Солом’яний хлоп ліпший, ніж золота дівка. Бодай капелюх на палиці – і то вже вдома господар. Так про чоловіків часом жартома каже старше покоління Тернопільщини. Чи насправді це так і що змінилося тепер? В чому нині привабливість чоловіка? Можливо, фізична сила вже не відіграє такої ролі для жінок, як 300 років тому, наприклад. Про це розмова із протоієреєм, письменником Євгеном Заплетнюком.
– Привабливість чоловіка нині змінилася? Фізична сила вже не відіграє такої ролі для жінок, як 300 років тому, наприклад?
Тут не все так просто, як може видаватися на перший погляд. Із одного боку, чоловікам XXІ століття, як ніколи раніше, не потрібно більше працювати настільки виснажливо власними руками, якщо в нього є інтелект і можливість працювати розумом. Дуже люблю афоризм який каже, що хто хоче мати хліб із маслом, той має вміти добре працювати руками, а щоб мати хліб із ікрою, то треба вже вміти працювати мізками. Однак при цьому також зовсім не варто недооцінювати силу біології. Дівчата та жінки (поки вони такими залишатимуться) все одно будуть цінувати фізичну красу, силу та добру фігуру чоловіка. Це пов’язано не лише з статевими потягом, але з іншим, більш глибоким і часто неусвідомленим бажанням обрати найкращого батька своїм майбутнім дітям. Здорові, красиві діти можуть народитися лише від здорового та красивого батька – це ж очевидно! Зрештою, сильний і красивий чоловік – це просто надзвичайно потужна естетична насолода для жінки, яка в загальній картині вимог часто є на першому місці. А тому, при рівних можливостях, на певному етапі життя дівчини чи жінки, суттєву перевагу мають чоловіки із кубиками на животі, аніж ті, хто є просто класними хлопцями з почуттям гумору та «пивними» чи «комп’ютерними » животами.
– Які взагалі переваги та недоліки мають українські чоловіки?
Особисто мені здається помилковою гітлерівська ідея поділу людства на раси за рівнем якості. Чоловіки, як і жінки, найбільш суттєво відрізняються між собою не стільки фізичними характеристиками, родовим чи національним походженням, скільки особистими рисами характеру, власним рівнем культури, освіти чи моралі. Тому, про якійсь переваги та недоліки саме українців говорити було б дуже некоректно. Ми всі різні. Між нами є як генії, так і моральні виродки, як герої, так і паскуди, як бездонно глибокі особистості, так і аж надто простакуваті. Найбільша перевага одних над одними може бути хіба в найближчому оточенні. Комусь пощастило народитися в психічно- та духовно здоровій родині, а комусь навпаки, з цим дуже не повезло. Ось це можна назвати реальною перевагою для чоловіка. Для того, щоб хлопець виріс повноцінним чоловіком, йому потрібно бачити перед собою живий приклад чоловічої поведінки, шляхетності, сили волі, впевненості у власних силах чи наснаги до боротьби. День за днем, до повноліття, а той далі, син повинен набиратися від батька маскулінності – суто чоловічих рис. Якщо такого немає, не варто дивуватися величезній кількості відкритих і прихованих гомосексуалістів у наш час. Яким може зростати хлопець, якого виховують старша сестра, мама і бабуся, та ще у школі класний керівник – жінка, та всі вчителі окрім фізкультурника – теж жінки. Повернувшись зі школи, з чоловіків наші хлопці найчастіше бачать лише сусіда-алкоголіка дядю Колю. Ось вам і сила прикладу.
– Чого українським чоловікам бракує? Чому?
Говорячи мовою психологів, я б сказав, що найбільша біда наших чоловіків, а відповідно, і тих жінок, які поруч із ними, що наші чоловіки себе не люблять. Вони не навчені себе любити та шанувати. Я вже не кажу про духовне життя! (Для того, щоб стати по-справжньому релігійним, до цього потрібно дозріти та вирости). Зараз я веду мову про очевидні та прості речі. Хто був у Європі чи десь далі, в розвинутих країнах, не міг не вражатися тим контрастом, який бачив перед собою у місцевих жителях. Чоловіки літнього віку там чисті, акуратні, доглянуті, ведуть активний спосіб життя, подорожують по світу та ходять на дискотеки, при цьому зовсім не вважаючи себе старими! Вони себе настільки люблять і поважають, що нічого не мають проти одруження на молодших від себе на десятки років українках. А що ж наші чоловіки ? Якщо не помруть від горілки до п’ятдесяти, то в шістдесят вже не мають чим себе зайняти. просто готуються помирати від нудьги! Чому так? Бо не люблять себе. Бо не звикли про себе турбуватися. (Звісно, я кажу про переконливу більшість, а не винятки. Бо так само, як у нас є нормальні мужчини, так і за кордонами не бракує людей, які себе цілком запустили).
У наших чоловіків не те, що немає звички чистити зуби щодня. Вони цілком комфортно відчувають себе приймаючи душ один раз у тиждень, і це ще в кращому разі. А в лікарню вони йдуть найчастіше тоді, коли вже надто пізно, щось лікувати. Та й до церкви теж так ходять. Подумайте, що лікарня, а тим більш – Церква може їм принципово змінити якість життя, а вони цього не цінують, чекаючи дня, коли чотири сильних чоловіки принесуть їх туди вже в на носилках, або в домовині.
Коли я їжджу маршруткою вранці на службу, то дуже добре помічаю тих людей, які на роботу їздять доглянутими та чистими, а повертаються звідти вже брудними. За кілька років спільних, хоча й випадкових подорожей ми всі там давно один одного вже вивчили. Ще простіше в такому разі помітити тих, хто на роботу вже їде брудним! Зараз я розповідаю вам про це зовсім не для того, щоб засудити наших трударів. Навпаки. Я б дуже хотів, щоб вони вирвалися з цього зачарованого кола вічного рабства, постійно живучи лише своїми обов’язками та роботою. Якби ми погано чи добре не жили, завжди є краща альтернатива нашому становищу. Чому б його не прагнути? Деякі речі дуже прості для реалізації.
Як часто наші чоловіки забувають, що вони чоловіки. Чимало з них навіть не підозрюють, що один їхній зовнішній вигляд та стиль одягу слугує відлякуванням жінок. У той час, коли українські жінки надто багато уваги, грошей та сил витрачають на підтримання на певному рівні свого зовнішнього вигляду, мало хто з чоловіків прагне в цьому їм відповідати. Наші чоловіки, зазвичай, не мають у пріоритетах турботу про власну зовнішність, начебто це справа десята. У той час, як у світі слово «метросексуал» це комплімент смаку та витонченості, згадайте лише якогось Джеймса Бонда, у нас це мало не образливе тавро, щось типу гея, а може й гірше.
Я розповідаю про це так детально не випадково, а ось чому. Як відомо, людина складається із тіла, душі та духу. І кожна здорова людина прагне дотримуватися здорової ієрархії цінностей, при якій дух керує душею, а душа – тілом. Якщо такого немає, то людина направду стає «розстроєною», пошкодженою. Звідси, й певна ціль християнського життя – навести лад із своїми почуттям, визначивши для себе справжні життєві орієнтири та цінності. Так ось, для того, щоб навчитися володіти духом, слід спочатку навести лад із душею, а щоб душа була в нормі – слід почати з тіла. Ось, між іншим, чому віруючі люди дотримують посту. Гріх не в ковбасі, а в тому, що поки людина не навчиться керувати більш грубими та дебелими своїми рисами, годі мріяти про вміння керувати більш тендітними та тонкими. Ти з цигаркою не можеш розібратися, як тут мріяти про прощення кривдника чи подолання гордині!
Ще трохи скажу про душу. Правда полягає в тому, що за своєю природою ми, люди, більше схожі до Бога, ніж до мавпи. Звичайно, не бракує й тих, кого це визначення не стосується. Тим не менше, представники нашого класу, на відміну від тварин, мають дуже багато можливостей до розвитку та вдосконалення. І саме це повинне характеризувати нас, незалежно від сфери наших особистих зацікавлень. Чим би ми не займалися, ми маємо постійно в цьому зростати та вдосконалюватися. Стан спокою для здорової людини не мав би бути властивий. Їй усе цікаво, їй все потрібно, вона хоче всього досягати. Вона якісно працює та якісно відпочиває. У цьому немає гріха. Навпаки, гріх, коли людина перестає цікавитися новим, задовольняється тим знанням, яке має. Тим більше – не цікавиться знанням про Бога, про світ чи самого себе.
Дуже прикро, що нині зникають бібліотеки та книжкові магазини на користь розважальник закладів і генделиків. Це не може не відображатися на загальному рівні народу. Зрештою, саме це й формує майбутнє нашої нації. Чудес тут годі сподіватися. Якщо чоловік вершиною своєї кар’єри вважає керування маршруткою, немає нічого дивного в тому, що його улюбленою музикою в цій маршрутці буде шансон. Всі ці речі тісно пов’язані між собою. Це ніяка не випадковість. Доктори наук частіше полюбляють класичну музику.
– У яких чоловіків жінки закохуються перш за все?
Закохуються у будь-яких чоловіків, але сил на довготривалі стосунки вистачає лише в тих парах, де обоє людей цінують стосунки. Якщо ми говоримо про міцні та повноцінні відносини чоловіка та жінки, то ми маємо чітко розрізняти стан закоханості, який доволі тимчасовий, і стан справжньої, повноцінної любові. У той час, як перша є авансом, можливістю, то над іншою треба багато працювати, ламаючи свій егоїзм і гординю. Немає такого типу чоловіків, яких люблять більше за інших. Комусь треба вчений, а когось роками вірно й турботливо чекають із в’язниці. І того, й іншого жінки можуть любити до безтями. На кожен товар є свій покупець, і певної системи тут годі шукати – її немає. Окрім того не варто забувати, що стосунки характеризуються не лише своєю тривалістю, але й якістю.
– Як на привабливість чоловіка впливають гроші і статус?
Я б дуже хотів сказати, що ніяк не впливають, але при цьому точно б збрехав. Звичайно, жінкам потрібна стабільність, можливість самореалізації чи поруч людина-авторитет, на яку завжди можна покластися. У людей заможних, особливо тих, хто сам трудився для того, щоб стати багатим, ці риси, зазвичай присутні. Тому, чимало жінок із самого початку налаштовані на такі стосунки з чоловіком, які передбачають певну матеріальну зацікавленість. Багаті чоловіки можуть показати зовсім інший рівень життя. Однак, не варто забувати, що гроші і статус чоловіка – це завжди «золота клітка». Це дуже дорога ціна людської свободи. Казку про золоту антилопу пам’ятаєте? Іноді всього цього шику може бути надто багато, і вас спочатку почне нудити від чоловіка, потім від його грошей, а потім і від самої себе.
– Від якого чоловіка жінка ніколи не піде?
Тут є дві відповіді, при чому дві однаково правильні. Із одного боку жінка не піде від того чоловіка, який буде задовольняти її основні потреби в привабливості, можливості поговорити, в чесності та відкритості, буде для неї фінансовою підтримкою, а при цьому – ще якось присвятить себе родині. А з іншого, існує безліч взаємозалежних, хворих пар, які страждають разом, і страждають порізно. Тому, в кожному конкретному випадку треба дивитися окремо. Іноді людей єднає не спільність досконалості, а однакові збочення та вади. Начебто – абсурд, але в житті так реально буває. Жінка десятиліттями живе з чоловіком який її утримує, а він за це з неї знущається. З часом їй просто необхідно, щоб він її побив, бо інакше вона відчуває себе винною за таку величезну кількість дорогих подарунків. А тут, відлупцював посилаючись на цілком видуману причину, і наче все гаразд. Її провина спала – тепер винен він. Обоє цілком задоволені та щасливо чекають нових подарунків і рукоприкладства.
– Як особисто ви дбаєте, щоб бути привабливим?
Коли я був молодий, то для мене зовнішній вигляд був чи не найголовнішою характеристикою випадкових людей. З часом я зрозумів, що людину люблять не тільки за зовнішність. Пізніше до мене дійшло, що зовнішність взагалі мало впливає на чиюсь справжню привабливість. Тим не менше, для мене завжди була важливою акуратність, чистота та відчуття смаку. Я не можу похвалитися чудовою фігурою, і мої кучері вже давно не такі пишні, як би я хотів. Однак, як тільки в мене є змога, я намагаюся хоч якось слідкувати за своїм гардеробом. Я чудово розумію, що «зустрічають по одежині». Із особистих слабостей – дуже люблю носити сорочки з запонками. Але я впевнений, що багатьом людям подобається зі мною спілкуватися зовсім не через них, а тому, що самі люди мені бувають надвичайно цікавими. Я не тільки багато пишу, але й читаю. Люблю не тільки багато говорити, але й слухати співрозмовників. А кому не сподобається, коли його слухають? Ось цим я можу бути дуже привабливим *смайлик*.’
– Який вам подобається чоловічий стиль одягу? А який не подобається? Чому?
Стиль одягу має відповідають стилю життя людини. Дуже дивно та комічно виглядають продавчині на тернопільському ринку, одягнені в вечірні сукні. А взагалі, я не надто такими речами переймаюся, щоб мати про це вже якусь усталену думку. Сам в побуті, поза храмом я можу носити, як дорогі речі, куплені за кордоном, так і щось із «гуманітарки», куплене на вагу в «Єврошопі». І не бачу тут нічого надзвичайного – я такий, як і всі інші люди. Вважаю, що одяг має бути якісним, щоб хватило на довго, та зручним, щоб він не заважав. Я категоричний противник моди, якій потрібно принести в жертву зручність та здоровий глузд.
– Як на вас впливає ряса? Чи змінюєтеся внутрішньою коли поза церквою вдягаєте одяг вільного стилю.
Дуже люблю ходити в підряснику, однак часом це буває фізично дуже незручно – я багато пересуваюся, а в мене немає ні свого автомобіля, ні карети з пажами (о горе!). Окрім того, я не люблю, щоб нам мене звертали особливу увагу. А тому, іноді вирішуючи справи поза храмом, я змушений обставинами його знімати. Жодним чином не вважаю це зрадою власної віри, чи щось таке. Пригадую одного разу ми з психологами проводили чергову програму реабілітації родин загиблих в АТО в Ниркові, там де водоспад. Був кінець серпня, ще дуже спекотно. Хто хотів, із молодших, навіть купалися там. Дивлячись на мене, одягненого в чорну та душну одежу, на фоні оголених людей у купальниках, деякі наші матері підходили до мене та дуже турботливо пропонували мені скинути все це: – Отче, скидайте вже свою рясу, ми й так знаємо, що ви отець. У відповідь я, звичайно ж , дякував за турботи, але категорично відмовлявся це зробити з однієї причини: як тільки я його зніму, я буду схожий на психолога: психологів на проекті багато, а отець Євген – один *смайлик*. Чи змінююсь я внутрішньо, змінюючи одяг? І так, і ні. Незалежно від того, в чому я одягнений, я все одно залишаюся собою. Можливо це когось здивує, але в мене немає такого, що «священик я тільки коли стою біля престолу». Так, я може не всім схожий на «середньостатистичного» служителя церкви, але ніхто від мене цього і не вимагає. Разом із одним відомим літературним персонажем скажу, що я з дитинства мріяв бути священиком, і самим собою. Поки це мені вдається.
*****
Бути чоловіком – це, насамперед, готовність брати на себе відповідальність за все, що тобі ввірено: родина, робота, здоров’я, все, що завгодно. Бути чоловіком – це бути активним і живим, не допуститися до апатії, пасивності та ліні. Сьогодні ми часто говоримо про кризу. Вона у нас і в економіці, і в політиці, і в сімейному житті, і в Церкві. Зрештою, ми оточені цими кризами! Справжній чоловік повинен їх сприймати як особистий виклик. Пригадуєте, як у відомому діалозі: – Капітане, здається ми потрапили до ворожого оточення! – Чудово, друже! Тепер ми можемо атакувати у будь-якому напрямку! Справжній чоловік не буде сидіти перед телевізором, постійно бубнячи на політиків. Він сам буде робити щось. Спочатку для своєї родини, потім – для свого будинку. А потім, якщо хватить сил, – для своєї вулиці чи міста. Хоча б для своєї вулиці та свого міста. Порошенко та Гройсман, при величезній повазі до них, вам цього робити точно не будуть. Бути чоловіком – просто та складно водночас. Просто бо, це відповідає нашій природі, ми з цим народжені. А складно, бо для цього слід прикладати свідомих зусиль. І тому, не кожного індивіда чоловічої статі можна назвати чоловіком. Подумаймо про це.
p.s. У нашій розмові я навмисно оминав теми війни, оскільки з одного боку це питання випадає з розмови про вічні та універсальні речі, все-таки це для нас цілком форс-мажор, а з іншого – це вже тема для окремої, повноцінної розмови. Вона теж мала б бути про чоловіків, про нашу мужність, сміливість та відповідальність. Переконаний, що наша війна – це тимчасово, до часу, коли перемоги будуть прагнути всі без винятку, а не лиш матері, дружини та діти наших воїнів.
Спілкувалась Наталія Лазука, видання “Про те”
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
