Донька Героя Небесної Сотні Сергія Дідича із міста Городенка Івано-Франківської області, котрий загинув під час сутичок на Майдані 18 лютого 2014 року, Ірина вразила мережу щемливою розповіддю про тата.
Зворушливий пост зі щирим зізнанням у тому, наскільки їй тяжко говорити і згадувати про смерть, вона опублікувала на своїй сторінці у Facebook, поділившись також сімейними світлинами. За короткий термін він набрав понад 4000 лайків, декілька тисяч поширень і сотні коментарів зі словами підтримки.
“А ви знаєте, що у мене тато загинув? 6 років тому. В Києві. На Майдані. Не пам’ятаю, чи писала я про це тут прямо. Мабуть, ні. Я була дитиною коли його вбили. Мені було 12. Того дня я повернулася зі школи додому. Робила уроки. Дивилася прямі трансляції з Майдану. Вогонь. Колеса. Крик. І гордилася своїми батьками, що вони там. А потім дізналася, що мого тата вбили. Мого тата”, – почала Ірина.
Дівчина зізналася, що до цього часу вже навіть забула відчуття доторку тата, його голос вона згадує тільки в найглибших снах, а посмішку вже не знаходить навіть в інших людях. Водночас додала, що раніше не писала про рідну людину стільки, як цього разу, оскільки про смерть їй говорити, а іншим людям слухати – незручно.
“От скажу я вам: “Привіт. Мій тато на Майдані загинув. І так, я з цим живу”. Так плачу коли про жертовність говорять. Коли беркутівців у Росію відпускають. Коли “дегероїзують”. Коли б’ються за соцдопомогу. Коли вирішують, хто за кого має помирати. Але ж живу”, – підкреслила вона.
Ірина додала, що зазвичай у такому випадку люди мовчать, не знаючи, що їй відповісти. Або ж обіймають, хоча краще від цього стає лише їм, але не їй.
“Вибачте, пані викладачко. Чому я вас не слухаю? Знаєте, сьогодні 18 лютого. Уже 14 година. Десь в цей час 6 років тому мого тата вбили. Але ще не опізнали. Вибачте, друзі, я на збірку не прийду. Просто зараз 19 година. 18 лютого. 6 років тому я почула, як кричить моя бабця. Бо її сина вбили. Мені зараз складно зорієнтуватися. Адже я досі цей крик чую. Вибач, мамо. Але я не можу з тобою сьогодні говорити. Як і ти не могла говорити зі мною в цей день 6 років тому… Але я не скажу вам того. Бо про смерть говорити незручно”, – поділилася переживаннями Ірина.
Вона також зауважила: не знає, що відповідати маленьким дітям, коли її запитують, мовляв, де твій тато. Адже вони в більшості не знають, що таке смерть, та ще й такої рідної людини. А остання настільки сильно вплинула на її життя, що тепер дівчина навіть не може думати про, наприклад, якісь стосунки із хлопцями.
“Привіт, Іра. А чому ти ні з ким не зустрічаєшся. Привіт. Ну знаєш. Єдиного чоловіка, якого я любила, вбили. Теж чоловіки. І я тепер взагалі чоловіків боюся трохи, насправді. Іра, а ти уявляла собі своє весілля? Так. Смішно. Але коли мені було 12, то мій тато сказав, що хоче зробити мені красиве весілля вдома. З друзями і літніми квітами. Але знаєш, його вбили 6 років тому. І жодне весілля вже не буде таким, яким би він його зробив”, – зізналася Ірина, підкресливши, що точно такого б уголос не сказала нікому.
Не змогла б вона розповісти про ці переживання і в інтерв’ю, бо нікому не потрібна її правда, натомість всі прагнуть отримати від цього ще одну сльозливу історію загальними фразами.
Ірина підкреслила, що може навести ще багато подібних прикладів, коли про смерть говорити незручно, бо про неї просто ніхто вже не хоче слухати.
“Я буду ковтати сльози десь в кутку кімнати. Бо шо я вам скажу? Ви ж і так не зрозумієте. І не маєте розуміти. І надіюся ніколи не зрозумієте. Вам зручно говорити про Героїв. Про Подвиги. Про Історію. Про Гідність. Про Свободу. Про Людяність. Про Майдан. Але про смерть вам говорити незручно. Ви маєте знати. Мій тато загинув на Майдані. 18 лютого. Бо якщо ви цього про мене не знаєте, то ви нічого про мене не знаєте. Смерть частина мого життя. І вашого теж”, – підсумувала донька Героя Небесної Сотні, додавши фото, які назавжди закарбували її родину ще щасливою.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
