Минули роки, і от я стою на весіллі своєї доньки. Несподівано навідався туди і її біологічний батько. Поводив себе зверхньо та пихато

Мені тридцять п’ять. І я жодного разу не був одружений. Звісно, мав якісь стосунки, але всі вони не були настільки серйозними, щоб дійти до шлюбу. Крім того, я майже весь витрачав на роботі — працював лікарем, рятував життя людей. Яке там кохання, а, може, просто не зустрів справжнього. Та одного разу моє особисте життя поповнилося ще однією неприємністю.

Деякий час я мав невеличку проблему з чоловічим здоров’ям, але не думав, що вона перетвориться на справжній жах. І хоча сам лікар і мав розуміти всі ризики, але, як кажуть, «чоботар без чобіт». Мій друг і за сумісництвом теж лікар, вивчивши мої аналізи, повідомив, що я ніколи не зможу стати батьком.

Я не тямив себе від горя, бо все життя мріяв відчути радість батьківства. Раптом мені зателефонувала мама і запросила в гості, сказавши, що з-за кордону приїхали її подруга з донькою, з якими вона давно хотіла мене познайомити.

Настрою не було, але матері відмовити я не міг. Вечір видався гарним. Подруга мами приємна жінка, а її донька — найцікавіша і найприємніша людина, яку я зустрічав. Як виявиться пізніше, саме вона стане моєю майбутньою коханою дружининою.

Спочатку ми спілкувалися лише в колі рідних. А потім я наважився запросити її на побачення. Вона розповіла мені, що має донечку, але з її татом розлучена, трапилася дуже неприємна історія. Стосунків з того часу не підтримують. Проте, щиро кажучи, я дуже зрадів, що тепер матиму доньку.

Все відбувалося надто стрімко, після нетривалих зустрічей ми стали подружжям. Я швидко знайшов спільну мову з донькою моєї дружини, і вже через деякий час вона сама попрохала називати мене батьком. Моєму щастю не було меж. Адже тато — це не той, хто брав участь у народженні, а той, хто виховав.

Читайте також  Лікар, який лікує COVID-19: «Це звичайний вірус, на який діє і хлорка, і ультрафіолет, і високі температури»

Я розказав дружині про свою проблему, і вона наполягла на лікуванні, сказавши, що медицина і любов творять справжні дива. Так і сталося! Через три роки ми стали батьками чудового хлопчика. А мій друг сказав, що такого результату не бачив за всю свою медичну практику.

Тепер ми виховували двійко діточок. Старша донечка дуже любить брата, в усьому допомагає мамі. Ми працювали, донька готувалася вступати до престижного університету, син тільки-но пішов до школи. Ми завжди підтримували одне одного, про таку родину я міг лише мріяти. Часом було трохи важко матеріально, але доля не полишала нас, бо ми мали головне — щиру і справжню любов.

Іноді ми з дружиною уявляли, що коли наші діти виростуть, поїдемо у навколосвітню подорож. А потім тішилися і сміялися, згадуючи, як до того часу в нас уже будуть онуки, а ми станемо найщасливішими бабусею та дідусем.

Минули роки, і от я стою на весіллі своєї доньки. Несподівано навідався туди і її біологічний батько. Поводив себе зверхньо та пихато, ніби це він виховав донечку та допомагав їй у всьому. Насправді я був дуже здивований тим, що він прийшов на свято та не забув про нього, як про всі інші важливі події в житті дитини. Та тоді я не звертав уваги на нього, мені цікавила лише моя донька.

Наприкінці вечора ведучий попрохав наречену запросити батька на танок. І ось моя донька, справжня принцеса, впевнено прямує до мене і говорить: «Мій найкращий тато у світі, дякую тобі за все!» Таких емоцій я не відчував ніколи в житті. На очах враз з’явилися сльози. Але то були сльози щастя від того, що у моєму житті все сталося так, як я мріяв. Нехай я не є біологічним татом, ми з донькою — найрідніші у світі люди. І саме такі вчинки й слова варті найдорожчого.

Читайте також  “Я проживаю одразу з трьома чоловіками і мені це подобається”

 

 

 

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

РЕКЛАМА:

Джерело.

Загрузка...


загрузка...