Ними бавляться діти, але цікавляться і дорослі. Ляльки можуть бути не лише “Барбі”. Вони можуть бути схожими на нас, їх буквально можуть виготовити на замовлення за нашою фотографією.
Або це можуть бути наші улюблені герої чи персонажі: Кузьма Скрябін, наприклад.
У міжнародний день лялькаря, який відзначають 21 березня, УП.Життя розповідає історію українського майстра, який створює свої унікальні іграшки з полімерної глини.
Теплі іграшки франківського майстра
Франківець Богдан Савлюк уже кілька років створює мініатюри з полімерної глини: козаків, гуцулів, упівців, сучасних військових та артистів.
Але потім виявилося, що вони стали не дуже іграшками, а мініатюрами, які полюбили й дорослі.
– Спершу я хотів робити українські іграшки, які були б альтернативою Губці Бобу чи Спайдермену. Це була першопричина.
Перший рік було нелегко фінансово. Замовлень було небагато, тому Богдан підпрацьовував у місцевому інтернет-сайті, а також їздив на фестивалі в Чернівці, Косів, знайомив мініатюри з людьми.
Я мав добряче терпіння, – сміється. – Але дотерпів – і пішло.
Тепер уже він відмовляє в частині замовлень, якщо розуміє, що не встигне до потрібної клієнту дати через довгий список інших замовлень.
Кожну мініатюру створює власноруч. Він не має окремої майстерні. Працює вдома.
Сміється, що для такої роботи достатньо одного квадратного метра.
Більшість його робіт – спецзамовлення, коли люди замовляють “мультяшні” образи своїх рідних, близьких чи відомих людей за фотографіями.
Для мініатюр замовляє бельгійську глину – українська не підходить для такої роботи, не слухається.
Щоб створити героя, спершу майстер створює білий квадратик – основу тіла. Доліплює до нього “ноги”. Штани, наприклад, і взуття. Запікає.
Додає підставку – запікає. Доліплює одяг – знову у піч. Насамкінець, додає обличчя. Воно в мініатюрі найскладніше:
Чим менша мініатюра, тим менше людина на себе схожа.
Мініатюра – це 8 сантиметрів. За пропорціями, обличчя має десь 2 см. І в них треба вкласти міміку, щоб людина була на себе схожа – це важко.
Тому головним у мініатюрі є саме обличчя, люди найперше дивляться на лице і на усмішку. Голови вдається добре зліпити не завжди з першого разу.
У мене є коробочка з головами, які не вдалися, – розповідає майстер. – Мушу інколи переробляти, буває, не виходить і з третього разу.
От Кузьму робив і не виходило. Мусив йому окуляри на обличчя одягнути, щоб був на себе схожим. Є обличчя, які в мініатюрі не вдаються, не схожі на себе.
Тому бували випадки, коли Богдан просив вибачення і відмовляв клієнту. Не хотів висилати мініатюру, яка йому самому не подобалась.
Майстер не рахує, скільки іграшок зліпив за ці роки. Каже, що просто працює “по кайфу”.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
