По роботі часто їжджу в сусіднє місто дня на 2 (вранці приїжджаю, день там, ночую, вранці робота і ввечері додому).
Ну, поїхала я, значить, роботу працювати, приїхала вранці другого дня, порадувати коханого, заходжу додому, а там мій любий з якоюсь дівчиною років 19, явно не родичкою.
Сіла я на стільчик в передпокої, м’яко кажучи, в шоці. Дівиця в сльози, мужик мій співає, що любить тільки мене, а вона сама полізла.
Дівиця в істериці, каже: «ти ж писав, що любиш, що у тебе живе сестра!». Я його за двері виштовхала, закрилася. Сидимо з цією вдвох, вона мені переписку їх показує, ридає.
Розводив він її місяці 3. І чогось мені так шкода стало і її, і себе, що пішла я його речі з балкона викидати. Стоїмо вдвох, скидаємо всі його шмотки, дивлюся, заспокоюється діваха.
Підсумок: післязавтра я у неї свідок на весіллі, зустрічаюся з її старшим братом, кращі подруги.
У зрадах винні не коханки «благовірних», а ті, хто зраджує. Це вони приймають рішення.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
