Нещодавно Дойче Велє (DW) повідомила, що заробітчани, лише повернувшись в Україну, вже хочуть назад, в Європу (див. тут). Та зворотня дорога за працею в Європі, для більшості заробітчан з України, які виїхали на Батьківщину під час коронакризи, чи ще до неї вже закрита. Найменше – років на 2-3. Перш за все мова йде про тих трудових мігрантів, що працювали в ЄС по так званих “польських візах”, або взагалі – “по біометрії”, тобто нелегально, з точки зору законодавства ЄС.
В жодній країні ЄС ніколи не існувало юридичного поняття “дозвіл на роботу по біометричним паспортам, для громадян третіх країн”. Але були часи, коли український інтернет, чи соц. мережа Facebook просто рясніли оголошеннями про “роботу в ЄС по біометрії”. Так! Нещодавно це було і в Польщі, і в Словаччині, і в Чехії… майже в половині країн ЄС! До речі, так звана “польска віза” давала право на офіційне працевлаштування тільки в самій Польщі і ніде більше. Та все ж чимало заробітчан з “польскими візами” колесили по “халтурах” всієї Європи. Але “шара”, як то кажуть, закінчилася. І по “польским візам”. І тим більше, “по біометрії”. Моя особиста думка з цього приводу досить проста. Можливо десь на рівні ЄС, можливо десь на рівні національних Урядів країн ЄС, була так звана “політична доцільність”, щодо українських заробітчан.
По-перше, вони виконували роботу, на яку не вистачало робітників в кожній окремій економіці країн ЄС. Всі, кому треба, за рангом і чином, знали про нелегальних працівників з України. Знали, але мовчали. Мовчали, лише інколи влаштовуючи “показову депортацію”, щоб не забувалися. Для остраху. А по-друге, це була така собі допомога Україні з боку ЄС на геополітичному рівні. Це, ой, як немало! Факт, визнаний, насамперед, українським НБУ – щорічно українці перераховували на Батьківщину з-за кордону майже $12 млрд (див. тут). Не один МВФ ніколи стільки не давав. Ні-ко-ли! Думаю, не треба доводити, що більшість наших заробітчан, які слали оці гроші жінкам, батькам та дітям були на роботі саме в ЄС, а не в Сирії чи в США.
Та все змінилося. Досить швидко. Несподівано швидко. Пояснюю чому. Ще в серпні 2019-го року я написав: “Поки що Європа зацікавлена в робітниках з України, але наближається період охолодження попиту на робочу силу зі Сходу. І дай Боже, аби цей попит взагалі не пропав в найближчі роки” (подробиці чому і як – див. тут). Мова йшла про те, що західна економіка стоїть на порозі стагнації. І залишитись з роботою, тут, в ЄС, зможуть лише ті, хто переведе свій статус з “біометрічного”, “тимчасового помічника” на вищий щабель – на статус робітника з офіційним контрактом, з державним дозволом на проживання в тій, чи іншій країні ЄС. Ну, що? В черговий раз – ось і відбувся мій прогноз. В більшість країн ЄС зараз неможливо дістатися без посвідки на проживання (ПНП – авт.).
Коронакриза. Це страшне лихо, масштаб якого людство навіть ще не усвідомило. Тому що коронакриза ще не закінчилася. Ще триває боротьба з нею. І ніхто зараз не може сказати достеменно коли ж буде Перемога над цим клятим коронавірусом covid-19. Але для українських заробітчан все, що стосується коронавірусу, вже зрозуміло. По-перше, коронавірус прискорив процес стагнації євроекономіки. По-друге, саме дякувати коронакризі, багато хто з українців втратили в Європі роботу, а потім і так зване “службове” житло, яке здебільшого, надавав роботодавець.
Та й перелічені вище коронавірусні причини занепаду заробітчан, як явища української економіки, це, на жаль, далеко не всі коронакризові наслідки для українців. Є ще одна, беспосередньо “коронавірусна причина”. Недолуга політика теперішньої української влади – насамперед, на терені боротьби саме з цим коронавірусом covid-19 – може остаточно призвести до того, що з гуркітом закриються не лише євродвері перед заробітчанами, а й взагалі – безвіз може “накритися мідним тазом”.
Ось дивіться що виходить. ВООЗ говорить, що для боротьби з коронавірусом потрібні “тести, тести і ще раз тести”. Згідно ж зі світовим порталом Worldometers (див. тут) Україна робить лише 743 тести на 1 мільон населення. За цим показником, Україна посідає місце між такими країнами як Свазіленд, Антігуа і Барбуда, Колумбія та Тринідад і Тобаго. Тобто, пасе “задніх”. Так це й ще при тому, що Україна заявляє про 32 496 протестованих. Але ж, це брехня! Насправді цей показник набагато нижчий в Україні! Чому? А тому що Україна включила в підрахунки і так звані “швидкі тести”, які дають достовірність аналізу на рівні 30-50%. Більшість цивілізованих країн у світі взагалі не викрористовують ці тести. Бо вони недостовірні! Про це всі в світі знають, про це ісписано вже тони шпальт в світових медіа. Тобто результат України можна поділити, принаймні на 2. І тоді маємо становище, за яким Україна “відлетить” від Свазіленду та Тринідаду далеко-далеко назад в африканську савану. Чи буде хтось так прискіпливо роздивлятись коронавірусні результати України? Так!
По-перше, всі пам’ятають, що одного разу, Україна за часів СРСР, вже намагалася обдурити щодо Чернобиля не лише світове суспільство, а й власних громадян. А по-друге, якщо Україна є “сірою” зоною в питанні розповсюдження коронавірусу, то елементарно, ніхто не буде пускати до себе будь-кого з країни підвищеного “епідеміологічного ризику”. Перше, що зробили країни Європи навіть в середині ЄС – так це заборонили авіасполучення з Італією (див. тут). Потім вже були і всі інші карантинні обмеження щодо Італії. Ну, так чому б Україна становила якесь виключення, щодо коронавірусу? Не буде цього ніколи.
Йдемо далі. Чергова коронавірусна причина відмоіви від українських заробітчан полягає в тому, що не тільки українці поїхали додому в годину випробувань. Тисячи трудових мігрантів з Німеччини, Великої Британії, Франції, Іспанії та Італії теж повернулися на Батьківщину – до Польщі, Словаччини, Чехії, Хорватії та ін. Наприклад, тільки зараз, у квітні, одна лише Словаччина готується зустріти 6000 своїх громадян, які повертаються додому. Тисячи людей вже приїхали до цього часу. А чергові тисячи ще приїдуть в найближчі тижні. Всі вони – і в Словаччині, і в Польщі і т.д. – займуть, як раз, ті робочі місця, на яких тимчасово, за їхньої відсутності, працювали українці. До слова, згадана Польща вже й закон прийняла, по якому першочергове право на працевлаштування має саме поляк. Це природно. Такі самі заходи вживаються всюди в ЄС.
Чи настануть часи, коли попит на українських робітників відновиться? В найближчий перспективі – ні. В кращому випадку, як я вже написав, чекати доведеться 2-3 роки. Та за життєвим досвідом, більшість людей в світі знають, що цей “кращий випадок” стається вкрай рідко. Тож може бути, що чекати доведеться ще довше. Треба усвідомити що пандемія відбувалась раніше десь один раз на сто років. Що пандемія це не “до травня”, чи “до червня”, це на рік-два, а то й довше. Про це свідчить світова статистика та ВООЗ. А після пандемії будуть роки відновлення економіки. В ЄС країни масово підтримують своїх громадян, виплачують десятки мільярдів євро на допомогу бізнесу та й то це далеко не завжди допомагає – сотні підприємств закриваються. В Америці, взагалі на підтримку економіки пішли триліони, а кожен тиждень доводиться читати про те, що черговий мільон американських робітників втратив роботу. Звісно ж, на фоні таких світових новин і смішно, і гірко читати чергову дурню від чергового українського прем’єра, який рапортує, що “…до кінця року ми створимо 500 тис. робочих місць…”. Той випадок, коли доречне українське прислів’я: “Дурень думкою багатіє”. Якщо б якось більш-менш з коронавірусом порались, можна було б розраховувати хоча б на сезоні сільскогосподарські роботи в Європі. А за таких темпів боротьби з коронавірусом і тут українців випередить, наприклад, Румунія, або Сербія, або Боснія і Герцеговина. Вони тут. Поряд. І керуються євростандартами, а не порадами доморощених олігархів. На мою думку, в частині трудової міграції та подальшої еміграції попереду у українців часи повернення до СРСР – коли виїхати щастило небагатьом. Вважаю, що безвіз, реально, під великою загрозою.
Олександр Токмаков
P.S.
Проблемами еміграції з України та трудової міграції в Європу я опікуюсь вже більше восьми років. Відтоді, як сам остаточно вирішив поїхати з України. За цей час я став імігрантом. Маю вид на постійне місце проживання в ЄС. З українського підприємця перетворився в словацького підприємця і став тут, в Європі роботодавцем. За вісім років я зробив небагато прогнозів щодо еміграції та трудової міграції. Але все ж таки, з десяток прогнозів в цій сфері в мене було. І всі ці прогнози збулись. Про один з них я згадав вище, там є і відповідне посилання. А ось один з давнішніх моїх прогнозів, який теж перетворився на дійсність – дивись тут.
Звісно ж, моє бачення того, що відбувається – суб’єктивно. Вибір завжди за вами – шановні читачі. Та все ж варто залишатися з моїм блогом і заходити сюди хоч інколи. Принаймні для тих, кого цікавить ЄС. Тема “Україна – ЄС” для мене невмируща. Писав про це. Пишу. І буду писати. На все добре! Хай щастить. Будьте здорові – в теперішні часи це найголовніше.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
