🧩 Російська пропаганда поширює непідтверджені звинувачення щодо Василя Андрусяка

Російські Telegram-канали Бориса Рожина та Varjag2007, а також сайт-клон if-news.ru розганяють матеріал про пам’ятник Василю Андрусяку в Снятині. Автори оголошують його «нацистським колаборантом і воєнним злочинцем», стверджують, що він як офіцер батальйону «Роланд» нібито брав участь у масових убивствах 18 тисяч євреїв у Дубоссарах, а згодом — приблизно 5 тисяч євреїв Снятина.

Цей допис побудований на змішуванні фактів, оціночних ярликів та тверджень, які не підкріплено жодним документом.

Почнімо з того, що російські публікації подають пам’ятник як чергове сучасне «прославлення нацизму». Це маніпуляція часом. Пам’ятник Василю Андрусяку в його рідному Снятині відкрили ще у 1998–1999 роках. У місті також є вулиця та музейна експозиція, пов’язані з його постаттю. Тобто йдеться не про нове рішення чи «свіжий скандал», а про давно відомий меморіал, який пропагандисти витягли в інформаційний простір для чергової атаки на Прикарпаття.

Далі — факт, який не варто заперечувати: у 1941 році Андрусяк справді був пов’язаний з українським легіоном, зокрема батальйоном «Роланд». Саме цей факт російські автори використовують як основу для ширшого звинувачення.

Проте з цього вони без доказів переходять до твердження, що Андрусяк особисто або разом зі своїм підрозділом був причетний до знищення 18 тисяч євреїв у Дубоссарах та приблизно 5 тисяч євреїв Снятина. У дописі немає:

• архівних наказів чи звітів;

• матеріалів судового розслідування;

• посилань на праці фахових істориків Голокосту;

• документального підтвердження перебування Андрусяка в Дубоссарах у момент злочинів;

• доказів його особистої участі у переслідуванні чи вбивствах євреїв Снятина.

Більше того, Український інститут національної пам’яті у довідці про Андрусяка зазначає, що батальйон «Роланд» після початку німецько-радянської війни не був задіяний у бойових діях; після цього Андрусяк повернувся на Снятинщину й очолив окружний провід ОУН. Це не є автоматичним виправданням усіх діячів того часу і не скасовує потреби в дослідженні теми колаборації. Але це прямо ставить під сумнів пропагандистський сюжет про доведену участь конкретного бійця «Роланду» в Дубоссарській трагедії.

Російський текст також навмисно стирає інший період біографії Андрусяка: з 1943 року він був одним із командирів УПА на Прикарпатті, а у 1946 році загинув у сутичці з підрозділом НКВС у Чорному лісі. Для пропаганди важливий не повний історичний портрет, а зручна формула: «пам’ятник у Снятині = сучасна Україна прославляє нацизм».

Саме так працює цей вкид:

1. Беруть реальний історичний факт — службу Андрусяка в «Роланді».

2. Додають найтяжчі звинувачення без перевірюваних першоджерел.

3. Старий пам’ятник називають «ще одним» новим доказом «нацизації України».

4. Поширюють матеріал мережею російських Telegram-каналів, сайтів-клонів та агрегаторів.

Відповідальне ставлення до історії означає не замовчувати темні й суперечливі сторінки Другої світової війни. Але воно також означає не перетворювати неперевірені звинувачення на «вирок» і не використовувати пам’ять про Голокост як інструмент сучасної російської інформаційної війни.