З’явилися відомості про те, що чекає на осиротілих десять дітей у селі Бобрик на Київщині, матір яких наклала на себе руки, а батька зарізали два роки тому. Нагадаємо, під Києвом наклала на себе руки матір десяти дітей. Сталася трагедія 19 вересня у селі Бобрик, що на Київщині.
37-річну Любов Нижник, матір шести доньок та чотирьох синів, вагітну 11-м дитям, найшли у сараї. Жінка повісилася на старому телефоннному дроті. Посеред білого дня, коли старші діти були хто в технікумі, хто в школі, хто в садку. Вдома були тільки троє меншеньких і співмешканець Любові Микола. Пише видання «Факти».
Виявив вішальницю в сараї її дев’ятирічний похресник, який прибіг бавитися із сусідськими дітьми. Мимохідь зазирнув у прочинені двері господарської споруди і побачив страшне. Хлопчик став кликати на поміч дорослих. Прибіг Микола, вийняв цивільну дружину з петлі та навіть робив штучне дихання, та вже було запізно. Двір заповнили сусіди, під’їхали на виклик поліція і «швидка».
У поліції версію про те, що матір десяти дітей, можливо, умертвили (сільчани кивають у бік співмешканця, бо чули, як пара сильно сварилася на городі того фатального дня), відкидають. Речник Управління НПУ в Київській області Микола Жукович зазначив: «У нас нема підстав вважати, що до смерті потерпілої причетний ще хтось, окрім неї самої. Жодних слідів насилля. Це дійсно суїцид».
Тим часом у селі люди будують власні версії.
«Я на місці поліцейських гарненько би потрусив Любиного співмешканця, – каже староста Бобрицької сільради Микола Литвин, котрий має свої підозри. – Якщо хто і знає, що там сталося, то це тільки він. Учора вранці (19-го числа) я був у них, допоміг трактором картоплю вигорнути. Люби тоді вдома не було, вона пішла в дитсадок трьох менших дітей оформляти. Співробітники дитсадка кажуть, що була спокійна, весела і гарно виглядала – приодягнена, нафарбована.
Потім вона вернулася додому, помогла співмешканцю зібрати картоплю. Сусіди, правда, чули, як вони лаялися на городі. Після цього Коля пішов у хату відпочивати, а Люба сказала йому, що йде в магазин. Насправді ж пішла в сарай і повісилася на якомусь старому дроті, який і витримати її не мав. Чому? Що у неї було в той момент у голові? Невідомо. Але дядько її покійного чоловіка (батька дев’ятьох старших дітей. – Ред.), який живе в будинку Люби, казав, що останніми днями вона поводилася дивно. Заходила в сарай, виходила задумана, сідала на ґанок. Знову йшла в сарай – знову виходила. Наче не могла вирішити, що їй робити».
Життя багатодітної матері пішло по похилій, коли не стало її першого чоловіка, розповідають сільчани. Свою Любу Владислав привіз до рідного села із Чернігівщини, коли їй було 19. Про покійного Владислава відгукуються земляки виключно добре: мріяв про десять дітей і просторий гарний дім, пахав на двох роботах, був гарний господар і сім’янин. А дружина мало не щороку народжувала йому по нащадку. Та два роки тому Владислава зарізав сусід-п’яниця, колишній зек.
Невдовзі після смерті чоловіка, Люба привела до хати іншого чоловіка – на 5 років молодшого та безробітного Миколу. Він любить перехилити чарку, і жінка з ним стала випивати. Було, що соцслужби навіть відібрали у неї всіх дітей – дім був у занедбаному стані, умови для проживання малечі не годилися. Та на поміч багатодітній горе-матері прийшла релігійна організація: перекрили дах, замінили вікна, провели нову систему опалення, зробили ремонт. І дітей Любові повернули. Та свій спосіб життя вона не поміняла. У неї були моменти просвітління, коли починала дбати про діток, яких, до речі, дійсно дуже любила, та потім зривалася. І закінчилося все печально.
Утім, того фатального дня пара була тверезою, каже сільський староста Микола Литвин. Припускає: між Любов’ю та співмешканцем справді стався такий конфлікт, що жінка заподіяла собі смерть. Але «коханий» самовбивці мовчить як води у рот набрав.
«У мене це в голові не вкладається. Прийняла до себе цього безробітного, який пальцем не поворушив, щоб забезпечити дітей або поліпшити їхнє життя. Пропивав дитячі гроші, жив у відремонтованому будинку і почувався прекрасно. Любі треба було виставити його та дітьми займатися. Тим більше діти там – золото, – каже очільник села. – Я давно їхній сім’ї допомагаю, і на Десну дітлахів забирав, щоб вони влітку відпочили. Їдуть назад – завжди везуть братам-сестрам гостинці, самі не їдять. Після трагедії я їх усіх відвіз до лікарні. Там з дітками працюють психологи. Так зворушливо було дивитись, як старші збирають рюкзачки молодшим, одягають їх, самі намагаються триматися і не плакати, щоб не засмучувати маленьких. Я не стримався, розплакався, настільки шкода їх».
«Був у них сьогодні (20 вересня. – Ред.), – продовжує сільський староста. – Провідав, привіз поїсти. Хотів забрати старших на похорон, вони сильно просили, але лікарі сказали, що зайвий стрес ні до чого. Зі свого боку я зроблю все, щоб і духу цього співмешканця в будинку не було, щоб діти стали законними спадкоємцями майна. Він там цвяха не забив, копійки не вклав – не буде він у тій хаті жити. Оформимо діткам статус сиріт, подбаємо, щоб отримували належні виплати. Зараз старші житимуть удома разом з дядьком покійного тата, а молодших оформлять в інтернат.
Найменшого Дениска, якому тільки півтора рочку, спільного сина Любові і цивільного чоловіка Миколи, наразі лишили з батьком. Та умов проживання в останнього жодних, шукати роботу такий навряд чи буде, тож соціальна служба вирішуватиме питання про позбавлення чоловіка батьківських прав. Односельчани впевнені, що малюкові буде ліпше навіть у сиротинці, ніж із таким непутящим татком.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
