Сьогодні дедалі більше людей страждають від емоційного вигорання – але чи винне в цьому наше сучасне життя? Можливо, фізична, розумова і емоційна перевтома завжди супроводжували людство?
Кілька років тому Анна Катаріна Шафнер стала жертвою епідемії перевтоми. Все почалося з якоїсь розумової та фізичної апатії – за її власним висловом, “відчуття важкості” в усьому, чим би вона не займалася. Навіть звичайні повсякденні справи відбирали в неї всі сили, і зосереджуватися на роботі ставало дедалі важче.
А проте, коли вона намагалася відпочити, вона ловила себе на тому, що одержимо перевіряє пошту, наче у її поштовій скрині може раптово з’явитися відповідь на всі проблеми.
Разом із втомою прийшло відчуття емоційної пригніченості: “Я відчувала розчарованість, втратила віру і ні на що не сподівалася”.
Ці відчуття знайомі багатьом, хто отримав діагноз “перевтома”, – від Папи Римського Бенедикта XVI до Мераї Кері. Якщо вірити засобам масової інформації, ця недуга – виключно сучасне явище.
Щойно Шафнер вмикала телевізор, вона чула, яким випробуванням є сучасне життя, що вимагає від нас цілодобової активності. “Всі оглядачі погоджувалися, що наша доба – це час абсолютного виснаження енергії, найгірший за все існування людства”, – каже жінка.
Але чи це справді це так? Можливо, періоди апатії і відчуженості – така ж невід’ємна частина людського життя, як застуда і переломи кінцівок?
Анна Катаріна Шафнер, яка працює літературним критиком і вивчає історію медицини в Університеті Кента у Великій Британії, вирішила дослідити цю тему.
Результатом її досліджень стала книга “Історія перевтоми” – захоплива розповідь про те, як лікарі і філософи визначали межі можливостей людського розуму і тіла, а також – людської енергії.
Перевтома, без сумніву, є актуальною проблемою сьогодні – передусім у працівників галузей, які вимагають великого емоційного напруження, як-от медицина.
За підсумками опитування німецьких лікарів з’ясувалося, що майже 50% терапевтів страждають від “вигорання”. Медики скаржилися, що відчувають втому протягом усього дня, а вранці сама думка про роботу виснажує їх.
Варто відзначити, що чоловіки і жінки, дають собі раду з цим синдромом по-різному. Так, в одному фінському дослідженні з’ясувалося, що виснажені чоловіки набагато частіше беруть тривалий лікарняний, ніж жінки, які потерпають від схожих симптомів.
Оскільки депресія теж зазвичай супроводжується апатією і відчуженістю, існує думка, що вигорання – це евфемістична назва того самого явища.
У своїй книзі Шафнер згадує одну статтю, де говорилося про те, що вигорання – це VIP-версія депресії для фахівців високого класу. “Депресія трапляється лише у невдах, – пише автор статті. – А вигорання – діагноз переможців, точніше, колишніх переможців”.
Однак, зазвичай, ці два стани розрізняють. “Фахівці вважають, що депресія передбачає втрату впевненості в собі чи навіть ненависть або презирство до себе – у разі вигоранні такого не відбувається”, – пояснює Шафнер.
“Гнів при вигоранні, як правило, спрямований не на себе, а радше на організацію, в якій людина працює, на клієнтів, з якими вона взаємодіє або на соціально-політичну чи економічну систему в цілому”.
Вигорання також не слід плутати з синдромом хронічної втоми, який характеризується тривалим (не менше півроку) фізичним і емоційним виснаженням. Багато пацієнтів, які страждають на це захворювання, скаржаться на фізичне відчуття болю за найменшої спроби зробити яку-небудь дію.
На думку фахівців, наш мозок просто не пристосований для роботи в сучасних умовах. Ми прагнемо показати якомога кращий результат в роботі і таким чином довести собі свою цінність, і в результаті перебуваємо в постійному стресі.
Стан “бий або біжи” розвився в людини для самозахисту в небезпечній ситуації. Але якщо перебувати в ньому день у день, організм під натиском гормонів стресу починає чинити опір.
До того ж, для багатьох людей напруга не закінчується з робочим днем. Міське життя (з нашими численними гаджетами) продовжується цілодобово. Ця культура постійної “долученості” не дає людям спокійно відпочивати ні вдень, ні вночі.
Однак, історичні джерела, за аналіз яких взялася Шафнер, показали, що люди страждали від перевтоми задовго до виникнення сучасних умов праці.
Один із найраніших описів перевтоми знаходимо в роботах давньоримського медика Галена. Як і Гіппократ, він вважав, що всі фізичні і психічні захворювання пояснюються порушенням відносного балансу чотирьох рідин – крові, флегми, жовтої та чорної жовчі.
За часів християнства, перевтому вважали ознакою духовної слабкості.
Шафнер вказує на працю письменника-богослова IV століття Євагрія Понтійського, в якій йдеться про “полуденного демона”, що змушує ченця байдуже дивитися у вікно. “Цей стан пояснювали браком віри і сили волі, неначе плоть здолала дух”, – пояснює дослідниця.
Релігійні і астрологічні пояснення недуги існували аж до зародження сучасної медицини, коли лікарі почали інтерпретувати симптоми втоми як прояв неврастенії.
За тих часів медики вважали, що нерви передають електричні імпульси, а у людей із ослабленою нервовою системою ці імпульси можуть розсіюватися, як у проводах з поганою ізоляцією.
Неврастенію діагностували в цілої низки інтелектуалів – від Оскара Вайльда до Чарльза Дарвіна, Томаса Манна і Вірджинії Вульф.
Лікарі звинувачували в цьому захворюванні соціальні зміни, привнесені промисловою революцією, хоча нервові хвороби також вважали ознакою витонченості і високого інтелекту. Деякі пацієнти пишалися своєю “елітарною” недугою.
Очевидно, що протягом всієї історії людства багато людей відчували себе такими ж втомленими, як і ми сьогодні. Отже, перевтома і виснаження властиві людській природі.
Насправді ми й досі до ладу не розуміємо, що саме викликає у нас “прилив сил”, і чому вони так швидко виснажуються за відсутності великого фізичного навантаження. Ми не знаємо, чи з’являються симптоми перевтоми насамперед в тілі або розумі, чи є вони наслідком суспільного устрою або нашої власної поведінки.
Можливо, істина десь посередині: завдяки поступовому усвідомленню зв’язку між тілом і розумом стає ясно, що почуття і переконання можуть мати глибокий вплив на фізіологію. Наприклад, ми знаємо, що емоційні переживання можуть посилювати запалення і біль, а в деяких випадках навіть викликати судоми і сліпоту.
Шафнер не заперечує, що сучасне життя сповнене стресів. На її думку, це частково пов’язано з тим, що люди стають все більш незалежними – дедалі більше професій дозволяють нам самостійно розпоряджатися своїм робочим часом.
За відсутності чітко визначених кордонів багато людей надто перенапружуються. “У такий спосіб проявляється наш страх не досягти бажаних результатів і не показати, на що ми здатні, страх не виправдати очікування”, – вважає дослідниця.
Крім того, вона погоджується, що електронна пошта і соціальні мережі виснажують наші запаси енергії. “Технології, метою яких було заощадити наші сили, в дійсності самі перетворилися на чинники стресу”, – каже Шафнер.
Сьогодні нам майже не вдається залишити роботу в офісі.
Історія свідчить, що вилікувати перевтому не так і просто. Сьогодні тим, хто страждає від вигорання, пропонують когнітивно-поведінкову терапію, яка допомагає впоратися з емоційним виснаженням і визначити джерела відновлення життєвих сил.
“Методи лікування перевтоми – дуже індивідуальні. Треба самому усвідомити, що саме забирає у вас сили, а що їх відновлює”, – пояснює Шафнер.
Комусь допомагають екстремальні види спорту, а хтось вважає за краще почитати книжку.
“Найважливіше – це проводити межу між роботою і відпочинком”, – радить фахівець.
Сама Шафнер з’ясувала, що більш глибоке розуміння цієї теми допомогло їй спокійніше переживати періоди підйому і занепаду сил.
“Коли знаєш, що ти не один зіткнувся з такою проблемою, що й інші відчували те саме, нехай й за геть інших обставин – це заспокоює”, – підсумовує дослідниця.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
