На Прикарпатті знайшли засекречену радянську військову базу, навколо якої вже більше, ніж півстоліття ходять легенди та чутки.
Про її існування мало хто знав, а потрапити на територію могли лише одиниці, пише Ратуша з посиланням на Подробиці.
Відомо, що доїхати туди можна з селища Делятин.
З центральної траси звертаємо вбік, і їдемо просто в ущелину між двома гірськими хребтами. Кілька кілометрів – і ми на КПП, – зазначили кореспонденти “Подробиць”.
За їхніми словами, після отримання спеціальної перепустки можна потрапити на “Івано-Франківськ – 16” – одного із найбільш засекречених військових об’єктів радянських часів.
Дроти кругом були обмотані, одна зона була, друга третя, туди ніхто не міг пройти. Ніхто нічого не говорив. Навіть в школі заказували дітей, що ви не маєте права сказати що там зона. То було засекречено так, – розповів мешканець Делятина Юрій Черленюк.
Раніше на цьому місці було велике село – Луги, розповів пан Юрій. Та на початку п’ятдесятих років його зрівняли з землею, а всіх жителів відселили на південь України. Будували “Івано-Франківськ-16” в’язні-смертники. Їх сюди звозили тисячами. Тут всі й загинули.Куратором був нібито сам Лаврентій Берія. Через особливості ландшафту об’єкт неможливо було знайти.
Оточено хребтами гір, воно тут видно на макеті, і будь-яка атака з будь-якого боку не могла досягнути цілі в цьому вузькому каньйоні, – додав місцевий краєзнавець Андрій Мисюк.
Територія була поділена на три зони. В першу – так званий перевал, допускали цивільних – обслуговуючий персонал. Тут знаходився другий КПП. Звідти починалася наступна зона, вхід в яку був дозволений лише військовим.
Це режимне військове містечко. З усією інфраструктурою: тут були госпіталь, поліклініка, кінотеатр, стадіон, величезний басейн, мережа магазинів, бар, кав’ярня і асфальтний завод. А ще, дитячий садок та школа.
Вона іменувалася як Московська середня школа №131. І відповідно підпорядкування було Москві. Про розголошення таємниці не могло бути й мови, – розповів директор Делятинського ліцею №3 Володимир Дем’янчук.
І тут, у Карпатах, додає він, усі випускники отримували диплом з печаткою міста Москви. Дитсадок і школа є й нині. Але вже, звісно, українські. Все інше – давно закрили.
За словами Андрія Мисюка, сьогодні це звичайна сільська крамничка. Хоча раніше за рівнем забезпечення продовольства міг позаздрити навіть московський гастроном. Тут було все: від дефіцитної техніки – до екзотичних фруктів:
Супер дефіцити тих часів, такі як мандарини чи шоколадне масло, чи навіть та сама гречка.
У містечку є лише одна вулиця – Авіаційна. На якій, більш ніж сотня будинків та півтисячі квартир. Де-юре – це була частина Івано-Франківська, хоча сама територія – за півсотні кілометрів.
Колишній військовий, підполковник Валентин Олександрович розповів, що така прописка була і в його паспорті. Він приїхав сюди 30 років тому, живе тут і досі.
Олександр – один із тих, хто мав допуск у третю, надсекретну зону, де зберігалися ядерні ракети всього західного регіону. Тунелі для зброї стратегічного призначення були вирубані просто в скелях.
Колись це була центральна ядерна база. Я обслужував ядерні боєприпаси. Ми підпорядковувалися лише Генеральному штабу Радянського союзу. Взагалі-то, я не буду говорити багато. Розкажу – ще посадять, – розповів колишній військовий.
Минув вже не один, як всі ядерні ракети звідти вивезли одразу після розвалу Союзу. Сьогодні тут просто військова частина.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
