35-річний Андрій Козюк – із села Верхній Вербіж Коломийського району. На війну пішов добровольцем у 2014 році. Служив у 79 аеромобільній бригаді, потім у 30 Новгород-Волинській, з якої й демобілізувався два роки тому.
Після поранення та важких контузій чоловік геть втратив сон і йому потрібен спеціальний апарат для штучного дихання.
Двометровий «Манюня»
В АТО Андрій пішов у липні 2014 року добровольцем, незважаючи на те, що в нього тільки народився син. Каже, тоді не задумувалися. Знали, що мусять йти, бо війна. «Йшли й ті, у кого по троє й четверо дітей, і в кого жінки вагітні» – говорить Козюк.
Далі – жодних навчань, одразу в АТО – у Костянтинівку. Каже, там вже було гаряче.
Андрій був командиром відділення водіїв. Шоферів бракувало. Деякі з них не були готові їхати в такі гарячі точки, розвозити боєприпаси. Андрій їздив «Уралом».
«Мені якось було простіше, бо мав психологічну підготовку, – розповідає Козюк. – Служив строкову у спецвійськах, а потім продовжив за контрактом. Тому в АТО знав, куди йду, бо вже трохи чогось бачив».
Побратими двічі давали Козюку позивний. Пригадує, перший був – «Шева». Знайомилися з хлопцями й розказували кожен про себе. От, він і згадав, що з дитинства грав у футбол за район. Навіть більше року грав у Португалії за одну місцеву команду. Був там на заробітках, у вільний час ганяв м’яча.
«Потім позивний змінили, – продовжує Андрій. – Побратим «Художник» якось каже, мовляв, давай назвемо по-іншому, бо у нас «Шеви» гинуть. У батальйоні було ще два хлопці з таким позивним і обидва загинули у 2015 році. «Художник» мене й переназвав – «Манюня». А я під два метри».
Непридатні – в інструктори
У 79-й Андрій прослужив до квітня 2015 року. Каже, у березні їхня група потрапила під шквальний артобстріл. Вийшло їх тоді дев’ять. «А скільки там лишилося, не знаю, бо нас лише були кинули на позиції, – розповідає атовець. – Ми відходили й заскочили у дуже глибокий яр – болото по пояс. Шість днів там просиділи, поки не забрали наші. В Артемівську в госпіталі відігріли, повитягали осколки, бо були дрібні. Отримали серйозні контузії. 19 квітня виписали з госпіталю, а 21 квітня дали наказ перевести нас у 30 Новгород-Волинську бригаду».
Андрій говорить, перекинули, бо, мовляв не придатні до аеромобільних військ, тож записали інструкторами. «Але це не на війні? В тилу треба таких інструкторів, аби навчали, а нас знову кинули в АТО. Хоча, не кинули, бо ми там і були», – трохи злиться Козюк.
Він там теж був командиром відділення забезпечення боєприпасів і командиром групи прикриття. У грудні 2015 року отримав вибухову травму біля Авдіївки. Розповідає, що привезли боєприпаси, лише став розвантажувати і почався обстріл. Вибуховою хвилею Козюка притиснуло ящиками між машиною та бортом. Майже відірвало руку. В Артемівську прооперували, попришивали пальці лівої руки. Мали відправити в госпіталь у Дніпро, натомість, дали відпустку й відправили додому, аби там зробив порядок з рукою.
Зробив – у Чернівцях, у приватній клініці. Говорить, зробили добре, але дуже дорого. Після операції, за півтора тижні знову був на позиціях. І нині з нею проблем не має. Навіть може підтягуватися.
До речі, вже три роки Андрій судиться з частиною, бо там не визнають, що поранення отримав під час виконання завдання. Зараз уже щось вийшло на лад. Має поїхати та забрати результат службового розслідування. З тими паперами надіється отримати хоч якусь компенсацію.
За час служби Андрій бачив маленького сина Артура лише двічі. Влітку у нього народився ще один – Захар.
«Зараз би мене дружина нікуди не відпустила, – говорить Козюк. – І я би не пішов. Піду тоді, коли, не дай Боже, всі будуть братися за зброю. Зараз нема чого. Це не 2014-2015 рік. Зараз нам руки зв’язують. По тобі стріляють, а ти не можеш. Це не служба».
Батьки з «Сонечка»
Андрій вже два роки як вдома. Намагається налагодити життя, яке було до війни. Але виходить не дуже. Недавно почалися серйозні проблеми зі здоров’ям – чоловік втратив сон. Закинув на деякий час роботу водієм, бо боявся за пасажирів.
Знайомі порадили звернутися у Лабораторію сну, що на Київщині. На початку березня поїхав на огляд, де його обстежили спеціальними апаратами. Виявилося, що під час спання в Андрія на 40-50 секунд зупиняється дихання.
«Діагностували до 02.00 ночі, а потім підключили спеціальний апарат штучної подачі кисню, – розповідає чоловік. – Підстроїли під мене і до восьмої ранку спав, як мала дитина. Тоді вперше нормально поспав за два місяці».
Той апарат Андрію дали додому на тиждень. Оренда – 400 гривень за добу.
«Лікар сказав подивитися і якщо все добре – оплачую 1600 євро і сплю з ним, – говорить Андрій Козюк. – Треба на дев’ять місяців, а потім знову на огляд. Якщо знову почнуться проблеми, то продовжити ще до півтора року. А потім організм адаптується і працюватиме сам».
Зараз Андрію ще на тиждень продовжили оренду дихального апарату. Аби викупити, треба 52 тис 800 грн. Для родини атовця нині це непідйомна сума.
«Я розумію, що то не 50 тисяч євро, але 50 тисяч гривень для мене зараз дуже багато. – говорить Козюк. – До війни я б навіть не переживав – витяг з кишені. Мав добру роботу, машину, їздив за кордон, закуповував там товари і продавав по Україні. Будуватися почав. Можна сказати, війна все забрала».
Чоловік хоче домовитися з Лабораторією сну про частковий викуп. Каже, небайдужі кидають гроші на картку. Волонтери Координаційного центру допомоги АТО дали розголос, і люди почали відгукуватися. По селах збирають, по церквах. Побратими на картку кидають, батьки з дитячого садочка, куди ходить син.
«В сільську амбулаторію приносять старші жінки по 20 гривень, – з вдячністю розповідає Андрій. – Я хоч в селі новий, бо лиш п’ять років живу, оженився тут, але мене прийняли. Знають, що я спокійний, завжди допоможу. Як назбирається якась сума – перекину на рахунок клініки. Знайомий радив до депутатів звертатися. Не хочу, аби потім це використовували. Як каже мій кум: «Ми ще не з такого вибиралися і з цього виберемося». Мусимо».
Реквізити для допомоги:
Картка Ощадбанку
5167 4901 0129 4644 – Андрій Козюк.
Телефони Андрія: 098 963 07 90, 097 784 46 42
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
