Сьогодні — День пам’яті жертв Голодомору.
Фото з інтерактивного атласу Голодомору, створеного Українським науковим інститутом Гарвардського університету.
Серед протестних настроїв українського селянства в період Голодомору 1932—1933 років особливо вражає дитячий чин, що виявився в учнів Шукайводської неповносередньої школи Христинівського району нинішньої Черкащини. На їхніх очах прямо за партами навічно засинали однокласники, а вони знаходили сили і рішучість ось так заявляти свій протест: «Ми — молоді весняні квіти, голодні, босі і роздіті»…
Інші їхні ровесники зазвичай лише спостерігали за жахіттям, що коїлося в кожному українському селі: наприклад, мешканець Кодими Одеської області О. Пражина згадував: «Ми, діти, голодні, ледве тримаючись на ногах, дивимося, як трьох наших сусідів-однолітків разом з батьком Софронієм Білоусом скидають на підводу і відвозять з дому назавжди».
А в деяких селах уже нікому було дивитися: у Рожнівці Ічнянського району Чернігівської області «діточки померлі лежали в пилюці попід парканами у бур’янах, обліплені мухами».
Тож конкретних наслідків Голодомору в освітній сфері УСРР необхідно було чекати вже 1 вересня 1933 року, що й справді обернулися катастрофою. Так, колишній директор однієї з неповносередніх шкіл на Полтавщині Іванюк свідчив, що з 225 учнів на 1 вересня 1932 року навесні 1933-го прийшли на заняття тільки 109 дітей.
У Петриківському районі Дніпропетровської області з 1737 першокласників 1932 року до другого класу перейшло тільки 911, з 1275 другокласників продовжили навчання в третьому лише 749, а з 1126 третьокласників у четвертому — 759. Тобто, тільки у трьох класах початкової школи тільки одного району не дорахувалися 1719 дітей.
На нашу думку, можна підрахувати втрати дітей дошкільних і шкільних груп у 1932—1933 роках через дані прийому до перших класів після Голодомору. Особливо промовисто про це свідчать матеріали з Оратівського району теперішньої Вінницької області про початкову школу 1935/1936 навчального року. Щоб побачити реальні втрати у початкових (п), неповносередніх (нс) і середніх (с) школах цього району, необхідно звертати увагу передусім не на загальну кількість прийнятих, а коли йдеться, скажімо, про першокласників, то порівнювати дані про народжених у 1927 році з кількістю 8-річних дітей, бо це саме вони мали вперше сісти за парти. Коли ж ідеться про другокласників (1926 р. н.), третьокласників (1925) і четвертокласників (1924), то цифра буде дещо неточною, бо із збережених архівних документів невідомо, скільки їх залишилося на другий рік.
Водночас ця таблиця показує, попри неповні дані про народження в окремих селах (*) чи їх відсутність (-), про дуже великі втрати дітей. Так, у вересні 1935 року в Балабанівці до перших класів початкової й неповносередньої шкіл прийшло тільки 72 учні зі 172, народжених у 1927-му, у Підвисочанській неповносередній — 36 із 105, а в Казимирівській початковій зовсім не набрали першого класу, хоч вісім років до того тут народилося 24 дитини і залишалися 2-й, 3-й і 4-й класи. Зрештою, відсів першокласників загалом по району в середньому також сягає половини від народжених.
Схожа картина спостерігалася і в школах сусіднього Плисківського району, де станом на 15 вересня 1935 року в усіх школах катастрофічно не вистачало першокласників, а в Долотецькій початковій їх узагалі не набрали.
Проблема некомплектності перших класів набула особливої гостроти 1938 року: 434 сільські школи України не набрали учнів до них, бо не виявилося по 10 дітей 1930 року народження у відповідних населених пунктах, що могло давати підставу для відкриття прийому за тодішніх умов. У 30 районах Чернігівської області в 99 початкових школах узагалі не було перших класів у зв’язку з цим.
Картина з наповненням початкових класів у наступному, 1939-му, році яскраво ілюструється даними Переяславського району на Київщині. Тут навіть у самому райцентрі три школи змогли зібрати до першого класу тільки 102 учні з народжених у 1931 році 210 дітей. А щодо сіл, то в більшості з них — заледве третину тих, хто мав би сісти тоді вперше за шкільну парту:
Як вижили народжені в 1932 році, тобто найменш зміцнілі перед суворим життєвим випробуванням Голодомором, наочно переконують матеріали з Баришівського району Київської області:
Така ситуація виникла 1940 року і в колишньому Іркліївському районі Полтавської області, який входить тепер до складу Чорнобаївського на Черкащині.
Отже, картина з наповненням перших класів сільських загальноосвітніх шкіл України після 1933 року складається майже скрізь однаковою — 30—40, а то й більше відсотків дітей, народжених у 1924—1932 роках в УСРР, не сіли за парти. Якщо врахувати, що за 1924—1932 роки на світ з’явилося майже 10 мільйонів осіб (скажімо, тільки 1927-му — 1,184,4 тисячі, 1928-му — 1,139,3, 1929-му — 1,080,0, 1930-му — 1,023,0, 1931-му — 975,3, 1932-му — 782,0 — цей приріст відбувався головним чином за рахунок села), то цілком ймовірною є втрата у 1932—1933 роках щонайменше 3 мільйонів першокласників і майбутніх школярів початкових класів. А якщо додати до цих жертв Голодомору і тих, хто в 1933-му належав до середнього і старшого шкільного віку, то матимемо ще мінімум півмільйона жертв.
Тому саме це дає підстави стверджувати, що загалом мінімум 7 мільйонів населення УСРР стали жертвами Голодомору-геноциду 1932—1933 років.
Володимир СЕРГІЙЧУК, завідувач кафедри історії світового українства Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор історичних наук.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
