Направили мене якось у відрядження в сусіднє місто.
А у мене там друг дитинства живе.
Давно не бачилися, домовилися зустрітися в невеликому затишному ресторані. Друг прийшов при всьому параді, відразу видно – не бідує. Посиділи, поговорили про те про се, повечеряли. Неподалік від нас влаштувалися дві зовсім ще молоденькі дівчини, одна з яких просто очей від мого друга відірвати не могла.
Дивлячись на таке відверте загравання, я, кивнувши в бік столика, за яким сиділи дівчата, «просвітив» друга, мовляв, чекай, на тебе відкрилося полювання.
Той подивився в бік мого кивка.
Мабуть, цього виявилося достатньо для наступного кроку, тому що ця дівчина взяла серветку, щось на ній швиденько написала, встала і йому цю «записку» передала. Усередині виявився телефонний номер.
Друг з незворушним обличчям дістає ручку, щось пише у відповідь і передає серветку назад. Ніколи не бачив, щоб так швидко у людини змінювався вираз обличчя – щойно усміхнена дівчина виглядала так, як ніби їй в метро ногу віддавили. В наш бік вона більше жодного разу не глянула.
Цікавість узяла гору, і я запитав: «Що ж ти таке там відповів?». Він, дивлячись на мене безневинними очима, видав: “Квартира, машина – в кредит. Діти і дружина-спортсменка – у власності”…
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
