Добробати за загальним визнанням внесли вагомий вклад в боротьбу з російсько-терористичними військами на Сході України. Про важливість добровольчого руху і причини, чому затягують з ухваленням закону про добровольчої армії, в інтерв’ю “апостроф” розповів народний депутат України, заступник голови комітету з питань національної безпеки і оборони, командир УДА, колишній лідер “Правого сектора” ДМИТРО ЯРОШ.
Якою б не була армія, але перемога над таким монстром, як Російська імперія, можлива тільки в одному випадку – коли будуть мобілізовані ресурси всього українського народу, а не тільки його частини, яка знаходиться в Збройних силах України.
Тим більше ми ж пропонували – і пропонуємо далі – законопроект про добровільному русі, яке можна було б побудувати на кращих європейських традиціях. Побудувати – і ввести в систему оборони і безпеки держави. Ми ж не виступаємо за повну анархію і розуміємо, що після тієї ж самої війни не буде вже потреби в цих підрозділах. Але потреба в таких людях все ж буде. Росія ж поки нікуди не дінеться. Коли вона ще розвалиться. А в тому, що вона розвалиться, я не сумніваюся. Питання лише в тому, коли це станеться … І поки буде існувати Росія, нам стратегічно важливо мати добровольчі рух, добровольчу територіальну оборону, яка могла б у разі широкомасштабної агресії – що до сих пір дуже можливо – стати надійним помічником і опорою для Збройних сил України.
Я неодноразово говорив, що, без сумніву, ситуація у ЗСУ щодо забезпечення, за рівнем боєздатності, за іншими показниками набагато краще, ніж була в 2014 році. Але до цього армію знищували в прямому сенсі цього слова.
Але разом з тим, я бачу і негативи. І ці негативи проявляються як на передовій, так і в тилу. Це і недостатня підготовка особового складу. Це і бюрократія – совкова бюрократія, яка знищує ЗСУ. Це і підбір офіцерів. Адже офіцер – це людина честі, перш за все. Вони переважно зараз не людей честі підбирають, для яких найголовніше – звільнення землі (бо перед будь-яким військовим саме таке завдання повинна була стояти). На перший план виходять уже чиновники в погонах – так можу описати стан цих офіцерів. І такі офіцери виконають будь-яке розпорядження.
Ось недавно один офіцер високого рангу сказав одному з моїх командирів: “А де я на громадянці таку зарплату знайду?” Люди думають вже зовсім не так, як повинні думати насправді. І такі процеси можуть знищити армію. І ті зрушення, які відбулися за допомогою народу в першу чергу (то ж волонтерський рух організовувало армію перш за все, а не держава, це вже потім трошки змінилася ситуація), всі попередні досягнення можуть бути зараз ліквідовані. І нічого доброго з цього всього тоді не вийде. Тільки опора на сили народу – це єдина можливість протистояти тим загрозам, які йдуть від Російської Федерації. Ось чому це дуже і дуже необхідно.
Тим більше, українські чоловіки (та й жінки часто) – це ж козаки. Це козацький дух. Наступність поколінь, спадкоємність духу козацького є. І я, наприклад, собі життя без зброї вже не уявляю. Без карабіна, який би в сейфі стояв, необхідної кількості боєкомплекту, пістолета і так далі. А створення таких добровольчих структур по типу “Української добровольчої армії” (не важливо, як вона буде називатися, який буде бренд всього цього) – якраз це все передбачає. І там вже апріорі будуть задіяні люди не кримінальні, психічно врівноважені, без всяких недоліків. Люди, які постійно будуть проходити бойове злагодження, стрільби і так далі. ВСУ ж не буде тягнути на собі всі ці речі. А така структура як раз дозволяє все це робити.
У тій же Естонії, в їх системі “Кайтселійт”, наприклад, є жіночі якісь організації, дитячі та так далі … І навіть старий дідусь, якщо він в “Кайтселийте”, чітко знає, що якщо буде наступати Росія, то йому треба піти і зняти табличку на в’їзді в село, щоб ввести ворога в оману. Навіть в таких деталях там все продумано – як народ можна задіяти.
Ми зараз бачимо, що робить наш західний сусід – Польща. У них по воєводствам вишиковуються цілі територіальні добровільні бригади.
Але це, знову ж таки, один з аспектів. Тому мілітаризацію суспільства ми повинні проводити. Оскільки, я ж кажу, є постійні погрози. І починається мілітаризація ще з дітей і молоді. У тій же Польщі спочатку йдуть парамілітарні і молодіжні організації, потім йде ця добровільна територіальна оборона, а потім вже – збройні сили.
Та ж швейцарська модель оборони – мирне, нейтральна держава за тиждень може провести мобілізацію і виставити кілька мільйонів чоловік.
Національна безпека і оборона – це така багатошарова, структурована річ. І можна брати від поляків їх досвід і переносити на нас. Ніхто в Європі цього не боїться. І це як раз не порушує монополію держави на насильство, про що так часто говорить і президент, і міністр оборони, і інші посадові особи. Біда лише в тому, що наша влада часто свого ж народу боїться більше, ніж зовнішнього ворога. Я думаю, саме тому і відбуваються такі затримки, як з моїм законопроектом про добровольчої армії. Під час війни відбуваються! Хоча зробити це можна було б за пару тижнів. Президент вносить законопроект як першочерговий, за нього голосують – він вступає в силу і починає працювати.
До того ж, я не раз вже говорив: я готовий брати участь у формуванні цієї армії, але не претендую на те, щоб нею керувати. Я собі піду – і нехай вони далі собі роблять. Головне – правильно налагодити систему і зробити так, щоб не чиновники вирішували, якою вона буде. Тому що коли чиновник влазить, то все знищується в кінці кінців. А щоб це була народна ініціатива. Тільки на народною ініціативою такі проекти можна будувати. І не інакше.
Я ще в січні говорив з президентом – він сказав: “Я подумаю”. І, ось, думає і сьогодні. До сих пір немає конкретики. Хоча під час війни так довго думати з таких питань як раз і не можна.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
