Він міг катапультуватись, коли його літак спалахнув. Та це було над житловим будинком.
Капітан Олександр Корпан загинув, виконуючи бойове завдання у Старокостянтинові на Хмельниччині. Він служив у Миколаєві в 299-й бригаді тактичної авіації імені генерала Василя Нікіфорова. Був командиром авіаційної ланки авіаційної ескадрильї цієї бригади. Олександр виріс у сім’ї військового у Севастополі. Його батько був льотчиком, тож і він мріяв про цю професію.
Спершу вступив у Нахімовський військовий ліцей. Далі продовжив навчання у Харківському національному університеті Повітряних сил України імені Івана Кожедуба. Після окупації Криму не зрадив присяги Україні. Закінчивши університет, продовжив службу в Миколаєві.
“Саша дуже любив небо, — розповідає дружина Юлія Корпан. — Він керував бойовим літаком Су-25. Мав талановиту команду льотчиків. Був дуже відповідальним керівником”.
Юля пригадує історію знайомства з Сашком.
“Ми познайомилися у парку Горького в Харкові, — каже жінка. — Я тоді навчалася на магістратурі, а Сашко вже рік як служив у Миколаєві, приїхав у Харків на курси. Коли проводжав мене до таксі після прогулянки, попросив номер телефону. Наступного дня подзвонив і запросив на побачення. Ми гуляли містом, розмовляли про все на світі. Було таке відчуття, що знайомі багато років”.
Юля розповідає, що Сашко любив спорт, захоплювався програмуванням, а ще був справжнім романтиком!
“Саша зробив мені пропозицію на даху багатоповерхівки, — пригадує Юлія. — Під зоряним небом. Навколо — свічки, квіти… Ми так кохали одне одного! Прожили чудові майже два роки у шлюбі”.
Востаннє Юля бачила чоловіка у лютому 2022-го, незадовго до повномасштабного вторгнення росії.
“Опісля ми лише спілкувались по телефону. Планували відпустку на мій день народження, хотіли поїхати в Стамбул, — розповідає Юлія. — Аж раптом 24 лютого о 04.56 я прокинулася від гучних вибухів. Вікна у квартирі тремтіли. Я зателефонувала Саші. Він не відповів. Передзвонивши, сказав, що росія напала на Україну, щоб я збирала речі та їхала до його родичів на Івано-Франківщину. Я спочатку не хотіла виїжджати з Миколаєва. Але він наполягав. Сказав, що має бути спокійний за мене. Тож я погодилась”.
24 лютого о 04.56 я прокинулася від гучних вибухів. Вікна у квартирі тремтіли. Я зателефонувала Саші.
Після 24 лютого Юля та Сашко майже не спілкувались. Телефонні розмови тривали не більше як хвилину. А остання була 2 березня.
“Ми говорили о 09.23. Коротко. Він сказав, що пізніше зателефонує. Але дзвінок надійшов не від нього… Я не могла повірити, що Сашко загинув. Під час виконання бойового польоту він ціною власного життя врятував своїх побратимів, — каже Юля. — А потім відвів свій літак, який вже загорівся, від житлових будинків. Хоча міг катапультуватися, аби зберегти своє життя. Втім тоді би загинуло більше людей. Він, як справжній воїн, віддав своє життя за інших”.
Дружина Героя додає, що хоч їй і нестерпно боляче від цієї втрати, та вона пишається своїм чоловіком і розуміє, що таким був його обов’язок — захищати країну.
“Я зроблю все, аби пам’ять про нього жила. Він завжди буде в моєму серці. Герой України, мій коханий герой!”
Олександра Корпана поховали в місті Підгайці на Тернопільщині, неподалік могили його батька. Президент Зеленський віздначив його званням Героя України посмертно. Торік же його було відзначено званням “Найкращий льотчик ударної авіації”.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
