Небезпеку, що криється в різких заявах російських представників у Тристоронній контактній групі в Мінську, не варто недооцінювати.
Про це пише Віталій Портников.
Маленька переможна істерика
Голова делегації Росії у Тристоронньої контактній групі (ТКГ) Борис Гризлов зробив жорстку заяву, в якій звинуватив українську делегацію у зриві переговорів і відмові вживати додаткові заходи із припинення вогню на Донбасі. Гризлов попереджає, що будь-які спроби Києва змінити Мінські домовленості, зокрема й у черговості виконання заходів, можуть призвести до непоправних наслідків.
Незабаром стало відомо, що пана Гризлова взагалі не було на засіданні, підсумки якого він коментував.
Представник маріонеткової “влади” окупованого Луганська Владислав Дейнего, який також бере участь на засіданнях ТКГ, вимагає від Києва підписати додаткові документи, які зобов’язують обидві сторони не стріляти та – що найголовніше – встановлюють прямий зв’язок між сторонами конфлікту. Тільки в цьому разі так звані “народні республіки” зможуть відмовитися від нещодавно запровадженого ними режиму повної бойової готовності.
Що ж до черговості виконання пунктів Мінських угод, так кожен, хто цього захоче, може переконатися: перший пункт цих домовленостей передбачає повне припинення вогню, а другий – відведення важкого озброєння. І про необхідність виконання цих пунктів українська сторона нагадує російській уже п’ять років поспіль.
Риторика Гризлова тієї ж природи, що й парад Путіна
Однак жорстка риторика Гризлова є цілком зрозумілою. Вона – тієї ж природи, що й рішення президента Володимира Путіна про проведення параду 24 червня.
Коли ухвалювалося рішення про анексію Криму й окупацію Донбасу, ціни на нафту ще перебували на “космічному” рівні, добробут росіян зростав. Зараз, переконаний, російському керівництву просто нема чого більше запропонувати населенню, окрім параду й “захисту російськомовного населення” – і це в умовах продовження епідемії коронавірусу, з якої Росія виходить із великими труднощами.
Коли в авторитарних режимів не виходить із хлібом, вони згадують про видовища. Парад – видовище. І таке ж видовище – маленька переможна війна з тими, хто зазіхає на “русский мир”.
Сама війна сьогодні навряд чи потрібна Путінові. Однак присмак війни – це теж частина вистави. Спектаклю, який розігрується і для росіян, і для українського керівництва.
Росіяни повинні переконатися в тому, що їхній президент не здає своїх позицій, а його представники в Мінську не дають спуску українській делегації та викривають всі її “авантюри”.
А український президент Зеленський, за задумом Кремля, повинен відмовитися від будь-яких своїх ініціатив щодо врегулювання ситуації на Донбасі й погодитися із “планом Путіна”. Перший пункт цього плану – прямі контакти українського керівництва з маріонетками з окупованих Донецька та Луганська.
А якщо таких контактів не буде – що ж, тоді знову може бути війна. Адже “війська народних республік” уже приведені до стану підвищеної бойової готовності.
Тому небезпеку, що криється у різких заявах російських представників, не варто недооцінювати.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
