Про значення Таїнства Покаяння для кожної людини ми поговоримо зі священиком Української Греко-Католицької Церкви, отцем-доктором Іваном Січкариком.
Отче, чи кожна людина, за бажання, може приступати до Таїнства Покаяння?
Боже Милосердя, звичайно, торкається всіх, бо Бог нас сотворив і ми, всі люди на землі, є діти Божі. Однак, щоб людина могла сповідатися, вона повинна бути охрещена, вірити в Господа і мати хоч якийсь досвід сповіді. Хоча і зараз трапляються випадки, коли люди, виховані атеїстичною радянською владою, виявляють бажання примиритися з Богом. Вони не те що роки, а десятиліття не сповідалися і багато чого не знають. Але священик їм допомагає. Тобто він запитує про хрещення, про визнання віри у Пресвяту Трійцю, пригадує основні катехитичні правди, щоб людина збудила у собі акт правдивої віри у Господа Бога і тоді спокійно приступила до сповіді і виявила свої гріхи.
А взагалі, що таке гріх?
Бог сотворив кожного з нас і дав безсмeртну душу. Її людина не має права занедбати чи знищити, вона повинна її спасти – це наша найголовніша місія. А коли людина противиться Божому плану, звертає з дороги правди, не спасає свою душу, не виконує Божої волі – оце і є гріх. Воля Божа щодо нас – це є виконання Божих Заповідей через дотримання яких людина зростає у святості. Читаємо в Першому посланні до Солунян «Це ж саме воля Божа – святість ваша» (пор. 1Сол 4,3), а в Євангелії від Івана Христос каже: «Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене. А хто любить Мене, то полюбить його Мій Отець» (Івана 14,21). Це для нас є найкращий дороговказ, як осягнути Царство Небесне. Коли ми виконуємо Заповіді – ми зростаємо в святості, в Божій благодаті – йдемо дорогою спасіння і освячуємо себе. І навпаки, коли ми не виконуємо Заповіді всі, чи якусь одну, то ми тоді не сповняємо волі Божої, а це означає, що ми грішимо. В Біблії говориться, що ми віддаляємося від Бога, ми стаємо подібними до блудного сина, який, отримавши від батька таланти, пішов і почав все розтрачати, а ми навпаки маємо не розтрачати Божі дари, а їх збагачувати, примножувати і ними ділитися з ближніми.
Є такий термін «смeртний гріх». Що це означає?
Взагалі все, що діється проти волі Божої це є гріх. Але гріхи, як і будь-що у житті, мають свою класифікацію, вони різняться між собою. Зі Святого Письма, з навчання Христа довідуємося про те, що, коли людина робить смeртний гріх, то перед нею Небо закривається: «Та горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого! Ліпше було б тому чоловікові не народитись!» (Матея 26,24). Тобто вона не може осягнути спасіння, якщо вона, звичайно, не кається. Це є, наприклад, чоловіковбивство. Людина, яка коїть такий гріх сама себе свідомо і добровільно викреслює з переліку спадкоємців Царства Небесного.
Чи кожна спокуса доводить до гріха?
Спокуситися людина може сама, підштовхнути до злого вчинку її може сатана, чи світ. Спокуси мають усі: і святі, і грішні. Ісус теж пережив спокуси, перебуваючи 40 днів у пустелі. Однак чи піддатися спокусі, чи відкинути її залежить від кожного з нас. Це є духовна боротьба. Переможці набувають духовного досвіду, стають міцнішими. Але Господь, знаючи, що ми є слабкі і можемо впасти, спокуситися, встановив для нас Таїнство Покаяння.
Чому сповідь називають Таїнством?
У повсякденному житті людина споглядає багато речей: предмети домашнього вжитку, транспорт, дерева, будинки – до тих речей ми можемо доторкнутися, можемо виміряти їхню вагу, величину і т.д. Сповідь – це є видимий знак невидимої Божої ласки. Ми бачимо священика, бачимо каянника, але як Господь Бог очищає людину, як Він знову повертає її до стану Божої ласки і освячуючої благодаті ми не знаємо. Ми цього не можемо побачити фізичними очима. Тому це називається Таїнство. Означає, що дія є реальна ми бачимо щось, але до кінця осягнути, збагнути, охопити ми цього не можемо. Однак вірою ми приймаємо, що коли людина сповідається, має добру настанову, то Господь їй прощає всі гріхи. Вона виходить зі сповіді вільною від усього, що її обтяжувало і розпочинає життя «з чистого листка».
Таке Таїнство повинно відбуватися лише в храмі чи може бути здійснене й в інших місцях?
Священики сповідають людей, насамперед, у Божому храмі тому, що це є місце освячене, це дім Господній, куди людина приходить помолитися, усвідомити свої немочі, покаятися. Але є особливі обставини, наприклад, коли людина хвора і не може прийти до храму. Тоді священики можуть піти до хворих додому. Також в лікарнях сповідають. Під час великих прощ сповідають на площах біля храму. На жаль, трапляються випадки, коли священики стають свідками аварії і їм доводиться сповідати людей на місці пригоди. Тобто сповідати можна будь-де, але найкраще і найвідповідніше місце – це є Божий храм.Багато людей вважають, що покаятися достатньо перед Господом у приватній молитві без, як вони кажуть, посередників.
Яка роль священика у цьому Таїнстві?
Коли нема священика, людина може визнати свої гріхи перед Богом і попросити в Нього прощення, але сама з себе зняти провин людина не може. Бог так встановив, що ми одні від одних залежні. У Святому Письмі Бог подав певну ієрархію священнослужителів, їхню певну місію, певну службу через яку вони прославляють Бога, служать Йому, приносять жертви. Бог настановив священика, єпископа особою, яка має уряд. У сповіді він, насамперед, є лікарем, він людину лікує, але оздоровлює не він сам, але Господь, Божа благодать сходить на людину і тому, за звичайних обставин, коли є священики, коли відкриті храми, людина повинна приступити до Таїнства Покаяння. Вона не лише визнає свої гріхи, а й отримає пораду, певні настанови, покуту, розгрішення. Зі сторони краще видно власні немочі. Зі свого священичого досвіду знаю, що багато людей не бачать своїх немочів, їм треба допомогти. Тобто, людина сама себе не може вилікувати остаточно.
В Першому посланні до Коринтян 12-та глава у віршах 12-27 говориться про Церкву Христову як про тіло, в якому є різні органи: рука, нога, голова, око і т.д. В людському організмі не може сказати рука, що мені не потрібна голова, чи навпаки. Також і в Церкві, яка є тілом Христа – кожен має свою місію, і тому кожен має прийняти цю місію, а інший з тої місії має користати. Щодо єпископів, священиків і їхню місію проповідувати Боже Слово та уділяти Святі Таїнства читаємо, той випадок коли воскреслий Христос прийшов до апостолів і сказав: «Мир вам! Як Мене послав Отець, так Я посилаю вас». Це промовивши, дихнув на них і сказав: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Івана 20,21-23). Апостоли і їхні наступники отримали цей дар не за власні заслуги, а як уряд, щоб його сповняти через натхнення Святого Духа.
Чи може священик відмовити у відпущенні гріхів?
Сповідь ніколи не принижує людину, не применшує її, а навпаки відроджує її, оздоровлює. Усі ми хворі на гріх через переступ Адами і Єви. Тобто людська сила, думки, наміри мають досить слабкі нахили до добра, натомість сильні до зла. З цією дійсністю грішності людини Господь закликає боротись, а не в ній перебувати: «Чи ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа Ісуса, у смeрть Його христилися? Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смeрть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя» (Римлян 6,3-4). Іноді люди приходять до сповіді, не маючи наміру виправити свою гріховну ситуацію. Це особливо стосується тих, хто гнівається, тих, хто живуть не у церковному шлюбі, як то кажуть, «на віру».
Коли людина має гріх і ще його не виправила, то священик не дає розгрішення, а просить виправити ситуацію і прийти знову. Бо якщо навіть священик би і дав розгрішення, то воно не буде діяти, бо людина залишається в гріху і той гріх блокує її перед Царством Небесним. Отже людина за життя мусить розв’язати усі гріховні вузли. Бог дав нам два великі дари: перше – це безсмepтна душа, друге – це час, час на заслуги. Коли людина живе, вона може сама собі дати раду, коли помре, то вона вже нічого виправити не зможе.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
