Ще недавно ми всі іронізували над законом про згоду на секс і критикували його, як рамки, що вбивають спонтанність у романтичних взаєминах. Нині вже ідея згоди для багатьох стає очевидною, але поки що мало хто розуміє до кінця, що вона означає і як з нею поводитися.
Про те, що таке культура насильства та культура злагоди і чому згода на секс стала його обов’язковою умовою, розповідає Тетяна Селезньова – психологиня, гештальт-терапевтка, плейбек-практикиня.
Від культури насильства…
Ще зовсім недавно суб’єктність не визнавалася для жінок та дітей. Право на волевиявлення мали лише чоловіки. І досі це збереглося у способі виявляти свої бажання та реагувати. Якщо спостерігати за тим, як найчастіше будуються стосунки, то можна звернути увагу, що чоловіки здебільшого не озвучують свої бажання, а одразу переходять до дій, підкорюючись імпульсу. Жінки ж, навпаки, пасивно чекають на дії чоловіка, щоб або тікати, або здаватися.
Напевно, всі чули, що чоловіки за природою загарбники та мисливці, а жінки – ті, кого домагаються. Але це не що інше, як раціоналізація насильства. Тобто, коли чоловік тримає в облозі жінку, не помічаючи її “ні”, то він не молодець і “справжній мужик”, а ґвалтівник. Коли жінка, зачарована впертістю та наполегливістю залицяльника, здається на волю переможця, це означає, що вона жертва.
Культура насильства ґрунтується на підпорядкуванні та злитті. У злитті швидко стираються межі особистості та ігнорується важливий момент усвідомлення себе, своїх кордонів та потреб.
І тоді:
те, що очевидно одному партнеру, має бути очевидним і іншому. Вам напевно відомі стереотипи: “Якщо прийшла в гості, значить, згодна на секс”, “Заплатив у ресторані, а ти погодилася — це автоматично означає, що після цього буде секс”;
те, чого хоче один партнер, автоматично має хотіти і другий;
якщо партнер важливий, те щоб його не втратити, потрібно під нього підлаштовуватися і жертвувати своїми інтересами.
У культурі насильства цілком у порядку речей будувати спілкування на маніпуляціях, наприклад:
“Ми ж із тобою дорослі люди”;
“Тобі не треба мене боятися, я тебе не скривджу”;
“Ти прийшла у короткій спідниці, і тепер відмовляєш?”;
“І що ж мені тепер робити зі своєю ерекцією (ти відповідальна за мою ерекцію)?”;
“Який презерватив? Ти що, мені не довіряєш?”
…до культури згоди
Феміністичний дискурс ввів поняття “культура згоди”, на противагу до “культури насильства”. Це “секс-позитивний рух, що просуває ідею активної згоди всіх учасників сексуальної чи еротичної взаємодії” (з Вікіпедії). У культурі згоди взаємини між статями і взагалі стосунки людей одне з одним ґрунтуються на повазі волі іншого, прийнятті відмінностей, прямих посланнях та довірі.
Оскільки про довіру в контексті інтимної близькості говорять дуже багато, часто романтизуючи та ідеалізуючи цю довіру, варто трохи розкрити поняття дорослої довіри.
Дитина безумовно довіряє важливим собі людям, у цьому полягає основа його виживання. Якщо ж доросла людина довіряє, не розібравшись, це означає, що вона потрапляє в дитячу позицію і бачить по суті чужій людині когось дуже важливого і дуже близького. У цьому разі один партнер може погодитися на щось, чого б ніколи не дозволив другому, якби об’єктивно оцінив, що вони не настільки вже близькі в реальності, як у дитинстві з татом і мамою.
Довіра дорослої людини означає, що хоч вона і спирається на іншу, але в будь-який момент може спертися на себе, якщо друга з якоїсь причини перестане бути опорою. І доросла довіра побудована на реальних фактах, які можна помітити і усвідомити в контакті з партнером:
ваш партнер чує вас та враховує ваші побажання;
ваш партнер поважає вас, тобто бачить у вас рівного;
ця людина вам зрозуміла і доступна, тобто: відгукується на ваші прохання, повідомляє вам про свої плани, свої бажання і свої почуття, цікавиться вашими планами, бажаннями та почуттями тощо.
Основні моделі взаємин, які були запропоновані в рамках культури згоди, це “Ні означає ні” та “Так значить так”. Ці моделі виключають трактування “Жіноче “ні” означає “так”, але пізніше”. Отже, втрачається сенс в осадженні жінок у різний спосіб із метою отримати від них секс. Потрібно освоювати інші методи комунікації.
У культурі згоди навіть мовчазне “ні” чи невпевнене “так” не можуть сприйматися як злагода. Тільки активна усвідомлена згода може бути дозволом переходити до дій. Водночас свою згоду можна відкликати будь-якої миті статевого акту, якщо щось піде не так. Наприклад, якщо партнерка дала згоду на вагінальний секс, але партнер наполягає на анальному чи з елементами БДСМ.
Слухай своє тіло
Люди, які переживали насильство у дитинстві (не лише фізичне, а й емоційне у вигляді холодності та емоційної недоступності батьків, відкидання, сорому та звинувачень тощо), схильні до віктимної чи аб’юзивної поведінки. Вони можуть несвідомо погоджуватися на секс, коли насправді його не хочуть, терпіти небажану поведінку, поступатися. Або ж, навпаки, вдаватися до маніпуляцій, погроз, переслідувати чи нав’язувати якісь дії сексуального характеру.
З жалем доводиться визнавати: більшість наших громадян переживали у дитинстві психологічні травми. І це не може не позначитися на нашій здатності усвідомлювати свої бажання та озвучувати їх у коректній формі. Цього необхідно вчитися так само, як ми вчимося ходити, писати та читати.
Американська сексологиня Бетті Мартін розробила концепцію балансу взаємин, засновану на балансі “брати-давати” під назвою “Колесо (коло) згоди”. Це коло поділено на чотири сектори (квадранти), що відображають дві динаміки та чотири ролі, з’єднані попарно: “служити — приймати” (лівий верхній і правий нижній квадранти) і “брати — дозволяти” (правий верхній та лівий нижній квадранти).
Обидва партнери отримують задоволення від взаємодії, якщо у кожній із ролей вони не відчувають примусу. Інакше кожна з ролей стає “тіньовою”: служіння може перейти в рятівництво і рабство, прийняття — у паразитування, дозвіл — у терплячість і жертовність, а остання роль (брати) перетворюється на галузь насильства.
Бетті Мартін пропонує гру, що підвищує тілесну свідомість. Ви з партнером сідаєте одне навпроти одного (це необов’язково має бути ваш сексуальний партнер, оскільки ця гра про тілесну відкритість, а не про секс) і по черзі ставите одне одному два запитання:
“Як би ти хотів(а), щоб я доторкнувся(ла) до тебе?”;
“Як би ти хотів(ла) доторкнутися до мене?”
Таким чином, ставлячи та відповідаючи на запитання, ви зможете відчути себе у різних ролях. Під час відповідей на запитання важливо дослухатися до свого тіла та “почути” свої бажання та відгуки. Регулярно виконуючи таку практику з різними партнерами, можна більше дізнатися про свої бажання та тілесні реакції, а також натренувати свою чутливість до дотиків.
Ви навчитеся дослухатися до тілесного відгуку і на його основі ухвалювати рішення про те, що ви хочете з конкретною людиною, наскільки близького контакту ви з нею хочете, на що ви погоджуєтесь і до чого менш толерантні. І, що важливо, навчитеся зрозуміло озвучувати свої бажання та свої реакції на бажання партнера.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
