З найбільшого бруду й безладу Він здатен витягнути добро. Його Милосердя — це наша велика надія і підстава стійкої радості.
Кілька років тому ми з чоловіком переживали дуже тяжкий період. Брат мого чоловіка наклав на себе руки. Тим, хто став опорою для всіх, був мій чоловік — він перейняв завдання опіки та організаторства з батьків, які з полегшенням скинули весь свій біль на нього.
Потім прийшла смерть усіма любленої бабці — «невід’ємної частини дому». Далі були проблеми з зачаттям дитини і страх, який у моєму серці знайшов собі приготоване місце і розпанувався як цар.
Якоїсь миті я просто перестала вірити, що все буде добре. Було тільки погано й тяжко. Ми з чоловіком віддалялися одне від одного, кожен самотужки «збирав себе докупи» по смерті брата. У серці я мала переконання, що Бог хоче мене «дістати» і Йому це цілком вдається.
Тут я мушу трохи відступити вбік. Після дзвінка з повідомленням, що чоловіків брат пішов на самогубство, ми одразу ж поїхали з чоловіком до свекрів. Коли я лиш увійшла до їхнього дому й побачила мертве тіло — застрягла в коридорі, не знаючи, що далі робити. Коридор був малий і тісний. Я стояла між двома зачиненими дверями: за одними була смерть, за другими — охоплені розпачем батьки, чий син щойно покинув життя.
Я не знала, за якими дверима тяжче — обидва виклики були дуже вимогливі. Й тоді я почула дуже сильні слова у собі: «Ісусе тихий і сумирний серцем, зроби наші серця подібними до Твого». Я вчепилася за них як за рятівне коло, вони не сходили мені з вуст протягом цілого довгого часу жалоби. Я повторювала їх, абсолютно не розуміючи, що вони означають.
Із великою недовірою я приймала те добре, що інколи ставалося. Насамперед поїхала (після посилених умовлять подруги) на «Фундамент» — ігнатіанські реколекції. Відтоді розпочався процес мого навернення, революції в моєму серці та істинного шукання Бога. Йдучи стежкою чергових реколекцій, які я постійно продовжую, я відчуваю, як Бог відкриває моє серце, очі та зрештою виливає на мене широке джерело благодатей. І найкраще — те, що ця революція триває постійно!
Бог поблагословив нас із чоловіком двома донечками. Ми пережили три сильні кризи у подружжі — з яких спільно виходили, тримаючись Бога: відновлювали шлюбні присяги, ввіряючи наші стосунки Матері Божій у Помпейській новенні. Бог відкрив мені очі на велику кривду, якої я завдавала чоловікові, не маючи жодного усвідомлення щодо нашого мешкання у домі моїх батьків. Ми долучилися до Домашньої Церкви і взамін отримали спільноту, яка нас підтримує.
Кожні реколекції — це велике прибирання у моєму серці. У той момент, коли вже була певна, що впоралася з травмою самогубчої смерті, на третьому тижні реколекцій, під час роздумів над Страстями Господніми, Ісус показав мені, що… я абсолютно не вірю в спасіння чоловікового брата. Цілі роки порядкування в серці й голові пішли вітром, бо я… знову почала боятися. Я дуже чітко побачила, що під час тих тяжких моментів моє серце весь час перебувало в темряві страху.
Слова «Ісусе тихий і смиренний серцем», окрім того, що привели мене до молебню до Найсвятішого Серця Ісуса, надалі залишалися геть незрозумілими. Й тоді, коли я сказала Ісусові, що не вірю Йому в питанні спасіння «мого» самогубці, Він мені сказав: «І не з такими (грішниками) даю собі раду!» — і усміхнувся. Лише тоді Ісус дав мені благодать розуміння й довіри. Довіри, що в Його безконечно милосердному серці кожен може знайти пробачення. Темний коридор із замкненими дверима заповнився світлом Його слів.
І тоді я нарешті зрозуміла, що Ісус у ті найчорніші моменти мого життя просто кричав мені у саме вухо, що Він поруч і що Його милосердя безмежне. Це таке очевидне, правда? А я кілька років жила у переконанні, що під час травматичних пережиттів Бог не тримав мене за руку, а тільки «добивав лежачу».
Я не зуміла знайти нічого доброго в подіях того періоду, лише біль і страждання. Ісус це змінив. Він показав мені, що від самого початку не тільки був зі мною, але й кричав до мене про своє любляче Серце. Ми ж бо стільки чуємо слів про милосердя у церкві — чи не щохвилини! Та це залишається гаслами, доки не буде усвідомлене.
Ну ось. Для мене, власне кажучи, то були гасла, а тепер стало правдою. Гаслом було для мене й те, що в тягарях Бог нас підтримує сильніше. Тепер я це знаю. І бачу, що з найбільшого бруду й безладу Він спроможний вивести добро. Що Його Милосердя — це наша велика надія.
Я перестала боятися…
Юстина
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
