Місто Товмач, ймовірно, виникло у XII ст. За легендою, за князювання Ярослава Осмомисла недалеко від Дністра, поблизу важливих торгових шляхів, що йшли з Галича на схід, було засновано поселення товмачів. Тут жили княжі люди, які несли митну службу, оформляли торговельні справи княжого двору, були перекладачами під час переговорів з представниками іноземних держав. Звідси, нібито, й назва поселення Товмач (польською мовою – Тлумач). пише Галицький кореспондент.
У Тлумацькому районі діє до десяти музеїв та понад 50 пам’яток архітектури.
1. Дністровський каньйон
Це основна принада Тлумаччини. Каньйон – одне з семи чудес України. Це унікальний і чи не наймальовничіший куточок дикої природи України, який починається від гирла ріки Золота Липа поблизу однойменного села і закінчується біля гирла Збруча. Загальна довжина його становить близько 250 км, що забезпечує Дністровському каньйону місце серед найбільших каньйонів не лише України, а й Європи. На території району протяжність каньйону становить 82 км. Найдавніші пам’ятки природи Дністровського каньйону – скелі девонського геологічного періоду (вік – 350-400 млн. років), численні водоспади, широколисті, мішані та соснові ліси, цілющі джерела. Тут можна зустріти козуль, вепрів, борсуків, зайців, заходять навіть рисі, олені, лосі. У Дністрі водиться до 40 видів риби.
2. Дельтапланеризм (с. Одаїв, с. Ісаків)
Рельєф місцевості в районі села Одаїв створює можливість для занять дельтапланеризмом. Тут протягом останніх 10-ти років проходять міжнародні змагання з дельтапланерного та парапланерного спорту. Дельтадроми в с. Одаїв (північно-західні вітри), с. Ісаків-Підвербці (південно-східні вітри) є дельтадромами міжнародного значення. Дельтадром «Одаїв» є унікальним за своєю природно-геологічною будовою. Природна підкова каньйону на березі Дністра довжиною 4-5 км і висотою до 200 м направлена на північний захід, а тому збирає усі північно-західні вітри, які створюють динамічний потік висотою до 300 м. Завдяки чудовим природним умовам на дельтадромах уже багато років проводяться як чемпіонати України, так і міжнародні змагання з дельта- і парапланерного спорту. Схожі умови є лише в Криму.
3. Водоспад «Дівочі сльози» (с. Ісаків)
Унікальність водоспаду в тому, що він травертиновий, тобто утворився завдяки моху, який сотнями років ріс, відмирав, кам’янів й ставав основою для росту наступних поколінь такого ж моху.
Дрібні струмені води справді нагадують сльозинки. Легенда розповідає, що колись давно на ці землі напало військо татар, які грабували й палили села, вбивали жителів, а красивих молодих дівчат брали в полон, щоб пізніше продати їх у рабство. Одного разу, переправляючись через Чорний ліс, татари зупинилися біля Дністра, щоб відпочити. Полонені дівчата вирішили, що краще померти на своїй землі, аніж жити в неволі. Вони непомітно вибрались на скелю та кинулися з неї вниз. З того часу зі скали почали капати краплі води, які з часом перетворилися на невеличкий водоспад як знак великого горя та неймовірної відданості рідній землі.
4. Церква Покрови Пресвятої Богородиці, 1882 р. (с. Долина)
Теперішня дерев’яна церква у Долині зведена у 1882 році (за іншими даними – у 1875 р.). Пам’ятка архітектури місцевого значення. Церква перебуває у користуванні громади УАПЦ.
Святиня постала в центрі села при дорозі, на схилі. Це тризрубна триверха церква, оточена піддашшям. Має одну прибудову – ризницю при північній стіні вівтаря. Покриття всіх дахів церкви і оббиті стіни восьмериків замінили новою бляхою. На південь від церкви збереглася дерев’яна квадратова двоярусна дзвіниця.
5. Музей скульптора М. Бринського (с. Долина)
Історико-етнографічний музей, де зібрані матеріали з історії та культури придністровського села. Названий на честь відомого вихідця з села Долина – Михайла Бринського. У музеї численна експозиція присвячена відомому українському скульпторові.
Життя та творчість М. Бринського дотепер до кінця не досліджені. Відомо, що він автор першого в Західній Європі скульптурного образу Леніна, а також працював над першими військовими відзнаками для українських січових стрільців. Розробив щонайменше вісім таких відзнак, але через воєнні невдачі УГА нагороди так і не були запроваджені у війську.
У 1930 роцi М. Бринський став учасником відкритого Всеєвропейського конкурсу на проект пам’ятника Т. Шевченку в Харкові. Відгукнулося більше сотні митців, роботи яких оцінювали і відсіювали впродовж трьох років. За цей час відбулися фактично три конкурси. На першому (1931 р.) з них першу премію не присудили нікому, другу отримав М. Бринський. Але потім «відсіяли» і його. У 1933 році переможцем несподівано виявився російський скульптор Матвій Манізер. Але якщо порівняти проекти Бринського й Манізера, то вони вже надто схожі…
До речі, на будинках на вулиці Шевченка в Івано-Франківську «мешкають» химери, автором яких є скульптор М. Бринський.
6. Церква Воздвиження Чесного Хреста, 1878 р. (с. Одаїв)
Дерев’яна церква збудована у 1878 році як перша в селі. За переказами, церкву купили в селі Радча Тисменицького району і перевезли в Одаїв. Її переосвятили на Воздвиження (у Радчі вона була під титулом Успіння).
У 1960-х роках партійні працівники радянської влади вивезли з церкви практично все майно. Сьогодні церква належить громаді і є пам’яткою архітектури місцевого значення.
Маленька тризрубна одноверха церква з єдиною прибудовою – ризниця при північній стороні вівтаря. До речі, вівтар церкви орієнтований до північного заходу. З півдня від церкви, вище по схилу, збереглася невеличка дерев’яна двоярусна дзвіниця, стіни якої, як і церкви, розфарбовані у блакитно-жовті кольори.
7. Печера Думка (хутір Думка)
Розміщена за 2,5 км на північний захід від Одаєва, за півкілометра на північ від хутора Думка, в урочищі Думчина Долина. Карстова печера закладена в гіпсовій товщі, має лінійно-горизонтальну будову і розпочинається обвальним залом. Перед входом у печеру, за 10-15 м розташований карстовий міст, який раніше становив частину цієї печерної системи.
Під бриловим навалом вхідного залу починається нижній ярус печери, який є вузьким звивистим ходом довжиною приблизно 12 м, закінчується звуженням. На склепінні та стінах печери спостерігаються друзи гіпсових кристалів та сталактити. У 1992 р. дослідники виявили у печері крем’яні вироби, кістки північного оленя. Такий комплекс типовий для кінця палеоліту.
8. Грот Монаха (с. Одаїв)
Печера розташована на схилі берега Дністра, за 1,8 км на північний захід від села Одаїв. Вперше про неї згадує І. Крип’якевич як про «печеру з слідами монастиря». Довжина її – 6,5 м, ширина 5,1 м, висота стелі – 2,5-2,8 м. Розміщена печера на рівні 85 м від поверхні Дністра.
Грот штучно вирубаний, ймовірно, на основі природної порожнини. Його дослідила в 1992 р. Прикарпатська експедиція Інституту суспільних наук НАНУ. При розкопках у верхній частині відкладів зафіксовані матеріали ХІХ – початку ХХ ст. А львівський археолог, доктор наук Л. Мацкевий, судячи зі знайдених фрагментів посуду, зробив висновок, що грот вирубали у XVII-XVIII століттях.
9. Печери Вертикальна і Дальня (с. Одаїв)
У печері Вертикальна знайдені крем’яні вироби, кістки тварин, крупні фрагменти великих глиняних посудин, а також столового посуду зі шнуровим орнаментом, що свідчить про пізній етап трипільської культури (кінець 3-го тисячоліття до н.е.). Археолог Леонід Мацкевий пов’язує знахідки з кінцем енеоліту – початком ранньої бронзи. В іншому місці фахівці натрапили на кераміку княжої доби, а також рештки тварин, що можуть датуватись тим самим часом.
Дальня печера розташована за 2,1 км на північний захід від Одаєва, в урочищі Городище. На відстані приблизно 10 м від входу у двох скупченнях археологи зібрали кераміку, кістки тварин і кам’яні знаряддя. Перший давній комплекс зафіксований у дальній галереї печери і складається з фрагментів посудин, уламка грузила, кременевих предметів, кісток тварин. Кераміка належить до пізньотрипільського комплексу. До того ж періоду можуть належати і крем’яні вироби, хоча такі знахідки характерні й для більш ранніх епох.
10. Пам’ятник пілотам (хутір Грабичанка)
«Пілоти не вмирають, вони летять і не повертаються». Командир ескадрильї 145-го винищувального авіаційного полку, підполковник Панін і заступник командира ескадрильї, майор Щебренко допустили помилку в пілотуванні МіГ-29 УБ і розбилися поблизу хутора Грабичанка в грудні 1987 року. Місцеві жителі розповідають, що палаючий літак летів зі сторони Гориглядів, де ледь не впав на школу.
Пам’ятник розташований на пагорбі, звідки відкривається чудова панорама на долину Дністра та покутські простори. Навколо весною рясно цвіте сон-трава та горицвіт. Небайдужі мешканці Тлумаччини постійно прибирають місце від битого скла та порожніх пляшок та мають намір відреставрувати залишки літака для нащадків, щоб пам’ятали…
11. Музей історії склозаводу (с. Кутище)
Село, затиснуте з двох боків Лисою Горою та Грабичанкою, утворює своєрідний кут – звідси й назва. Ці місця люди обживали з давніх-давен – археологи на околицях знайшли знаряддя праці пізнього палеоліту, хоча перша письмова згадка про село належить до 1419 року.
Шанобливе ставлення до своєї минувшини – одна з прикметних рис місцевих жителів. У селі працює музей, який навряд чи є в кожному великому місті. Експонати музею займають 10 кімнат двоповерхової будівлі. Це давні духовні реліквії, предмети побуту, різноманітний одяг, ремісничі інструменти. Є світлиця кінця XIX – початку ХХ століть.
Найцінніший експонат – ікона Кутищенської Матері Божої (Одигітрії) 1766 р., випадково знайдена в старій дзвіниці краєзнавцем Йосипом Поною і відреставрована фахівцями Івано-Франківського художнього музею.
Цікаво, що на початку 2010 р. мешканці села вирішили взяти участь у загальнонаціональному конкурсі на звання найкращого населеного пункту з благоустрою та громадського порядку. Тоді Кутище посіло друге в Україні місце серед сільських населених пунктів. Сьогодні воно також ошатне, чисте, «неначе писанка – село».
12. Музей Марійки Підгірянки (м. Тлумач)
Кімнату-музей у Тлумачі створили при районній бібліотеці для дітей у 1991 р. У ній зібрані матеріали та документи про діяльність Марійки Підгірянки. В експозиції музею, крім книг письменниці, є спогади її рідних та колишніх учнів із сіл Антонівка, Братиків, Вікняни, а також оригінали дидактичних матеріалів, писані рукою мисткині.
13. Церква Різдва Пресвятої Богородиці, 1874 р. (с. Вікняни)
Колишній римо-католицький костел первісно зведений не пізніше початку XVIII ст. у Тлумачі, а 1874 року перенесений до села, де його відновили і посвятили. Після Другої світової війни споруду використовували під склад колгоспу. У 2003 р. її передали греко-католицькій громаді Вікнян, яка поступово почала ремонтувати святиню. У 2006 р. її посвятили як церкву Різдва Пресвятої Богородиці.
Це тридільна безверха споруда, яка складається з вівтаря з прибудованими захристіями, ширшої нави і присінку, над яким надбудовані хори. Вівтар орієнтований до заходу. В інтер’єрі – нове і мінімалістичне оформлення. Зовні церква потребує ремонту. Окремо стоячої дзвіниці немає.
14. Водяний млин (с. Нижнів)
Млин розташований на краю села, на потічку неподалік від Дністра. Млину, що молов борошно на хліб, вже понад 60 років. Він перебував у приватній власності, за радянських часів його забрали у колгосп, а за незалежності ним володіли на паях.
У 2003 р. млин зламався. Відремонтувати його реально, але не рентабельно – дорого коштуватиме заміна зламаного млинового колеса. Можна було б вкласти у це гроші і встановити генератор, але проблемою є щорічна дністровська повінь, яка серйозно підтоплює млин і може пошкодити недешеве обладнання.
Млин загачують пластикові пляшки та інший непотріб, який приносить джерельна річечка Млинівка, куди місцеві мешканці скидають сміття.
15. Остринський тризуб (с. Остриня)
Розміри рукотворного, найбільшого в Україні зображення герба України: висота – 19 м, ширина – 13 м, висота центральної частини – 25 м. У 1992 р. його виклав місцевий житель, колишній воїн УПА Афанасій Панькович Козак на місці, де точились запеклі бої між українськими повстанцями сотні Пилипа Орлика та більшовиками, на відзнаку про вшанування пам’яті полеглих побратимів та першої річниці з Дня проголошення незалежності України. Нижче тризуба зазначений рік викладення «1992» та слово «Воля».
Зі слів автора: на знак витрачено близько двох вантажівок білого каменю (гірський мергель). Камінь переносився вручну у двох сумках вагою 10-12 кг. Відстань від гори до кар’єру – 800 м. Контур обсаджений смерічками і туями. Щоб каміння не зміщувалося, основу обладнано канавами.
Омріяний тризуб Афанасій Козак зробив у 70-річному віці.
Тризуб завдяки вдалому розташуванню видно з усіх околиць села Остриня та траси «Івано-Франківськ – Київ».
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
