Протоколи, докази, перевірки всіх реєстрів – це все повинен здійснити ТЦК
Інструкція зі складання ТЦК протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затверджена наказом Міноборони, імперативно визначає, що до протоколу долучаються докази, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Про це йдеться в матеріалі sud.
Докази, які долучаються до протоколу, повинні містити достовірну інформацію, відповідати вимогам законодавства та правилам діловодства.
Обов`язок щодо збирання доказів та оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення покладається на уповноважену особу, яка складає протокол.
При цьому згідно примітки до ст. 210 КУпАП положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Отже, якщо ТЦК стверджує, що особа порушує правила військового обліку, бо даних про неї немає у Реєстрі «Оберіг», а особа, зі свого боку, стверджує, що стоїть на обліку, то до такого протоколу ТЦК мають бути долучені як докази відомості, які підтверджують здійснення ТЦК перевірки даних в інших реєстрах і базах даних.
Обставини справи
25 липня 2024 року позивач звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області, в якій зазначив, що 15.07.2024 він прибув до ТЦК з метою з`ясування обставин відсутності його даних в Єдиному державному реєстрі «Оберіг».
Того ж дня, щодо нього було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП та одночасно винесено постанову про адміністративне правопорушення, якою його визнано винним та накладено штраф 17 000 грн.
З оскаржуваною постановою він категорично не погоджується та вважає її незаконною, оскільки після закінчення шкільного навчального закладу він був на обліку в Луцькому військкоматі як призовник.
Під час оновлення своїх військово-облікових даних було виявлено відсутність в Єдиному державному реєстрі призовників. Причини такої відповідачем з`ясовані не були, його особова справа не оглядалася.
ТЦК зі свого боку вказало, що відповідно до інформації у електронному реєстрі «Оберіг» позивач не перебуває на військовому обліку у жодному ТЦК, адже інформація про облік військовозобов`язаних та їхні військово-облікові документи вноситься уповноваженими особами органів ТЦК до електронного реєстру «Оберіг». Оскільки у вищезазначеному реєстрі відсутня інформація про облік та військово-облікові документи позивача, його твердження про те, що він перебував на військовому обліку не заслуговують на увагу суду. Враховуючи наведене, просить суд відмовити у задоволенні позову.
У відповідь на відзив позивач зазначив, що долучені стороною відповідача докази свідчать про його взяття на облік 21.02.2009 року. Крім того, з огляду на зміст заперечень, строк його притягнення до адміністративної відповідальності сплинув ще в 2010 році, а правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП він вчинити не міг, оскільки дана норма введена у дію лише 19.05.2024 року.
Що вирішив суд
Як вказав суд у рішенні від 19 серпня 2024 року по цій справі №161/14157/24, процедуру складання ТЦК протоколів та оформлення матеріалів про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності врегульовано Інструкцією зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженою наказом Міністерства оборони №3 від 1.01.2024 року, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 5.01.2024 року за №36/41381.
Тобто, імперативно визначено чітку та послідовну процедуру розгляду справ про адміністративне правопорушення, порушення якої є підставою для визнання дій суб`єкта владних повноважень неправомірними, а відтак й для скасування його рішення про притягнення до відповідальності.
Вказані положення не є формальною вимогою, це важлива законодавча гарантія об`єктивного та справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, надана, зокрема, військовозобов`язаному для захисту свої прав та інтересів від безпідставного притягнення до відповідальності.
Згідно п. 3 Розділу ІІ Інструкції, у протоколі зазначається: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, імена, по батькові (за наявності), адреси свідків (якщо вони є); пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Відповідно до п. 6 Розділу ІІ Інструкції, до протоколу про адміністративне правопорушення долучаються докази, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Докази, які долучаються до протоколу, повинні містити достовірну інформацію, відповідати вимогам законодавства та правилам діловодства. Обов`язок щодо збирання доказів та оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення покладається на уповноважену особу, яка складає протокол.
Як вбачається із протоколу про адміністративне правопорушення, у такому взагалі відсутні посилання на будь-які документи, які до нього долучають та на підставі яких можливо б було зробити висновок про наявність або відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП.
При цьому, вищевказаний протокол взагалі не містить відомостей про місце та час вчинення позивачем порушення правил військового обліку.
Варто зауважити, що згідно примітки до ст. 210 КУпАП положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Суд наголошує, що до протоколу про адміністративне правопорушення від 15.07.2024 року не долучено, зокрема відомості щодо здійснення перевірки функціонування системи військового обліку громадян України в органах державної влади, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях з приводу відсутності у таких інформації щодо позивача, як такого, що не перебуває на військовому обліку у відповідному ТЦК та не виконує правила військового обліку.
Будь-які докази стороною відповідача в обґрунтування правомірності винесення оскаржуваної постанови не надано.
Натомість, як вбачається із долученого до відзиву на позовну заяву витягу з інформаційної бази, позивач з 21.02.2009 року перебуває на військовому обліку та такий не являється порушником військового обліку. Інформація про його місце проживання наявна в інформаційній базі даних.
Варто також зауважити, що свій обов`язок з приводу оновлення даних, який визначений Законом «Про військовий обов`язок та військову службу» позивач станом на 15.07.2024 року не порушив.
Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
За загальним правилом судочинства в справах про адміністративні правопорушення, суд може брати до уваги лише ті докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у провадженні, та інших обставин, які мають значення для провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Європейський суд неодноразово наголошував, що судочинство у національних судах повинно здійснюватись «згідно із законом».
У п. 44 рішення по справі «Корнєв та Карпенко проти України» від 30 вересня 2010 року Суд наголосив, що суди повинні забезпечувати дотримання матеріальних та процесуальних норм.
Для притягнення особи до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
На переконання суду, встановлені в ході розгляду справи обставини, у своїй сукупності свідчать про необґрунтованість та незаконність оскаржуваної постанови.
Отже, суд позов про скасування постанови ТЦК задовольнив.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
