Лічені години назад несподівано перестало битися серце нашого славетного земляка Романа Вірастюка.
Для сотень, а й то й тисяч побратимів він був справжнім другом, вірним колегою, непересічним спортсменом, чуттєвим митцем, харизматичним телеведучим, людиною багатьох талантів, але загалом – людиною з великим і добрим серцем.
WestNews пропонує пригадати, яким нам запам’ятається Рома, Роман, «Вірик», Ромчик, Роман Ярославивич… Вірасюк.
Дитинство
Роман Ярославович Вірастюк народився 20 квітня 1968 року в місті Івано-Франківську. Батьки займалися спортом: матір грала у волейбол, виступала за заводську команду на місцевому рівні, а батько – грав за сільську команду у футболі на першість району.
“Батькі справді дружили зі спортом. Мама займалася волейболом, виступала за фабричну команду на місцевих змаганнях. Тато грав за село у футбол на першість району. От і ми з Василем ходили у всі існуючі на той момент в Івано-Франківську спортивні секції, включаючи веслування, боротьбу, стрільбу, гандбол, футбол…”, – пригадував Роман.
“В дитинстві я був худенький і кволий — ніяк не міг набрати вагу. З братом вийшло навпаки — він був кругленький, як більярдна куля. А в шостому класі в нього просто зупинився ріст на позначці 154 сантиметри. Він почав наполегливо шукати рекомендації щодо того, як підрости. І знайшов. У Бердичеві працював тренер Лонський, котрий виробив власну систему стимулювання росту — підстрибування до гілляк, висіння на перекладині тощо. І Василь так цим захопився, що за наступний рік підріс на цілих 26 сантиметрів. У це важко вірилося. Бачите, тепер він на 6 сантиметрів вищий за мене”.
“Коли б ми з братом Василем (найперше через нашу побудову) не зайнялися спортом, то вірогідніше за усе могли сидіти у тюрмі. Бо час тоді, скажу відверто, був не те, що непевний, а навіть дурнуватий. І всяке могло трапитися. А так, дякуємо нашому тренеру за те, що дав нам життя у спорті, доклався до того, щоб наші долі склалися зовсім по іншому.
А я ходив змалку практично на всі види спорту – на бокс, веслування, із ігрових – гандбол, баскетбол… Перший вид, на який я записався, була боротьба. Займався у тренера Ігоря Барни. До речі, дещо пізніше він говорив мені: «Не треба було тебе відпускати, ти б проявив себе у боротьбі». Тоді ж як було: якщо ти не займався у якійсь із секцій, на тебе увесь двір вказував пальцем”.
Молодший брат Романа – Василь, став відомим, насамперед, в силовому спорті, де був найсильнішою людиною світу-2004. Нині – він успішний шоумен, актор, а також суддя в телепроекті “Зважені та щасливі”. Але, передусім, брати були дуже дружніми.
“Між нами шість років різниці. Ми дуже різні, навіть зовні. Малим Василь був пухкенький, як пампушок — його хотілося вщипнути. А я — худий. Я, старший, мав своє товариство, а брат ходив за мною і моєю компанією хвостиком. Хлопці любили над Василем піджартовувати. Звичайно, старший брат в потрібний момент захищав молодшого. Я мав великий вплив на Василя. Він бачив, як я приходжу з одного тренування, трохи відпочиваю і йду на інше. І Василь брав приклад з мене щодо моїх занять спортом. І все ж малим він дуже ревниво ставився до всіляких моїх порад і рекомендацій, навіть намагався зробити наперекір. Зрозуміло, він тоді самоутверджувався, формувався як особистість”.
Вчився Роман в івано-франквській СШ №4, а згодом – закінчив Коледж фізичного виховання і Тернопільський державний університет.
Спортивна кар’єра
З 1980 по 2005 рік Роман Вірастюк займався легкою атлетикою (штовхання ядра). Був членом юнацької, юніорської та молодіжної збірної СРСР, срібним призером останнього чемпіонату СРСР 1991 року, володарем Кубка СРСР. 17-разовий чемпіон і восьмиразовий володар Кубка України.
В спорті треба працювати на всі “сто” — треба забути про поняття втома, інакше нічого не досягнеш. Тут доводиться ставити мету і знати, що необхідно буде жертвувати і особистими інтересами, і спілкуванням з друзями…”
Бронзовий призер чемпіонату Європи 1994 року, чотириразовий срібний призер Кубка Європи (1994, 1995, 1999, 2000 роки). Чемпіон Європи серед клубів (2002 рік).
Учасник трьох Олімпійських ігор (Атланта – 1996, Сідней – 2000, Афіни – 2004 рік). Особистий рекорд – 21,34 м. Окрім того, з 1995 по 2005 рік був капітаном Олімпійської збірної України.
Атлатна-1996
На Олімпіади в Атланті Вірастюк-старший запам’ятався незвичайною поведінкою в секторі на стадіоні, де посів шосте місце. Перед виконанням кидка він кричав «Давай, Ромку, ти зможеш!». Під час останньої спроби він довго налаштовувався, під час чого виділений на поштовх час сплив…
1996 року, після Олімпіади, Романа запросила до Японії компанія Seiko. Там історію про його участь в Олімпіаді зняли документальний фільм, який згодом став лавреатом на одному з кінофестивалів. Японські спеціалісти вказували на те, що 30 секунд, виділених на спробу Романові, у нього забрали.
Незмінний тренер
“Знаєте, дуже багато залежить від того, хто ваш тренер. З 1980 року мене тренував Іван Григорович Шарий. Перший день тренувань у нього мене шокував. Він відразу сказав, що ми будемо чемпіонами. Перші роки Шарий давав нам загальну підготовку, а потім визначав — хто на що здатний, кому який профіль краще вибрати і яку мету ставити. Але в будь-якому разі вимагав самовіддачі. Воно ж так ведеться: що людина обдарованіша, то лінивіша. Але Іван Григорович казав: “Ти мусиш старатися бути найкращим. Спорт колись для тебе закінчиться. Але навіть якщо ти після цього станеш двірником, на своїй ділянці будеш найкращим двірником і в тебе буде найчистіше”. А ще він вбивав зіркову хворобу у зародку. Мовляв, люди, що тебе оточують, будуть і після того, як вийдеш зі спорту, перестанеш бути зіркою. Тому зараз спілкуйся з ними на рівних, а не як зірка. І така позиція дійсно дуже віддячується. Іван Шарий тренував мене 25 років (Василя — 16), і він для мене великий авторитет”.
Закінчення активних виступів
“За 25 років професійного спорту серце, яке називають «спортивним», стало дуже велике — гіпертрофія конкретна. Воно тиснуло на легені, і я ніби ніколи не міг насититися киснем. Крім того, мав спадково високий тиск навіть без особливих навантажень. Наш івано-франківський лікар-кардіолог Сергій Краснопольський, обстеживши ще напередодні Афінської олімпіади мою серцево-судинну систему, сказав, аби різко не кидав тренування. Я і не збирався. Однак після Олімпійських ігор у нас відбувалася помаранчева революція, в якій я також брав скромну участь — і в Івано-Франківську, і в Києві. Потім почалася епопея з призначенням мене на посаду начальника обласного управління у справах молоді й спорту. Все це вибило з колії”.
До слова, у 2009 році тренер Іван Шарий проводив у Івано-Франківську змагання. Роман, особливо напружуючись, наштовхав результат 17.42 м, п’ять років до того не бравши ядро до рук та ще і після кардіооперації.
“І це при тому, що у нас норматив майстра спорту 17.5 метра. Виходить, ще не все було втрачено. Але я, мабуть, уже наштовхався, тому і подумки не став би цього робити”.
Робота чиновника
З 2005 року очолював Головне управління у справах молоді та спорту Івано-Франківської обласної державної адміністрації.
Пізніше, працював на телепроектах, в тому числі “День Олімпіади” в 2008 році на каналі “Мегаспорт” і “Олімпійські пристрасті” в 2012 році.
“Мені було цікавим телебачення. Був час – два канали пропонували іти до них. На одному мене не влаштували умови. На інший я прийшов із власним проектом. А авторський проект – це вже інше: спілкування, співпраця, розрахунки, тощо. Не кожен ладний на це погодитися. В чужому, іншому проекті я себе не бачив, бо не зміг би сповна зреалізуватися”.
Починаючи з 2016 року працював керівником Відділу олімпійських видів спорту в Міністерства молоді та спорту України.
“Люди кажуть, що їм стало простіше вирішувати ті чи інші питання – вони це відчувають реально. При цьому знають, що я на їхній стороні. А це – найважливіше. Для мене ж найважливіше те, що я приношу користь. За цей період мені кілька разів робили привабливіші пропозиції, щоправда у інших напрямках, але я розумію, що найповніше можу допомогти спортсменам якраз на своїй нинішній ділянці роботи. Найголовніше мабуть те, що я не звик просто прийти і відсиджувати робочий час. За натурою я холерик і мені найперше потрібна дія і постійний рух”.
Родина
Роман Вирастюк був одружений (дружина – Ірина), мав двох синів – Романа (займався баскетболом) та Івана.
Івано-Франківськ
“Я намагався віднайти часинку, щоб навідатися додому, в Івано-Франківськ. Інколи мені бракує тих пару годин, що вдається побути з рідними. Іноді дружина приїжджає до мене. Скажу відверто, у Києві мені непросто передусім психологічно. Мабуть через те, що коли я упродовж 25-років був діючим спортсменом, то майже 20 із них не жив вдома. І вже коли я завершив кар‘єру – мені надзвичайно комфортно було вдома, затишно. Я просто звик і став домашнім. Я тоді наче намагався наздогнати те, чого був позбавлений до 36 років”.
Політика
На позачергових виборах до Верховної Ради України у 2019 році балотувався як безпартійний самовисуванець по мажоритарному виборчому округу №84. Раніше, в 2015 році балотувався до Івано-Франківської обласної ради 7-го скликання від партії БПП; в 2014 році – балотувався до Верховної Ради 8-го скликання від Народного Фронту також за 84 округом. А в 2002 році балотувався до Івано-Франківської міської ради 4-го скликання від партії Блок “Наша Україна”.
Кулінарія
“Повертаючись додому, тато намагався власноруч відтворити ті смакоти. А найголовніше, що все це він робив у нашій з братом присутності, залучаючи нас на допомогу. Для мами кожен наш новий кулінарний шедевр мав бути приємним сюрпризом. Вміння й бажання куховарити, яке подарував нам татусь, стало в пригоді і мені, і братові”.
“Ми вільно почуваємо себе на кухні, не маємо жодного страху перед будь-якими продуктами чи кухонним приладдям. Мені здається, що якби нам зав’язали очі, виклали якийсь перелік овочів, круп, приправ, м’яса, риби й дали обмежений термін часу, то ми з братом все одно приготували би смакоту. Це той досвід, який ви можете подарувати своїм діткам, залучаючи їх до кулінарної творчості”
Мистецтво
“Я дуже любив грати на гітарі. Не кажу, що був би великим гітаристом, але у жанрі бардівської пісні може б і співав. Мені це подобалося. Я писав багато пісень. Свого часу навіть виступав на популярному фестивалі “Червона рута” якраз у жанрі бардівської пісні. Мені це було цікаво”.
“Коли я жив на зборах зі своїм тренером, він часто читав мені Єсеніна, бо сам дуже любив вірші цього поета і багато з них знав напам’ять. Ще тоді я замислювався над тим, як можна римовано говорити, висловлювати думку, щоб усе одразу стало зрозуміло. Причому надзвичайно просто і доступно. І вже коли сам почав писати – збагнув, що і у житті висловлюватися потрібно просто. І спілкуватися також намагатися просто. До того ж будь з ким: чи буде перед тобою Президент, чи, скажімо, звичайний безхатько… Ось так само намагаюся творити свої поезії”.
Здоров’я
У вересні 2005 році Роман Вірастюк переніс операцію з протезування аорти та аортальних клапанів, є інвалідом II групи.
Наприкінці 2015 року Роман потребував ще двох кардіохірургічних операцій, розпочалася кампанія збору коштів. Операція пройшла 31 березня 2016 року і тривала 13 годин – Вірастюку-старшому поставлені серцевий клапан і протез кореня аорти.
11 липня 2019 року Вірастюку-старшому було проведено термінову складну операцію, яка тривала 20 годин…
Прощання з Романом Вірастюком відбудеться 28 липня на НСК “Олімпійськи”, а поховають його 29 липня в Івано-Франківську.
Замість післямови: життєве кредо Романа Вірастюка
“Треба жити за принципами християнської моралі і правилами Олімпійської хартії, основним із яких вважаю ведення чесної гри. Я – людина спорту і звик до правил. Дотримуючись їх ти граєш, досягаєш вершин і перемагаєш. А коли ці правила порушуєш – на тебе чекає дискваліфікація. Так воно повинно бути у ідеалі. Але теперішні реалії нам часто демонструють, що є певні категорії людей, котрі таких правил не дотримуються. Прикро ще і тому, що багато хто у такі моменти звик на подібне беззаконня просто закривати очі. Особливо багато подібного нині у політиці. Іноді здається, що там не існує жодних правил. І це, вважаю, є нашою найбільшою бідою. Якби і там, у верхах, усі ми жили за правилами- у нас у державі був би порядок”.
У квітні йому виповнився лише 51 рік. Він міг ще багато зробити та реалізувати, однак жорстока доля вирішила по-іншому…
Підготував Андрій МЕНІВ
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
