Після Великодня настає найулюбленіший день всієї української молоді – Поливаний понеділок. Вулицями бігають хлопці з пляшками, відрами та іншими підручними засобами, наповненими водою, і шукають “жертву”.
Біля місцин з фонтанами, озерами, річками та іншими водоймами розгораються справжні баталії, незважаючи на те, що в ці дні частенько буває досить холодно. Але більшість учасників цих “бойових дій” та простих перехожих, які випадково потрапляють під “вогонь”, навіть не здогадуються про походження цієї традиції.
Споконвіку вважалося, що вода у великодній понеділок стає цілющою, приносить щастя та здоров’я. Тому люди обливали не тільки один-одного, а й себе теж. Цей день пов’язували передусім з духовним весняним очищенням.
Якщо повернутися до язичницьких часів, весняне купання та обливання мали магічне значення. Предки вірили, що так вони викличуть дощі та матимуть гарний врожай, очистяться та вилікуються від різних нездужань. Обливали водою і худобу, і птицю, бджіл з вуликами, пастухів та коней перед початком польових робіт.
Хворих на епілепсію, жовтяницю чи лихоманку несподівано обливали водою, якою заздалегідь обмивали ікони, срібні предмети чи півня. Якщо підозрювали, що на людину наслали пристріт (чи вроки), то перед тим як її облити, воду пропускали через клямку. Вірили також, якщо раптово вилити воду на відьму, то вона не зможе шкодити. Існувало також повір’я, що утопленики або самогубці могли затримувати дощ, тому в посушливі часи їх могили також обливали водою.
На Поліссі колись вважали, якщо облити господиньку в цей день, її корова даватиме більше молока.
В козацькі часи, другий день Великодня був Днем Богородиці. Саме вона є берегинею роду і міцного шлюбу. Тому більшість традицій цього дня були пов’язані із залицяннями.
З давніх-давен юнаки з відрами повними води ще вдосвіта ходили по хатах, де жили дівчата на виданні, та обливали їх. А ті натомість дарували хлопцям писанки на знак вдячності. Адже вважалося, що облита дівчина швидше вийде заміж за коханого хлопця.
Зустрічалися звичаї, коли дівчина мала встигнути подарувати юнаку писанку, щоби той її не обливав, або ж дівчата ховали писанки за пазухою, а юнаки намагалися їх відібрати (але це вже більше схоже на залицяння, чи не так 🙂 ). Такий звичай, наприклад, був широко розповсюджений на Гуцульщині: після символічної боротьби, отримавши нагороду (писанку), юнак вів дівчину до води і обливав.
Вважалось, якщо дівчина повертається додому суха – це для неї ганьба. Тож дівчата хотіли, щоби їх облили, адже це свідчило про серйозні наміри парубка, котрий зазвичай обливав тільки ту, яка йому подобалась. Відповідно, на знак взаємності він отримував писанку або вишиту хустину. Щоправда це означало, що танцювати на великодніх святкуваннях він має тільки з нею.
Колись на Закарпатті дівчат штовхали у річку, тому вони і близько не підходили до води. Але хлопці не здавались – хапали якусь і несли до потічка. А в одному із сіл цього району юнаки приходили до дівчини на виданні та кричали під вікном “Прийшли мити”. Коли вона виходила, їй тричі лили воду на руки. Вона вмивалась і дарувала парубкам писанки.
На Прикарпатті поливаний понеділок має ще одну назву – волочільний. Дуже цікава традиція, про яку, на жаль, уже ніхто не пам’ятає. Заміжні молодиці влаштовували у себе свято: парубки і дівчата могли приходити до них і танцювати до схочу. За кожен танець хлопець отримував писанку від своєї партнерки.
Юнаки ж бігали від дому до дому, збираючи крашанки та писанки – волочилися, як кажуть місцеві. Щоправда дехто каже, що волочільний понеділок походить від традиції відвідувати всіх родичів та знайомих у перший день Великодня. У цей день діти юрбою ходили від хати до хати з гостинцями.
У деяких регіонах існує звичай, що діти йдуть до хрещених батьків, а ті готують для них подарунки. На Поліссі все відбувається навпаки: хрещені відвідують своїх похресників і приносять їм гостинці.
Взагалі у різних містах поливаний понеділок святкують по-різному. Переважна більшість молодиків бігають по вулиці, підстерігаючи перехожих.
Але у Львові, наприклад, всі бажаючі можуть піти до Шевченківського гаю, де їх навчать народним танцям та українським гаївкам та веснянкам. Ужгородці можуть розтягнути поливаний понеділок на кілька днів: спочатку хлопці обливають дівчат, потім дівчата – хлопців, а далі вже хто як захоче.
А ще у деяких селах молодь вдосвіта ходить від домівки до домівки і перевіряє, хто ще досі спить. Ви, напевно, здогадалися, що відбувається далі 🙂 З хлопцями тут суворіше, на них можуть кілька відер вилити, а дівчат шкодують – поприскають кількома краплями.
До речі, в інших народів звичай з обливаннями теж існує або, принаймні, існував. Наприклад боснійці у цей день традиційно купаються у джерельній воді. А жителі Сербії обливають будинки, виганяючи нечисту силу. Однак роблять вони це у поливану суботу. В нас, до речі, є схожий звичай: дехто на Поливаний понеділок обливає водою зовнішні кути будинку, щоб очистити дім від усього лихого.
Поливаний понеділок – не просто день бешкетників. Він має своє значення, свій символізм та свої традиції. На жаль, сучасний світ далеко втік від мудрості пращурів і такі речі помалу втрачають своє сакральне значення.
Сьогодні це просто весела звичка, яка частенько переходить межі здорового глузду. Але якщо в цей день вам все ж таки не вдасться залишитись сухим, не зліться.
Кажуть, сердитися не можна, адже це на здоров’я та на щастя
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
