Майже всі мої подруги – «хороші дівчатка». Вони слухалися маму, вчительку, педагога з фортепіано і вчилися на 4 і 5. Потім вступили до інституту, закінчили його з червоним дипломом.
Одна за одною виявилися заміжні. Тому що після інституту пора б і заміж. Все тут же народили. Тому що «дитина – це щастя» і ось це все.
Минуло років по 10-15. Сутеніло. Почалися розлучення.
Обговорюючи прожиті роки, накопичені образи і труднощі, ми з’ясували безліч дуже схожих подробиць. Незважаючи на те, що люди і обставини абсолютно різні.
1. Перші роки, а іноді й перше десятиліття спільного життя не запам’яталися нічим.
Взагалі. Щось відбувалося, звичайно. Дитина, будинок, нові рецепти, дача у свекрухи. Але ось конкретно про себе жінка нічого згадати не може. Всі одкровення, події, перемоги і поразки мали стосунку до будинку, до дитини, до чоловіка – тільки не до самої жінки. Вона пристосовувалася до нових обставин і щодня складала новий іспит. Це так якщо б, згадуючи про школу, ми не могли б пригадати нічого, крім формули карбонату алюмінію або річок в Африці.
2. Стосунки між подружжям багато в чому йшли за такою схемою: він живе, вона пристосовується.
Це дивно, але молоді, розумні і красиві дівчата зовсім не відчували власних кордонів. Ніяких домовленостей і притирок між подружжям не було, тому що дружина брала відразу і все. Іноді були спроби повторити модель авторитарної мами або суворої бабусі, але вони розбивалися об жaхливий скандал, після якого молода дружина і рота не відчиняла.
Тільки сприймала всі сімейні невдачі на свій рахунок. Брала на себе відповідальність за все і цілеспрямовано, як Маріо з комп’ютерної гри, перестрибувала всі купини і небезпечні моменти.
3. Всі перші 5-8 років дружина намагалася «бути мудрою».
Намагалася не сперечатися, різними (не гребуючи маніпуляторними) техніками досягала якихось своїх цілей. Адже головне, щоб чоловік відчував себе чоловіком! Щоб він навіть не зрозумів, що це вона хотіла, а не він сам так вирішив.
Я дивлюся сімейні альбоми тих років і бачу дуже старанну молоду жінку, у якої ідеальний порядок, дитина в мереживах сидить у неї на руках, поруч спокійний, трохи відсторонений чоловік. Вирізки з рецептами з журналу «Ліза», магнітики на холодильнику, в кутку хула-хуп.
А по ночах ми дзвонили одна одній і плакали, бо в чотирьох стінах самотньо, з чоловіком важко, з дитиною тривожно. Але все-таки справлялися з навантаженням, тому що «так треба».
4. Через деякий час жінка повертається в роботу.
Хороша дівчинка не може просто так повернутися на роботу – вона і там все робить на п’ятірки. Занурюється з головою в робочі проекти, постійно обговорює вдома робочі завдання і проблеми, менше часу приділяє родині і господарству.
Чоловік до такого не звик і починає злитися: «Навіщо тобі це треба? Сиділа б краще вдома, дітьми займалася». Далі йде довга, нудна суперечка довжиною в кілька років. В якій відмінниця, організувавши дитини і побут, бореться за право бути успішною жінкою.
5. Настає період холодної війни.
Немає колишньої ідилії, стосунки зіпсовані постійним взаємним невдоволенням. Жінка розуміє, що ці правила, за якими вона жила роки, – не її правила. Що про все треба було б домовитися на березі. Але хороші дівчатка не диктують нікому свої правила. Вони роблять, що велено. І тепер розвернути цей поїзд – завдання на мільйон.
У суперечках чоловік все частіше говорить: «Все ж нормально було, чого тепер не так?» А багато чого не так. І не все нормально було. Тобто ми змінюємося, і в стосунках треба б щось поміняти. Але для цих змін вічної готовності хорошої дівчинки все зробити на п’ятірку вже недостатньо. Подружжя часто говорять слова, які потім важко забути. А іноді роблять вчинки, які так просто не прощаються.
6. Чоловік бачить дружину іншими очима.
Обов’язково у кожної хорошої дівчинки, коли вона раптом починає досягати якихось успіхів в роботі, творчості або в хобі, буває період, коли чоловік раптом починає дивитися на неї іншими очима. І він уже сам виступає ініціатором зближення.
Але чомусь всі його спроби здаються такими жалюгідними, такими нікчемними на тлі прожитих років. Та й йому самому здається, що повноцінне залицяння до своєї ж дружини – це якось дико. А ось виносити сміття вранці – це добре, на таку жeртву він може піти. Або звозити її на вихідні в хороший готель.
7. І раптом жінка бачить, що сімейні обов’язки подружжя діляться на дві нерівнозначні графи – його зарплата і її все інше.
Що все – від прання до відпустки, від дитячих проблем до установки нової пральної машинки – на ній. Тому що після багаторічного декрету моментально не беруть на роботу з високою зарплатою, а значить, поки чоловік заробляє на життя, вона робить все інше.
А це мільйон дрібних і великих завдань, які потрібно щодня вирішувати. А поруч чоловік-сусід, який жартує над тим, як вона невміло клеїть шпалери. І тут хочеш не хочеш, виникає питання. Якщо раптом у тебе з’явиться високооплачувана робота, навіщо чоловік?
Зараз мої подруги – неймовірно красиві жінки за 30. Правда, красиві, – я таких навіть в кіно рідко бачу. В роботі у них стабільність, купа ідей і планів, дитина дорослішає. Але якщо ми говоримо про особисте, то розмова найчастіше взагалі не йде.
Або зводиться до не дуже приємних спогадів. Такий чоловік, який був у неї багато років, не потрібен. А інших і не було ніколи. У хорошої дівчинки з’явилася головна начальниця, вчителька і мама – вона сама. І вона сама просто уникає зайвого стресу.
Це досить благополучні історії в благополучних людей. Всі вони щось шукали, щось втрачали, щось ще знайдуть і переосмислять прожите.
Але я все думаю, чому так? Звичайно, у мене, просто з жіночої солідарності, багато питань до чоловіків з цих історій. Але я також бачу, що ніяк не можна на них одних повісити відповідальність за не сім’ю. Якщо чоловікові щось регулярно і покірно дають, він звикає і сприймає це як належне.
І через багато років, коли чує, що це було не з чистого альтруїзму, а хотілося віддачі, він дивується.
«Так, колись щось ти говорила таке, але пошепки. Натякала, але я не зрозумів. Плакала, але я думав – просто ПМC». Адже жінки плачуть, а потім замикаються. І коли через багато років нагадують, який це удaр для чоловіка! Якщо він взагалі її почує, все це згадає, а не звинуватить в придуманому сюжеті.
Як би нам не боятися говорити про те, що відчуваєш? Наполягати на своєму з дитинства, з юності? Як би нам так навчитися розмовляти один з одним, щоб бути почутими? Може, в текст шлюбних обіцянок включати спеціальні заповітні слова, які будуть означати, що партнер досяг межі терпіння і те, що буде сказано нижче, – виключно важливо?
Наприклад, «клянусь при слові “я на нулі” максимально серйозно поставитися до її зауваження», або «обіцяю при слові “Хіросіма” тут же зупинити розмову, дію, сварку і згадати її очі під фатою»
Автор – Ірина Луур
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
