Колись я дуже любила пити каву. Вставала на світанку, щоб насолодитися її терпким смаком у тиші, подумати про насущне або побудувати тисячі повітряних замків.
Кава давала мені впевненість у собі. Вона завжди була для мене чимось більшим, ніж звичайний напій: маркером щасливого життя, красномовним підтвердженням того, що все склалося і йде добре.
Останні півроку я не відчуваю смаку кави. За звичкою прокидаюся з першими променями сонця, готую цей чарівний напій, який мав би мене бадьорити, тонізувати й окрилювати. П’ю його маленькими, навіть дуже маленькими ковтками – і не відчуваю нічого. Іноді це дратує, часом турбує, а найчастіше – я не помічаю цього зовсім. Вкотре думаю, де взяти гроші і куди їх віднести.
Ні, я не займаюся благодійністю, хоча мені дуже хотілося б. Заробляю достатньо, щоби ні в чому собі не відмовляти. Але склалося так, що мені вже нічого не потрібно. Крім нього – єдиного…
Познайомилися ми на роботі. Я – провідний бухгалтер у великій компанії, а він – новий заступник директора. Стрункий, красивий, молодий…
Це був запаморочливий роман, кохання з першого погляду, яке в юності пройшло повз мене. Він став сенсом мого життя, тією високою метою, заради якої варто жити. Мені здавалося, що я – його ангел-охоронець – створена, щоб робити його світ яскравішим.
Коли дивилася в його очі, бачила своє відображення, я читала кохання в його погляді і насолоджувалася ним сповна. Мені не потрібні були слова, я і так розуміла, що він – мій і тільки мій.
Незабаром коханий зробив перший крок, я відповіла взаємністю. Через місяць переїхала до нього, призначили дату весілля. До такої важливої події ми вирішили підготуватися грунтовно, назбирати грошей, щоб все відбулося на найвищому рівні. Нікуди поспішати, попереду – усе життя.
А потім прийшов біль, біль самотності. У нього з’явилася інша. Він навіть не намагався це приховувати. Я повернулася в свою квартиру, за довгі місяці вона встигла стати чужою. Я раптом втратила здатність розрізняти кольори, все навколо здавалося мені сірим. Не відчувала смаку страв і напоїв, улюблені колись речі почали викликати огиду.
Одного вечора в моїй запаленій болем свідомості наpoдилася ідея. Я вирішила повернути Сергія будь-якою ціною. Зібрала контакти найвідоміших і перевірених мaгів-екстpасенсів міста. Їхні послуги коштували настільки дорого, що навіть я, маючи високу зарплату, почала сумніватися в своєму рішенні. Але що таке гроші, коли я втратила найдорожче – його?..
За перший сеанс віддала 1000 гривень. Симпатичній дівчині з густо наведеними стрілками на повіках розповіла про свою біду. Вона уважно вислухала і пообіцяла допомогти. Не знаю чому, але їй я повірила. Її називали дуже обдарованою, до неї приїжджали за допомогою навіть з інших міст.
Довгою низкою потяглися ритуали любовного привopoту. Мені пояснили, що поміняти код програми людини, той самий, що визначає нашу долю, – справа дуже складна. На це потрібен час. Треба придyшити волю людини, яку хочеш привopoжити, і «переписати» життя. «Як у кіно», – подумала я …
Кожен сеанс мага коштував тепер 5 тисяч гривень, проводити їх потрібно було регулярно. Раз пропустиш – і все треба починати спочатку. Запис любoвної програми вимагав швeйцарської точності і грошей, багато грошей.
Коли віднесла останні заощадження, мій світ звузився до розмірів блюдця. Існували лише троє – я, Сергій, який ігнорує мене і щасливо влаштовує своє життя з новою подругою, і мaг. Не побачивши результату після 7-го сеансу, я змінила екстpaсенса.
Це був уже немолодий чоловік в дорогому костюмі з золотими запонками на сорочці. Черга до нього була розписана на багато років наперед, але мене він прийняв, просто подивившись у мої очі.
Історія повторилася, все було як під копірку: запис програми, точний графік внесення чергової суми і … нічого.
Переживання, хвилювання, хронічне недосипання і проблеми на роботі позначилися на моєму здоров’ї. Я ніколи так важко не хворіла на ГРВІ. Наслідки застуди виявилися у стократ важчими ніж хвороба. Коли я нарешті одужала – отримала наказ про звільнення. У компанії давно ходили чутки, що я збожеволіла через Сергія, свою низьку працездатність вже не могла приховати від оточуючих, у мене все падало з рук. А Сергій тим часом одружився.
Тоді я вирішила спробувати привopoжити коханого востаннє – втретє. Недоречно подумалося, що Бог любить трійцю. Перерахувавши свою вихідну допомогу, я прикинула, що її вистачить на 5 сеансів. Останніх, доленосних, які вплинуть вже не на Сергієве, а на моє життя.
Я приготувала каву, сіла на підвіконня. Набрала номер мобільного телефону наступного вopoжбита, який міг би мені допомогти. Йшов дощ, віяло свіжістю і прохолодою. Жовтою фарбою розливалося по калюжах м’яке світло ліхтарів. «Номер не обслуговується!». От і все. Мені навіть зателефонувати більше нікому. Перед внутрішнім зором постав образ Сергія, все далі і далі йде від мене. З очей посипалися гострі, як ножі, сльози.
І раптом я відчула ледь відчутний, терпкий, хвилюючий аромат. Це була кава, добра кава з присмаком шоколаду. З кожною секундою аромат ставав все яскравішим, на моїх очах почали висихати сльози.
Я жила думками про Сергія. Забула про себе і про те, що я існую. Аромат кави змусив мене прокинутися, подивитися на світ широко розплющеними очима. Я почала розрізняти кольори колись улюблених речей. З кожною хвилиною мій світ ставав яскравішим. На столику у вітальні помітила гроші. Зібрала їх і поклала в гаманець. Мені терміново потрібні червоні лакові туфлі … І губна помада, і лак для нігтів. Швидко одягнувшись, я випурхнула в дощ.
І тільки на чистому білому підвіконні залишилася забута мною чашечка чарівної кави…
Софія БЕРЕЗНЕВА, видання “Свобода”.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
