Молода мама з Івано-Франківська, успішна спортсменка та улюблениця дітей із садочку в Коломиї. Ці троє жінок поміняли мирне життя на солдатські чоботи та взяли до рук зброю. жінки
Нині всі троє служать на Луганщині у складі 10 окремої гірсько-штурмової бригади, пише Репортер.
Добра Джулія
Франківчанку Юлію Дзундзу побратими називають Джулією. До війська вона пішла у липні 2016 року. Хотіла ще раніше, але на початках жінок взагалі не брали, та й потім не дуже.
Юлія Дзндза та Ірина Бабурова. Кажуть, на війні нема різниці між чоловіком та жінкою
«Служити можуть усі, головне – бажання, – говорить Юлія. – Не жаліюсь, мені навіть подобається. До хлопців дуже звикла. Той рік з ними, цей рік. Ставляться до мене добре, їсти готують. У кімнаті в нас тепло. Єдине – за донькою дуже сумую».
До теми: Як Ганна Василик з Коломийщини стала мамою для всієї 10 бригади (ФОТО)
Каже, доця знає, що мама військова, але Юля завжди каже малій, що на роботі працює з документами. «Вона так усім і розповідає, – посміхається жінка. – Донька ще не зовсім розуміє, та й я не хочу, аби знала. Для дитини це може бути травматично».
Зараз Юлія на ротації у Луганській області. Розказує, що жінок тут служить багато і кожна по-своєму – велика молодець.
Перший раз в АТО Юлія потрапила в липні 2017 року, а виходили звідти аж наприкінці квітня 2018. І зараз знову з жовтня на передовій.
«Тут до всього звикаєш, – зітхає жінка. – Найтяжче – втрачати. От, зранку сідаєш снідати з людиною, а на обід вже кажуть, що її нема…».Різко переводить розмову й розпитується, яка у Франківську погода, бо в них вчора пішов сніг, трохи морозець притискає.
«І сьогодні паде. Вітру вже нема, гарно так, – говорить Юлія. – Не мерзну завдяки директору школи, де моя доця вчиться. Вони мені гарні речі передали. Дуже вдячна їм, а ще Мар’яні Смаль. Вона теж молодець».
Тендітна силачка
«Я так і знала», – сказала мама, коли дізналась, що я йду служити», – сміється коломиянка Ірина Бабурова.
Вона підписала контракт у квітні 2017 року. Теж хотіла піти швидше, але на бойові посади жінок не брали, а діловодом, кухаркою чи зв’язковою Ірина бути не хотіла. Зараз Ірина також на Луганщині. І це її друга ротація.
«Першого разу батьки не знали, що я в АТО, – розповідає Іра. – Казала, що на полігоні чи на курсах. Зізналася тільки, коли вернулися, через дев’ять місяців. Зараз знають. Все одно кажу, що далеко від ворога. Краще, аби батьки не знали. Це мій вибір і не хочеться, аби вони через нього переживали й сивіли».
Цікаво, що Ірина – майстер спорту міжнародного класу, чемпіонка Європи серед юніорів з пауерліфтингу, неодноразова призерка чемпіонатів України. Цим видом спорту займається 12 років.
Ірина Бабурова з прапором “десятки”
«Побратими спершу навіть боялися, а я сміялась, що зі штангою борюся, а не з людьми, – каже Бабурова. – Називають мене Мацьонька чи Дрібонька з моїм ростом – 150 і 47 ваги. Спочатку постійно хотіли щось помогти, принести, піднести, мовляв, ти така маленька. Я довго з цим боролась. Зараз уже всі на рівні».
Хоч Ірина і спортсменка та звикла долати труднощі, але згадує, що довго не могла призвичаїтись до побутового життя «на нулі», без води та власного простору.
«Тут переважно самі чоловіки і їм простіше, – говорить Ірина. – Та й жити в бліндажах було непросто, а зараз звикла. Привілеїв у мене ніяких. Лише помітила, коли приїздила на позиції, то всі різко припиняли матюкатися, намагались поголитися».
Ірина говорить, що нині на війні немає різниці між чоловіками та жінками.
«Спорт гартує по-своєму, армія – по-іншому, – впевнена Бабурова. – Я була дуже вільна, незалежна. А в армії є колектив і є наказ, який не обговорюється».
У вересні 2018 року в Коломиї проходив чемпіонаті України з пауерліфтингу. Іра виборола перше місце. При власній вазі 46 кг Бабурова показала такі результати: присід – 100 кг, жим – 60 кг, тяга – 130 кг.
Каже, в залі було більше військових, ніж спортсменів. Побратими прийшли підтримати – з прапорами бригади.
Бойова Таня
Кардинально змінила життя і Тетяна Бурмас із Коломиї. Жінка звільнилась з роботи, де працювала помічницею вихователя у дитячому садку. У 2016 році підписала контракт на службу в «десятці».
«Чому? Не за гроші, як більшість думає, – відрізає Тетяна. – Ні, то була мрія з дитинства. Хотіла бути військовою, певно, від діда передалося. Я хотіла у школу міліції, але не вийшло. Коли дізналася, що в Коломиї буде дислокуватися 10 бригада, сказала чоловіку, що йду. Він був не проти, але переживав».
Каже, після першої ротації, як повернулась додому, чоловік сказав, що більше її саму нікуди не відпустить і йде з нею. Лишив роботу і теж підписав контракт. Нині вони обоє на Луганщині. Тетяна говорить, що обом там таки легше. Але дуже сумують за дітьми. Вдома їх чекають 10-річна донечка та 17-річний син.
Нині Тетяна Бурмас на ротації з чоловіком. Він теж підписав контракт і пішов служити
«Перша ротація – дев’ять місяців. То була перша в житті розлука, коли я так надовго їх залишила, – розповідає Таня. – Коли дзвонила й чула глоси, сліз не могла стримати. Заборонила їм казати, що вони сумують за мною. Зараз донечка говорить, що пишається мамою, що хоче бути схожою на мене».
За словами Тетяни, недалеко біля них є школа, і на Миколая діти дарували військовим шоколадні миколайчики, а перед тим ще вітали на День збройних сил.
«Діти поважають, але тримаються осторонь, все-таки бояться військових, – зітхає Таня. – Надіємося, що скоро воно все закінчиться. Не буде того страху, і батьки будуть зі своїми дітьми зустрічати Різдво. Дуже б хотілося».
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
