Людство схильне забувати свою історію, особливо якщо ця історія пов’язана з насиллям. Все менше бажаючих вивчати історію війн і конфліктів, мається на увазі – досконально вивчати, адже це негативно впливає на самопочуття та заважає перетравленню вегетаріанського сніданку чи обіду.
Тому не дивно, що молоді люди (і не тільки молоді, а й старші за віком) не знають або вже забули, що стало причиною розв’язання другої світової війни.
Отже, не завважить трохи нагадати, як починалась друга світова війна, яка забрала 50 мільйонів життів.
Приводом для війни стали претензії Германії на частину території Польщі для влаштування транспортного коридору до міста Данцига (Гданська), проголошення Данцига вільним містом і відмова Польщі надати такий коридор. За лаштунками цього конфлікту стояв Радянський Союз, який 23 серпня, тобто за тиждень до початку воєнних дій, підписав пакт Молотова-Ріббентропа із секретними протоколами про розділ Польщі між Германією і СРСР, тобто фактично спровокував війну.
Після підписання пакту Германією була організована провокація на радіостанції міста Гляйвіц, яку нібито захопили польські диверсанти. У відповідь на захоплення радіостанції німецькі війська 1 вересня 1939 року перейшли кордони Польщі. Так це було. Здавалося б – дрібниця, провокація, а які наслідки для людства.
Значно важче з людською пам’яттю щодо подій, які передували підписанню пакту та військовим діям. Особливо погано з історичною пам’яттю у керівництва держав, що входять до Євросоюзу, та у керівництва США.
Отож, почалося все у 1933 році, коли до влади в Германії прийшла націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини (NSDAP), очолювана Адольфом Гітлером. Так, саме робітнича і соціалістична, з відповідною соціалістичною програмою у 25 пунктів, серед яких націоналізація усуспільнених трестів, участь робітників у розподілі прибутків крупних підприємств, значне збільшення пенсійного забезпечення, негайна передача великих магазинів у комунальну власність і ще багато інших дуже привабливих положень. Цікаво, що цю програму видавав за свою кандидат у Президенти України Сергій Каплін у 2019 році.
Втім, Адольф Гітлер мав і свою особисту програму, викладену у книзі “Mein Kampf”, програму реваншу і голокосту. На переконання Гітлера, Німеччина мала двох заклятих ворогів: зовнішнього – Францію, яка поставила Германію на коліна Версальським мирним договором, і внутрішнього – євреїв.
За Версальським договором Німеччина втрачала до 15% своїх територій, Рейнська область перетворювалась у демілітаризовану зону, армія кількісно обмежувалась 100 тисячами, без важкого озброєння та авіації, обов’язкова військова служба скасовувалась тощо. Репарації (матеріальне відшкодування за нанесену шкоду) були настільки великими, що їх Германія закінчила виплачувати аж у … 2010 році. Коротше кажучи, переможці зробили все для того, щоб Германія не відродилась як сильна держава.
Тому Гітлер, ставши канцлером Німеччини, доклав всіх зусиль для розірвання кайданів Версальського договору. У цьому він отримав підтримку більшості населення держави, яке теж вважало Версальський договір національною ганьбою та гнобленням з боку переможців.
У березні 1935 року в Германії було введено загальну військову повинність. По суті, це було розірванням Версальського договору, а для Франції і Британії – привід для війни. Але і Франція, і Британія зробили вигляд, ніби нічого не сталось.
7 березня Гітлер ввів війська у Рейнську демілітаризовану зону. Ще один привід для війни, бо такі дії Германії розцінювались як агресія. Проте, Британія і Франція навіть не ворухнулися.
Гітлер припиняє постачати вугілля в рахунок репарацій. З боку переможців – тиша.
У 1938 році Гітлер приєднує до Германії Австрію (аншлюс), причому переважна більшість населення Австрії підтримала таке рішення під час плебісциту. Це вже кричуще порушення Версальського договору. А що ж Франція та Британія? А нічого.
У березні 1939 року Гітлер захоплює Чехословаччину і розділяє її на частини, приєднавши Судетську область, населену переважно німцями, до Германії. Перед цим у Мюнхені Германією, Францією, Британією та Італією було підписано відповідну угоду про розділ Чехословакії, яку чехи і словаки назвали Мюнхенською зрадою. А британській прем’єр-міністр заявив англійцям, що він привіз їх мир.
Всі ці мовчазні, по суті, поступки тільки заохочували Гітлера до остаточного знищення Версальського договору. До наступного кроку – до 1 вересня 1939 року залишалось менше півроку.
Тепер зрозуміло, що якщо б на будь-якому з цих етапів агресивна політика Германії отримала належну відсіч, не було б війни світового масштабу. А вже після Польщі приборкати Гітлера було вже дуже важко. В 1940 році нестримну агресію Германії відчула на собі Франція, яку розгромили за два тижні.
А тепер наведемо “етапи великого шляху” ще однієї держави, яка формально виникла у 1991 році після розвалу СРСР, але бажає створити нову імперію на руїнах колишньої “імперії зла”:
– військова допомога у війнах республіки Сербії (1991-1999);
– громадянська війна у Таджикистані (1992-1993);
– військова допомога у збройному конфлікті Придністровської Молдавської республіки і республіки Молдова (1992)
– осетинсько-інгуський конфлікт (1992);
– перша російсько-чеченська війна (1994-1996);
– дагестанська війна (1999);
– друга російсько-чеченська війна (1999-2003);
– російсько-грузинська війна (2008);
– захоплення Криму (2014);
– російське вторгнення на Донбас (2014);
– участь у громадянській війні у Сирії (2015-2020)
Замислимося – а чи не схожа ситуація, коли провідні європейські держави – Британія і Франція, при потуранні США (свого часу США позичили Германії гроші для погашення її боргів по репараціях; у свою чергу, отримавши ці кошти, Британія і Франція мали віддати їх США в рахунок наявних боргів за економічну допомогу США в роки війни) фактично заохочували до агресивної політики Германію у 1935-1939 роках, і ситуація, що склалась у Європі після 1991 року, коли реакція Європейського союзу і НАТО на прояви агресивної політики Росії обмежилась офіційним засудженням та економічними санкціями, що вже не так і боляче вдарили по Росії. Муляють, як гвіздок у чоботі, але йти можна.
З одного боку – санкції, з іншого – Північний потік-2 та Турецький потік, будівництво яких фінансується, у тому числі, і за рахунок західних кредитів. Нічого не нагадує? Коли виникає дилема – стати на бік жертви агресії чи залишитись у добрих відносинах з агресором, чомусь члени G-7 та G-20 вибирають добрі відносини з агресором. Хоча ні – вибирають гроші, які можна заробити на агресорові.
Складається враження, що і Євросоюз, і НАТО ще не замислювались над питанням – а що вони будуть робити, коли (не дай боже) Росія поглине Білорусь і Україну та впритул наблизиться до східних кордонів НАТО?
Чи не буде запізно посилювати дипломатичний, економічний і, боже збав, військовий тиск на агресора, який вже зараз обіцяє застосувати до своїх кривдників ядерну дубину? Як вони будуть спиняти Росію, якщо вона порушить кордони Естонії чи Молдови – лупасити по своїх? Та й чим вони будуть спиняти агресора ?
Вже сьогодні Україна, Польща, Литва, Естонія та Латвія всерйоз стурбовані імперськими амбіціями східного сусіда. Бо є підстави для історичних паралелей, бо ще жива пам’ять про вистелені людськими кістками шляхи до Сибіру і Колими. Вам так не здається?
Джерело: https://censor.net/ru/b3221644
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
