, вочевидь, ставку «приватівська» команда робитиме на Олександра Шевченка.
Ймовірно, на найближчому з’їзді партії УКРОП його оберуть головою. Так, Олександр Леонідович навряд чи яскравий політик. Він – успішний бізнесмен в умовах сучасних українських реалій. І в нього фішка – «країна Буковель». Саме ім’я – Шевченко – офіційно асоціюється з курортом, а не ім’я Ігоря Палиці, який свого часу, чи не найбільше приклався до того, аби такий курорт з’явився на Прикарпатті. Палиця (нинішній очільник Волинської обласної ради) начебто теж не проти очолити УКРОП, але, розуміючи останні віяння і ріст Шевченка, схилився на бік останнього. Не виходити ж до людей з піаром нафтового бізнесу, з яким офіційно пов’язаний Ігор Палиця.
«Шевченківські ролики» з підтекстом «Збудували «Буковель» – побудуємо Україну» вже пройшли центральними каналами медіа-холдингу Ігоря Коломойського. І те, що влада, маючи активи «Буковеля» фактично у своїй власності через націоналізований «ПриватБанк», дозволяє піаритися на успіхах курорту людині, близькій до гнаного олігарха, може свідчити про певну домовленість саме у виборчому контексті.
До речі, цікавий факт: 8 грудня минулого року Господарський суд м. Києва ухвалив рішення, яким було задоволено позов ТОВ «Скорзонера» та розірвано іпотечний договір №63, укладений 03.10.2014 між НБУ і ТОВ «Скорзонера» як забезпечення боргових зобов’язань «ПриватБанку» перед НБУ. Шалька терезів хитнулася в бік «буковелівських» акціонерів. А вже 27 грудня Київський апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за скаргами НБУ та «ПриватБанку» на це рішення… Схоже, розпочалася ще одна гра… Гра в піддавки?
Очевидно, Олександр Шевченко братиме участь у президентській кампанії. Так, в якості кандидата, але з прицілом не стільки перемогти, скільки популяризувати УКРОП на наступні парламентські вибори. І не тільки з цією метою. Сьогодні в оточенні Президента Петра Порошенка вивчаються різні варіанти його переобрання на другий термін. Один з таких варіантів – заручитися підтримкою місцевих еліт, точніше нинішніх нардепів-мажоритарників, які певним чином залежні від центру і які мають стабільний рейтинг на своїх округах. Брати Шевченки (Олександр – в Івано-Франкську, Віктор – на окрузі з центром у Калуші) стоять не зле. Мають свою напрацьовану (підгодовану) вертикаль. Ця «вертикаль» працюватиме на мажоритарників незалежно від того, чи вони сьогодні в УКРОПі, чи, скажімо, завтра в БПП, чи в «Батьківщині»… Вертикаль, побудована мажоритарником, працюватиме в залежності від його установки. Зауважимо, наразі рейтинг партії УКРОП в Івано-Франківську значно нижчий від особистого рейтингу Олександра Шевченка.
На якого кандидата в президенти спрацює вертикаль Шевченка – наразі, мабуть, ще не відає й Олександр Леонідович. Втім, як битий бізнесмен, він безпомилково знає одне: з чинною владою треба працювати, адже захистити «Буковель» від переділу, вигравати тендери на будівництво доріг потрібно вже зараз, а не колись… Колись – буде колись. Може колись доведеться (вдасться) перерости і самих «приватівців»…, – пише ЗК.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
